Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

Абат Еймер скористався зручною нагодою, щоб змінити костюм для їзди верхи на ще розкішніший, поверх якого надягнув вигадливо погаптовану мантію. Тамплієр теж перевдягся — на ньому був також багатий костюм, хоча й не так дбайливо і хитромудро оздоблений, зате сам він справляв величніше враження, ніж його супутник. Його постава і хода, сповнені величної грації, були б дуже привабливими, коли б не пихатий вираз обличчя, який свідчив про звичку до необмеженої влади.

Слідом за почесними гостями ввійшли їхні слуги, а за ними смиренно вступив до залу провідник, від голови до ніг закутаний у просторий плащ із чорної саржі. Він скромно ввійшов позад усіх і, побачивши, що коло нижнього столу ледве знайдеться місце для челяді Седрика та почту його гостей, відійшов до вогнища і сів на ослін під його навісом. Там він став сушити свій одяг, терпляче очікуючи, поки за столом випадково звільниться місце для нього або дворецький дасть йому чого-небудь поїсти біля вогнища.

Седрик з величною привітністю підвівся, зійшов з почесного помосту і привітав гостей. Жестом руки він запросив їх сісти на крісла нижче від власного, але поруч із собою, після чого звелів подавати страви. Слуги поквапилися виконувати наказ.

Тільки-но заходилися коло їжі, як дворецький підніс жезл і оголосив:

— Прошу вибачити — місце леді Ровені!

За почесним столом, у верхньому кінці залу, відчинилися бічні двері, і на поміст зійшла леді Ровена в супроводі чотирьох служниць.

Седрик був здивований і незадоволений тим, що його вихованка з такого приводу з'явилася на людях, проте він поспішив їй назустріч і, узявши за руку, із шанобливою урочистістю підвів до призначеного для господарки дому крісла на узвишші, праворуч від себе. Усі встали, коли вона з'явилась. Мовчки вклонившись у відповідь на цю люб'язність, леді Ровена граціозно пройшла до свого місця за столом.

Бріан де Буагільбер, що звик зважати тільки на власні бажання, втупив очі в саксонську красуню, яка, мабуть, тим більше вразила його, що нічим не була схожа на східних султанш.

Ровена мала чудову статуру і була висока на зріст, але не настільки, щоб це кидалось у вічі. Шкіра її відрізнялася сліпучою білизною, ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що додавали виразності її чолу. Лагідний вираз найбільше пасував до її обличчя. Однак звичка до загального поклоніння і до влади над оточенням додала цій саксонській дівчині особливої величавості, доповнюючи те, чим нагородила її природа. Густе волосся світло-русявого відтінку, завите красивими локонами і прикрашене дорогоцінним камінням, вільно спадало на плечі, що тоді було ознакою шляхетного походження. На шиї в неї висів золотий ланцюжок із підвішеним до нього маленьким золотим ковчегом. На оголених руках блищали браслети. Поверх її шовкової сукні кольору морської води була накинута інша, довга й простора, що Спадала до самої землі, з дуже широкими рукавами, які доходили тільки до ліктів. До цієї сукні яскраво-червоного кольору, витканої із найтоншої вовни, була прикріплена легка шовкова вуаль із золотим візерунком. За бажанням вуаль можна було накинути на обличчя і груди, на іспанський лад, або ж на плечі.

Коли Ровена помітила спрямовані на неї очі тамплієра із вогниками, що спалахнули в них, мов іскри на вугіллі, вона з почуттям власної гідності опустила на обличчя покривало на знак того, що такий пильний погляд для неї неприємний. Седрик побачив її рух і здогадався про його причину.

— Сер лицар, — зауважив він, — обличчя наших саксонських дівчат бачать так мало сонячних променів, що не витримують пильного погляду хрестоносця.

— Якщо я завинив, — відповідав сер Бріан, — прошу у вас пробачення, тобто прошу леді Ровену вибачити мені.

— Леді Ровена, — сказав абат, — бажаючи покарати сміливість мого друга, покарала усіх нас. Сподіваюсь, що вона не буде такою жорстокою до того блискучого товариства, яке ми зустрінемо на турнірі.

— Я ще не знаю, чи вирушимо ми на турнір, — сказав Седрик. — Я не охочий до цих суєтних забав, яких не знали мої предки у ті часи, коли Англія була вільною.

Розмова була перервана появою слуги, якого воротар прислав доповісти, що біля брами стоїть якийсь мандрівник і благає впустити його на ночівлю.

— Впустіть його, — наказав Седрик, — хто б він не був, байдуже. У таку ніч, коли гроза бушує надворі, навіть дикі звірі туляться до стад і шукають заступництва у свого смертельного ворога — людини. Дайте йому все, що потрібно. Освальде, доглянь за цим добре.

Чашник вийшов із залу і пішов виконувати наказ господаря.

Невдовзі Освальд повернувся і, нахилившись до вуха свого хазяїна, прошепотів:

— Це єврей, він назвався Ісааком із Йорка. Чи добре буде, якщо я приведу його сюди?

Незважаючи на обурення гостей, які гидували товариством нехрещеного єврея, Седрик, додержуючи законів гостинності, звелів кликати його до залу, але посадити окремо від усіх.

Впущений без будь-яких церемоній, до залу боязко й нерішучою ходою ввійшов Ьухорлявий старий високого зросту; він на кожнім кроці смиренно вклонявся і здавався нижчим, ніж був насправді, від звички триматися в зігнутому положенні. Прийом, зроблений цій людині в домі Седрика Сакса, задовольнив би вимоги найзатятішого супротивника ізраїльського племені. Сам Седрик у відповідь на багаторазові уклони єврея тільки кивнув головою і вказав