Галка - Павло Федорович Автомонов

«От тобі й партизани! От тобі й друга зустріч з ними на їхній же землі!..» — з жахом подумав Галка. Він уже вихопив пістолет на довгому ремінці й цілився у чорні, ніби безголові, постаті. Постріли лунали один за одним, ляскаючи і тьохкаючи. Ось із його ТТ вискочив останній патрон. Випалив усю обойму, усі дев'ять. Та хіба поцілиш на такій відстані з пістолета?

Стріляли, ставши на коліна, Кудрявий і Короп. Орел побіг уперед. Галка кинувся за ним. В цю мить залунали ще постріли з гвинтівок і автоматів. То з протилежного боку дали знати про себе ті, що йшли від хутора.

З Орлом Галка біг до лейтенанта Петра. Встигнути б, доки підійде цеп. Встигнути б!.. Більше вже ні про що не думали Орел і Галка. Та їх наздогнав розпачливий голос Кудрявого:

— Назад! Вас уб'ють! Назад…

Галка й Орел зупинилися, важко дихаючи і дивлячись бездумними очима в той бік, звідки бігли озброєні люди. Вже чути їхні крики.

— Назад! — гукав Кудрявий. — До лісу!..

Кудрявий не договорив. І так ясно: їм тут чотирьом не втриматися довго проти отих, що йшли від хутора, та ще цих трьох, які зникли за клунею.

— Це власовці, туди їх розтуди!.. — вилаявся Короп.

«Отак Каїн підняв Авеля на вила!..» — у відчаї думав Галка, позираючи на місяць, якому так байдуже до подій тут, на псковській землі.

— Мабуть, убили, — порушив мовчанку Орел. — Одягнений же Петя не в кожух!

— Не в кожух… — аби що сказати, повторив Короп. — Петро ж був у новесенькому німецькому кітелі.

— Партизани не могли прийняти Петра за німця навіть у німецькій уніформі: вони ж бачили наш десант, — розсудив Кудрявий. — Напевне, це власовці або поліцаї.

— А де Сокіл, Іван? — запитав мов сам у себе Короп. — Вскочили ми в халепу.

Десантники заглиблювалися у ліс, важко переставляючи ноги по глибокому, часом до пояса, снігу. Гілляччя било по обличчях. Іноді зупинялися, щоб послухати, що діється там, за стіною дерев. Ні пострілів. Ні голосів. Ті, що прийшли цепом, мабуть, уже взяли вбитого чи тяжко пораненого Петра, одягненого в німецьку уніформу.

«Нащо він її одяг!» — картав себе Галка, ніби сам був винен у цьому. Йому інколи вже здавалося, що стріляв у Петра не власовець, а партизан, перелякавшись німецької уніформи, хоч Ця думка одразу відступила на задній план.

«Що знали про Петра? Дуже мало. Ані прізвища, ані звідки родом, хто його батьки й чи є у нього дівчина?.. Лише побачили, який Петро щирий і відданий хлопець… Мужнім показав себе і в ці перші хвилини перебування на ворожій території».

За час війни Галці немало доводилося бачити вбитих, змерлих з голоду, прострелених. Кожна з тих смертей по-своєму страшна, хоч і є оті смерті на війні неминучими. Г ось нова смерть — люди, котрі назвалися своїми, вистрілили в спину десантникові, а потім утекли. Падлюки! Така смерть протизаконна навіть на війні.

«А може, варто було не послухатися Кудрявого, а таки добігти, доповзти до Петра?»-зітхнув Галка. Він зупинився, щоб почекати командира, який ішов за ним слід у слід.

— Стомився?

— Треба було з Орлом добігти до Петра, — ствердив Галка ще раз думку, що обпікала його серце, його мозок.

— Ви б не встигли! Там би вас і прикінчили. Яка ж тоді буде робота для Центру ще й без вас обох? — сумним голосом відповів командир.

— Ти ще й про роботу думаєш? — запитав насмішкувато Короп.

— Хай би прикінчили і мене! — пригнічено мовив Галка. — Як же далі йти, не знаючи, що з Петром? Не відаючи, де Сокіл та Іван? Куди йти? Де ми взагалі? У якому районі?

У лісі стояла тиша, ніби і не було гуркоту літака, не було пострілів. Тихо. Мовби і війни нема.

— Петя упав не скрикнувши. Він убитий, — з тугою і скорботою мовив Короп.

Йому ніхто не відповів, хоча кожен думав у ці хвилини про долю Петра. Мовчанку нарешті порушив Орел, звернувшись до радиста:

— Тобі тяжко нести рацію і торбу з батареями. Дай щось мені…

Галка віддав дванадцятикілограмовий пакет із живленням до рації, у білому, ізсередини прогумованому ранці.

Десантники торували чи не найтяжчу у своєму житті стежку. Куди вона їх веде? До смерті? До життя?

Скільки в Ленінграді готувалися, на них надіялося командування — сам генерал розвідки… А виявилося, не буде навіть початку у їхній роботі. Нема з чим радистові Галці виходити в ефір на перший сеанс. Буде лише їхній кінець, нежданий і безглуздий.

«Ото Каїн підняв Авеля на вила…» — знову подумав Галка.

Ще зупинилися. Тихо.

— Мабуть, уже зустрілися і троє вбивців зі своєю поліцайською бандою! — прошепотів Короп.

Хлопці запалили цигарки. А Короп, дивлячись на сліди, що зникали між дерев, сказав:

— Хурделицю б заразі.. Як не ступай в один слід, як не маскуйся — все одно завтра наздоженуть карателі.

Минула ще якась година. Десантники зовсім знесилилися.

Орел рішуче зупинився і сказав:

— Ще вийдемо на залізницю! Якраз встигнемо на сніданок до фріців.

— То що по-твоєму?.. Не треба одриватися від власовців? — запитав насторожено обережний Короп.