Українська література » » Експансія-I - Юліан Семенов

Експансія-I - Юліан Семенов

Читаємо онлайн Експансія-I - Юліан Семенов
дороги?

— Спочатку я вислухаю вас і в залежності від цього прийму рішення: сказати вам правду чи утаїти її.

— Ні, містере Бользен — Брунн, у вас немає альтернативи, та й права вибору ви позбавлені. Вирішуватиму я, а не ви. — Гість витяг з кишені конверт, підійшов до дивана, простяг Штірліцу. — Подивіться.

Там були відбитки пальців, його пальців; Штірліц був певен, що саме ці «пальці» йому показував Мюллер, коли привів у підвал гестапо й вимагав відповіді на одне лише запитання: як ці «пальчики» могли потрапити на чемодан російської радистки; але Штірліц помилявся; відбитки пальців — як це свідчило з напису на звороті — були копією із справи «Інтерполу», заведеної двадцять третього березня сорок п'ятого року в Швеції у справі про «вбивство доктором Бользеном громадянки Німеччини Дагмар Фрайтаг».

«Але ж це фальшивка, — подумав Штірліц, — Дагмар надсилала мені телеграми з Швеції».

У конверті була ще одна фотографія: Дагмар у морзі, з номерком на нозі; спалахи магнію холодно відбиваються на білому кахлі; байдужі обличчя поліцейських; біля них — два чоловіки в строгих чорних костюмах.

— А це хто? — спитав Штірліц, тицьнувши в чорних пальцем.

— Товстий — німецький консул фон Рібау. Другого не знаю… Рібау вважає, що цей другий з резидентури вашого посольства, те, що він німець, сумніву немає. Ми його шукаємо. Знайдемо, це точно.

— Рібау підтвердив свої слова під присягою?

— З приводу чого?

— З приводу смерті фрау Фрайтаг.

— Перегляньте уважно всі документи, там є висновок шведів. Ми були впевнені, що ви захочете одержати цей документ.

— Чому?

— Тому що я зібрав на вас деяку інформацію.

— Де вона?

— У нашому досьє. Хочете подивитись?

— Звичайно.

— Гаразд, дещо покажемо. Ну, я чекаю відповіді.

Штірліц підвівся з дивана, підійшов до умивальника, сполоснув обличчя, відчуваючи бридкий запах хлорки (водопровід ні к чорту, труби старі, а іспанці бояться інфекції — пам'ять про чуму живуча, немає нічого страшнішого від масового мору чи голоду, бо юрба стає некерованою), травлять мікробів, а заразом і очі; розтер обличчя рушником, акуратно повісив його на гачок, підійшов до дивана, сів, закинувши ногу на ногу, і сказав:

— Мене підібрав на дорозі працівник вашого ІТТ містер Кемп.

— Американець?

— Він назвався німцем. Може, натуралізований німець, не знаю. Вам перевірити легше, ніж мені.

— Ми перевіримо. Чого він од вас хотів?

— Того ж, що й ви. Чесності й моєї дружби.

— Я вашої дружби не хочу. Я нею гребую, пробачте за відвертість. Я дуже не люблю нацистів, але мені доручили зустрітися з вами, нагодувати вас обідом і поговорити про всіх ваших колишніх знайомих.

Навіщо ви показали мені ці фальшивки? — спитав Штірліц, кивнувши на фотографії й заяву консула; подивившись, він недбало кинув їх на стіл, вони розсипалися, лежали віялом, як новенькі гральні карти.

— Щоб ви знали, як вас шукають. Я видав би вас Інтерполу, слово честі, але мої шефи вважають за можливе використати вас як розповідача… Вони хочуть почути ваші розповіді про минуле, розумієте?

— Розумію.

— Якщо ви не погодитесь, нарікати доведеться на себе.

— Видасте трибуналу?

— Після нашої розмови — якщо вона матиме вербувальний характер — це вже неможливо.

— Що ж тоді робити? Піф-паф, ой-ой-ой, помирає зайчик той?

— Що-що?

— Є така казочка про бідного зайця, її добре переклали німецькою, а я постарався дослівно переказати вашою мовою…

— Дослівно — не вийде. В дослівному перекладі немає особистого начала, а без особистості будь-яка справа приречена на загибель.

— Правильно.

— Що вам пропонував Кемп?

— Пропонував роботу в ІТТ.

— Яку саме?

— Перекладачем.

— Гм… дивно… Що воно за один?

Якщо в Кемпа увіткнули апаратуру прослухування, подумав Штірліц, вони матимуть розшифровану розмову до дев'ятої ранку, хлопці вміють цінувати час. Коли ж у нього дома чисто, тоді мені невигідно говорити все; дві силии— не одна, є можливість маневру, якщо тільки він не продовжує гри, заздалегідь обумовленої з тим же Кемпом.

— Німець. Як і я. Начебто інженер…

— Давно він тут?

— Спитайте в ІТТ, може, він мені все брехав.

— В ІТТ ми спитаємо, звичайно, тільки от що дивно: роботу перекладача в цій фірмі мав запропонувати вам я, а не якийсь там Кемп. Де тут у вас телефон? У діда?

— Так.

— Я мушу подзвонити.

— Не будіть свого шефа, ще рано… Розсердиться…

— Шеф я. Будитиму помічника. Портьє розуміє англійську?

— А ви його самі спитайте.

Чоловік знову залився сміхом — при цьому він якось несподівано згинався навпіл, немов натикався на невидимий дріт; і вже безгучно сміючись, поклав на стіл ще один конверт і вийшов з номера.

Штірліц розпечатав його: там лежав паспорт громадянина Нікарагуа на ім'я Максимо Брунна з посвідкою на проживангія в Іспанії, триста доларів, візитна картка: Ерл Джекобс, Мадрід, ІТТ, генеральний директор. Ватіканської липи, яку вчора відібрав поліцейський на вулиці, в конверті не було, дивно.

«Що їм від мене потрібно? — стомлено подумав Штірліц. — Чи є Кемп, цей сміхотун і вчорашній Джонсоп ланками одного ланцюга? Так, безумовно. А навіщо викрутаси? Умови гри? Мабуть, вони вважають, що так треба? Хочуть мене заплутати? Але ж я розумію: вони мене плутають. Правильно, я розумію, тільки вони можуть не розуміти цього. Вони ж не знають мене. Вони одержали якісь архіви, а хіба можна до кінця збагнути людину, маючи лише архівні дані? Ні, звичайно. Це так, але ж їм міг розповісти про мене Шелленберг. Міг, але англійці нікому не віддають своєї інформації, навіть найближчим союзникам, взагалі правильно роблять; що знають двоє, те знають усі. Не намагайся полегшити життя, сказав собі Штірліц, до американців могли потрапити Айсман, Холтофф, Хьоттль, ці працювали зі мною, у них немає проти мене доказів, але вони мають уявлення про мою манеру думати, говорити й робити; три різні характери, цілком досить для того, щоб зобразити мій психологічний портрет… Чому тільки три?. А люди, які працювали з Кет на конспіративній квартирі? А Троль, котрий знав її і мене? А Шлаг, з яким ми розсталися друзями і який знає, хто я насправді? А може, все-таки ризикнути? І сказати прямо й відверто: «Годі вам, хлопці, зрештою, ми союзники, повідомте вашого посла в Москві для передачі в Кремль, що полковник Максим Максимович Ісаєв живий і чекає повернення додому». Ні, це можна було зробити минулого року, ще влітку, коли я лежав непорушний, а тепер, особливо після того, як вони затіяли штуку з Фрайтаг, це неможливе… Погоджуйся, на все погоджуйся, але за одну лишень плату: вимагай розслідування обставин убивства Фрайтаг. Доведи, що це робота Мюллера, чия ж іще, йому

Відгуки про книгу Експансія-I - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: