Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар
— Дай твою! — сказав він.
Маленький парижанин віддав йому свою заряджену рушницю, і Зірвиголова полегшено зітхнув, знову відчувши в руках надійну, придатну до роботи зброю.
Англійці на мить завагались. Та це й зрозуміло: вони хотіли пополювати на двох підозрілих велосипедистів, зіграти забавну партію своєї улюбленої гри «підколімо свиню», а наразилися на двох молодців, які за хвилину знищили шістьох уланів.
Атака не вдалась. Марно двоє найближчих до Молокососів уланів намагаються на повному скаку проколоти їх піками. Піки занадто короткі і не досягають мети, а пущені в кар'єр коні вихором пролітають повз Молокососів.
Фанфан, просіявши, показав уланам носа і гукнув їм навздогін:
— Провалюйте з своїми держаками від мітли! Вони придатні тільки на те, щоб збивати з дерев горіхи чи яблука!
— Не поспішай радіти, — зауважив Зірвиголова.
— Думаєш, вони повернуться?
— Не сумніваюся. Усім серцем ненавиджу їх, але охоче визнаю їхню мужність.
— Отже, по-твоєму, їм замало цього прочухана?
— Звичайно. А ось і доказ… Лягай! Швидше!..
Зірвиголова, зваливши на землю свого товариша, розплатався поруч із ним у канаві.
І вчасно! Гримнуло шість пострілів. Знялися стовпи пилу, злетіли уламки каміння.
— Фі! — тріумфував Фанфан. — Та що вони, ногами, чи що, стріляють?.. Точнісінько, як я!
Улани пересвідчилися, мабуть, що кінною атакою нічого не доб'єшся: вони від’їхали метрів на триста, спішилися і, заховавшись за своїми кіньми, відкрили огонь у відповідь.
Дуже необережний хід, коли маєш справу з таким стрільцем, як Зірвиголова.
Величезна вибоїна, вирита бурськими повозками, приховувала не гірше від траншеї. Зірвиголова, не звертаючи уваги на град куль, якими усипали їх англійці, прицілився в одного з ворожих коней, трохи нижче вуха. Уражений пострілом кінь, веред тим як упасти, здибився, відкривши при цьому солдата, що притаївся за ним.
Пролунав другий постріл. Улан, влучений у лоба, перекинувся навзнак.
— Усього п'ятеро лишилось! — загорлав Фанфан, але тут же вигукнув: — Вжалили!..
Він необережно підняв голову над землею, і англійська куля, наче різцем, зняла мочку його правого вуха.
— Та ти не хвилюйся, справжнісінька дурничка!
— Тим краще. Пора вже кінчати, — відгукнувся Зірвиголова.
Легковажно спорожнивши магазини своїх рушниць, улани припинили на хвилину вогонь. Поки вони похапцем, квапливо риючись у патронташах, перезаряджали рушниці, Зірвиголова з блискавичною швидкістю перестріляв коней.
Ні одна коника не падала зразу. Всі вони билися, ставали дибки і відстрибували вбік, відкриваючи вершників, які ховалися за ними. Один з п'ятьох ще живих уланів цілився у наших хлопчаків, стоячи на коліні. Але Жан встиг випередити його, і, вражений кулею капітана Зірвиголови, він перекинувся.
— А зараз тільки четверо! — тріумфував Фанфан, затискаючи рукою вухо, з якого сильно йшла кров.
Уся ця драма тривала не більше як п'ять хвилин. Уцілілих уланів охопив якийсь забобонний страх.
О, коли б у них були коні, як би вони кинулися навтіки! Та бідолашним тваринам випало гірше, ніж людям. Всіх їх було перебито.
Уланам залишалося тільки щільніше притулитися до землі. А навколо ані видолинка, ані каменя, за яким можна було б сховатися, лише де-не-де вбоге клоччя степової трави.
Молокососи ж, хоч і поступалися перед уланами в кількості, були добре приховані від очей противника.
— Пора кінчати! — знову сказав Зірвиголова. — Нам не можна витрачати часу, подорож ще тільки почалася. Грім і блискавка! З якою насолодою я б знищив цілий полк цих проклятих уланів!
Зірвиголова прекрасно навчився у бурів бити ворогів із засідки. Він умів, не виявляючи себе, стежити за всіма діями ворога, міг непомітно для нього змінити позицію або зайти йому в тил. Ось і зараз, зарядивши свою рушницю, він шепнув кілька слів Фанфану, а сам поповз по вибоїні.
Відійшовши метрів на п'ятдесят від свого товариша, Жан ледве чутно свиснув крізь зуби.
Фанфан зараз же насадив на рушницю капелюх і, витягнувши вбік руку, підняв капелюх над землею. Англійці піймалися на що приманку і почали нещадно її обстрілювати, їхні голови трохи піднялися над землею. Та для Жана Грандьє і цього було досить. Паф! Паф!.. — пролунали його влучні постріли. І зараз же за ним почулися два інших — паф! паф!.. — Жан послав їх навмання, цілячись трохи вище лінії кольору хакі, по якій можна було впізнати затягнуті в мундири спини уланів. Настала німа тиша. Потім від землі відокремилась одна (всього тільки одна!) пойнята смертельним жахом людина.
— Загинули! Усі загинули! — кричав улан, розмахуючи білою хустинкою. — Ви вбили всіх!.. Я здаюсь, здаюсь!
— Звідки він узявся? — здивувався Зірвиголова, і собі підводячись. — Значить, я все-таки промазав… Гей, Фанфан! Вставай! Наша взяла!
Улан підходив, хитаючись, розгублений, з божевільними від жаху очима.
— Руки вгору, молодчику! — скомандував Зірвиголова.
Той підняв тремтячі руки і, заїкаючись, пробурмотів:
— О ні, я не обману… В мене зникло всяке бажання, чинити опір… Прошу тільки про одне: пощадіть!
— Охоче, — відповів Зірвиголова, із звичайної своєї обачності не опускаючи, проте, рушниці.
Раптом його осяяла думка.
— Номер вашого полку? — спитав він улана, який тремтів і клацав від страху зубами.
— Третій уланський, — ледве відповів солдат.
— В такому ризі ви повинні знати майора Колвілла.
— Звичайно, я його знаю, він — помічник командира третього уланського. Наш полк стоїть у Ледісміті, а мій ескадрон послано під Кімберлі для розвідкової служби.
— От що: я відпущу вас, але з однією умовою. Згода?
— Так, ви тільки накажіть. Виконаю все, чого зажадаєте.
