Безумці - Олександр Ашотович Насібов

Хихикнувши, радист запалює погаслу сигарету. Курить він теж особливо — тримає сигарету біля рота великими та вказівними пальцями обох рук, роблячи підряд кілька коротких квапливих затяжок, потім складає губи трубочкою і випускає довгу димову смужку.

— Мені довелося бачити його в іншій обстановці, — задумливо каже Абст. — Він поринав з дихальним апаратом… Ану, Глюк, як глибоко ви спускалися на кисні?

— Нижче тридцяти не ходив[26], — басить рудобородий. — Чув, ніби декому щастить пірнати на сорок метрів. Та я не можу. Якось спробував, ледве не опинився на тому світі. Вальтер мене витягнув.

— Ну, то знайте: Пелла пірнав на сто п'ять метрів!

— З кисневим приладом?

— На ньому був респіратор тригодинної дії. На вигляд — звичайний…

— Брехня! — махає рукою Глюк. — Той, хто розповідав вам про це, безсовісний брехун!

— Глюк має рацію, шеф, — квапливо підтакує радист. — Ставлю бочку найкращого баварського пива проти одного вашого кухля, що вас ввели в оману.

— Та я все бачив на власні очі, — посміхається Абст. — І він сказав, що може спуститися ще глибше, метрів на півтораста.

— Як йому пощастило? — белькоче Глюк.

— Не знаю, хоч і здогадуюсь. — Абст замислюється. — Це не все. Слухайте, що було далі. Пробувши під водою хвилин двадцять, він хутко виплив. Розумієте: виплив без зупинок для декомпресії[27]!

Глюк стоїть, роззявивши рота, розгублено ворушачи пальцями.

Радист, смикнувши плечем, підскакує до Абста:

— Як же він міг? Глибина сто метрів… Та ще пробув там двадцять хвилин. Важкий водолаз підіймається з такої глибини дуже довго. Кілька годин!

— Пелла виплив на чверть години. І потім усміхався, жартував. А тоді прив'язав до свого респіратора динамітний патрон і шпурнув апарат далеко в море. Вибух — і респіратора як не було!

— Отже, вся справа в приладі: якої він конструкції, яку має начинку? — питає Глюк.

— Думаю, не тільки в цьому. Але скоро ми все взнаємо. І якщо нам поталанить… Словом, нарешті Пелла у мене в руках!

— Ми виб'ємо з нього все, — посміхається рудобородий. — Він не перший!

— Тепер про Рішер, — каже Абст. — Вона в тяжкому стані… Наскільки я міг визначити, параліч обох ніг. За цих обставин я бачу єдиний вихід. Ви, Глюк, контролюватимете плавців, перетворившись на пильну няньку.

— Але…

— Ви перериваєте мене, Глюк!

— Вибачте, шеф.

— Я розумію всю складність завдання, — веде далі Абст. — Тільки досвідчений лікар може впоратися з двома дюжинами істот, у кожному з яких дрімає звір, готовий вчепитися тобі в горлянку.

Саме так, шеф! У цьому весь сенс.

— Як бачите, я нічого не приховую. Ви повинні знати, який тягар берете собі на плечі. Та, гадаю, все обійдеться. Перші дні я буду невідступно з вами, навчу контролювати за ними, і діло піде. Головне — не ловити гав, бути насторожі.

Абст запитально дивиться на помічника. Той нервово ходить з кутка в куток.

— Ну, — питає Абст, — як ви вирішили?

— Не можу, шеф. — Глюк не приховує остраху. — Годувати їх і підганяти — найлегше. Головне ж, ви знаєте, не це… Головне, щоб вони не сказилися. Рішер намагалася вчити мене, як ви й наказували. Де там! Боюсь, шеф. Боюсь схибити, прорахуватися, А ви знаєте, до чого це приведе!

— Так, — Абст морщиться, начебто в нього болить голова. — Отже, відмовляєтесь? Гаразд, тоді ними займуся я.

— Це не вихід. Треба радирувати, щоб надіслали заміну.

— Звичайно, лікаря ми викличемо. Але доведеться ждати місяць, а може й більше. Місяць я нічого не робитиму… Глюк, ви повинні погодитись!

— Не наполягайте, шеф. Я дивлюсь їм в очі, і моя душа холоне. Що завгодно, тільки не це!

— Та даю слово: я не залишу вас ні на день.

Глюк похмуро мовчить.

Абст підводиться.

— Вирішено, — закінчує він. — До приїзду лікаря ми припиняємо бойову роботу.

І він іде.

Радист, котрий протягом усієї розмови нетерпляче ждав, швидко обертається до товариша.

— Дурень! — вигукує він.

— Хто?

— Хто дурень? — перепитує радист. — Та це абсолютно ясно. Звичайно, ти, Густав Глюк. Зачекай, шеф пригадає тобі!

— І хай, — похмуро мурмоче рудобородий, — хай пригадає. Гірше не буде.

— Ат, дурниця! — Радист витягає з кишені штанів плоску металеву коробку з карамеллю, довго перебирає цукерки пальцем. — Дати тобі, Густав?

— Та йди ти з цією гидотою! — обурюється Глюк.

Вибравши зелену цукерку, радист спритно кидає її в рот, ховає коробку до кишені.

— Треба берегти себе, — повчально каже він. — А то куриш і куриш. Я ось чергую: сигарета — цукерка… Може, дати м'ятну?

Рудий гидливо спльовує.

— Ну, як хочеш. Слухай. Я знову щодо цих… Ти, Густав, будеш не сам. Я завжди поруч. Удвох ми сила! Якщо трапиться щось, легко перестріляємо все стадо. Я, коли говорити відверто, зараз про інше турбуюсь. — Вальтер починає шепотіти. — Бач, сьогодні вибрав хвилину й послухав ефір. Закортіло