Українська література » Пригодницькі книги » Робін Гуд - Джон Макспедден

Робін Гуд - Джон Макспедден

Читаємо онлайн Робін Гуд - Джон Макспедден
я дуже шкодую, що це розгнівило короля. Проте боятись вам нічого: його величність завжди дотримує слова. А до тих призів, що ви їх зараз чесно завоювали, я додаю ще гроші, які я виграла в короля та мілорда єпіскопа Герфорда. Купіть на них для всієї ватаги найкращі мечі, які тільки можна знайти в Лондоні, і назовіть їх мечами королеви. А потім покляніться перед ними до кінця днів своїх захищати всіх бідних, знедолених і всіх жінок.

— Клянемось, — урочистим голосом відповіли Робін Гуд та його друзі.

Королева дозволила всій п'ятірці йоменів поцілувати їй руку, потім підвелася з трону і в супроводі фрейлін попрямувала до виходу з ложі. Тієї ж миті навколо Робіна та його друзів з'юрмилися всі королівські лучники. Кожному з них кортіло ближче познайомитися з тими, про кого вони так багато чули. А позад лучників гудів і штовхався величезний натовп глядачів, які теж намагались хоч одним оком поглянути зблизька на знаменитих розбійників.

— Та що це! — засміявся Маленький Джон. — Адже ми не ярмаркові клоуни!

Нараз повернулися з ради судді й, відповідно до вказівки короля, оголосили імена тих, кому дісталися призи. Робін одержав гаманець з чотирма десятками золотих фунтів, Маленький Джон — теж гаманець, але з чотирма десятками срібних пенні. Алану Дейлю присудили ріжок, оздоблений золотом. Хлопець був дуже радий, бо він і на дудочці грав не гірше, ніж на срібнострунній арфі. Та коли мова зайшла про дві бочки рейнського вина, дві бочки англійського пива і п'ятірку найжирніших оленів, Робін сказав:

— Ні, навіщо нам потрібне те вино й пиво так далеко під рідного лісу? І де це видано, щоб у Шервуд тягнути звідси оленів, коли там і своїх вистачає? Слово честі, Гільберт і Тепус непогано стріляли. Залишмо ж для них цю їжу й питво, якщо вони згодні від нас їх прийняти.

— З щирим серцем, — відповів Гільберт, потискуючи Робінові руку. — Ви чудові хлоп'ята, і ми піднімемо тости за здоров'я кожного з вас на вічну згадку про цей знаменний турнір, якого не бачила та більше й не побачить Англія!

Ці слова повторювали всі королівські лучники, обмінюючись дружніми рукостисканнями з п'ятьма знаменитими розбійниками.

Так закінчився королівський турнір, розповідь про який, переходячи від батька до сина, дожила аж до наших днів.


Розділ чотирнадцятий
ЯК РОБІНА ГУДА ШУКАВ ОДИН МІДНИК

І поки мідник на столі

Спокійно висипався,

Роб тихо вийшов із корчми

І поблизу сховався.


Ще й документ забрав, немов

То був йому дарунок,

А бідоласі залишив

За випите рахунок.


ороль Генріх II не зрадив свого слова. Робіна Гуда і його друзів безборонно випустили з Лондона (цей від'їзд глибоко засмутив Маріан), і вподовж сорока діб жодна рука не піднялась проти них. Та коли скінчився цей термін, його величність востаннє наказав шерифу Ноттінгема покінчити з розбійниками, притому негайно, якщо йому дорога посада.

Про славні діла ватаги Робіна Гуда, в тім числі й про великий турнір на Фінсбурзьких полях, говорила тепер уся Англія, і люди сміялися в очі ноттінгемським урядовцям, які нічого не могли вдіяти з купкою одчайдушних йоменів.

Шериф послав ще три каральні загони і взагалі розходився так, що навіть сам водив їх у ліс. Проте, хоч за його спиною і було щоразу три сотні озброєних до зубів солдатів, він так ніде й не надибав на жодного розбійника і не знайшов їх потаємної схованки в Шервуді.

Тим часом слід нагадати, що дочка високоповажного шерифа теж затаїла в своєму серці люту ненависть до Робіна Гуда. Адже це він ославив її на все місто, відмовившися колись подарувати золоту стрілу! І що він, клятий, витворяє з її бідолашним батьком!

Ображена дівиця весь час сушила голову над тим, як допомогти шерифові зловити заклятого ворога.

— Силою проти нього нічого не вдієш, — сказала вона якось своєму батькові. — На його хитрість нам треба відповісти ще більшою хитрістю.

— Якби ж то ми це могли зробити! — застогнав шериф. — Він уже мені ночами сниться, спати не дає!

— Дозволь, я трохи поміркую, — мовила дочка. — Здається, витанцьовується план, як його загнати в мішок.

— Що ж, поміркуй, — згодився шериф, — і коли в тебе вийде щось путнє, я дам тобі сто срібних пенні на нові сукні, а чолов'язі, який спіймає цього розбишаку, — подвійну винагороду.

Саме в той час, коли шерифівна пріла над планом, як спіймати Робіна, до них у будинок нагодився бродячий мідник, на ім'я Мідл, великий хвастун і базікало. Сидячи на кухні й клепаючи посуд, мідник уголос розводився про те, що б він зробив, коли б йому зустрівся «отой плутяга Робін Гуд».

«Може, цьому простакові й пощастить щось зробити саме через його святу простоту, — подумала шерифівна, підслухавши балаканину Мідла. — В усякому разі, не варто гребувати його послугами, поки в голову прийде щось краще».

І вона покликала до себе мідника. Оглянувши Мідла з усіх боків, дочка шерифа лишилася задоволена. Це був здоровий м'язистий парубійко з відкритим поглядом ясних очей і непорочно чесним обличчям. Коли він сміявся, рот у нього розтягувався майже до вушей.

— Я хочу побачити на ділі, чи справді ти можеш зловити того розбійника, — мовила шерифівна. — Якщо тобі це вдасться, я до встановленої винагороди дам добру доплату від себе. Ну як, ти згоден довести мені своє молодецтво?

Мідник широко посміхнувся.

— Тоді ось тобі повноваження. Їх підписав сьогодні вранці сам шериф. Дивись же, нікому їх не давай і скористайся ними тільки в ім'я нашого діла!

З цими словами вона відпустила мідника.

Відгуки про книгу Робін Гуд - Джон Макспедден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: