Материками й океанами - Георгій Іванович Кублицький

Довели вірогідність оповідання про мореплавців інші знахідки: уламки човна, потрощені кістки і черепи песців, різноманітний посуд, пасмо чорного жіночого волосся, вишита жіноча торбинка, розкидані шахові фігури. Мореплавці, безперечно, розділились — інакше предмети на островах і на березі затоки навряд чи могли б бути такі напрочуд схожі, як бувають схожі тільки речі, зроблені одним майстром і взяті з одного місця.

Нам невідомі імена цих відважних мореплавців. Єдине ім'я, яке може допомогти тим, хто шукає тепер сліди експедиції в старовинних документах, вигадливо вирізьблено на оздобленому олив'яним орнаментом держаку ножа, знайденого серед руїн хатинки: «Акакій Мурманець». На другому ножі ледве видно слово «Іван». На жаль, засунутий у піхви клапоть паперу, на якому ледве можна розібрати напис «жалувана грамота», дуже погано зберігся.

А як би прислужилася ця грамота археологам!

Можливо, окремі подробиці були не такими, як вони описані в нашому оповіданні. Але Олексій Павлович Окладников, прочитавши це оповідання, сказав: «Ага, так цілком могло бути». Адже ж професор Окладников сам побував на островах Фаддея і в затоці Сімса; він же керував роботою багатьох учених, які досліджували всі знайдені там речі, аж до обривків шерстяної нитки і ворсинок хутра.

Коли англійські кораблі «Резолюшн» і «Дисковері» прийшли на острови вічної весни і кинули якорі в цій бухті, все обіцяло спокійну і веселу стоянку.

Юрба напівголих гавайців вітала капітана Джемса Кука радісними вигуками. Сам верховний жрець, худий, кощавий дідуган, приїхав на пароплав. Він накинув Кукові на плечі щось схоже на червону мантію і подав йому порося. При цьому жрець бурмотів заклинання, які звичайно промовляють тільки перед дерев'яними ідолами чи іншими божествами остров'ян.

Капітана Джемса Кука жителі Гавайських островів вважали за божественного О-Роно! За переказами, цей О-Роно в давнину покинув гавайців, пообіцявши повернутись на плавучому острові, щоб принести народу достаток і щастя. Коли ж не один, а зразу два плавучих острови з білими полотняними крилами з'явились у бухті, жерці не мали сумніву, що це завітав О-Роно зі своїм почтом.

Кук хутко переконався, що бути божеством не так уже заманливо. Коли за тобою цілий день вештається юрба жерців і вигукує: «О-Роно! О-Роно! О-Роно!», то це може набриднути будь-кому. Якби не свині і плоди, що їх щедро приносили при цьому в жертву дикуни, то Кук розігнав би горлопанів. А ці жертвоприносини були так до речі: запаси харчів на кораблях зовсім вичерпались.

Однак які не простакуваті були гавайці, але й вони второпали, що з богом О-Роно сталася якась помилка. Замість того, щоб принести достаток і багатство бідним тубільцям, О-Роно старанно збирав на свої плавучі острови все їстівне. Найбільш тямущі зметикували, що пришельці, мабуть, прості смертні, тільки в них інший колір шкіри.

Місцевий царьок Тараї-Опу побував на кораблі у Кука і делікатно поцікавився: чи скоро божественний О-Роно гадає покинути гавайців? Кук сказав, що дуже скоро. Зрадівши, Тараї-Опу поквапився прислати йому на дорогу фруктів, їстівного коріння та інших припасів.

Перед відплиттям кораблі мали запастися паливом. Кук доручив це лейтенантові Кінгу. Звичайно, той міг би послати матросів і нарубати скільки завгодно дров. Але Кінг вчинив інакше. Він запропонував верховному жрецю продати огорожу навколо священного храму гавайців за дві залізні сокири. Жрець відкинув угоду. Однак йому силоміць застромили за пояс сокири, а матроси тим часом заходилися ламати огорожу. Тубільці знесли цю наругу над святинею: лейтенанта Кінга вони вважали за сина О-Роно. Найголовніше ж — вони сподівались, що це остання жертва божеству.

Але як були розчаровані гавайці, коли через кілька днів плавучі острови О-Роно знову з'явились у бухті. Кук повернувся, щоб відремонтувати пошкоджену бурею фок-щоглу «Резолюшн».

Якби англійці цього разу мирно і по-дружньому повелися з гавайцями, то, звичайно, одержали б і дерево для щогли і харчі. Однак мало не з першої години почалися сварки і сутички.

Один з гавайців, спокусившись обценьками і долотом, не стримався і, схопивши ці речі, які так чудесно виблискували, пірнув з ними у воду. В нього почали стріляти, але не влучили.

Гавайці самі покарали злодюжку і повернули речі боцману «Дисковері». Але той, брутально лаючись, зажадав видати йому самого злодія, якого він погрожував застрелити. В завдаток боцман намагався забрати човен одного з тубільних вождів. Коли той, не даючи човна, схопив боцмана за руку, один матрос ударив вождя веслом. Англійцям так це не поминулося б у бійці, що спалахнула, коли б вождь не зупинив своїх співвітчизників і не наказав відпустити чужинців.

Кук, довідавшись про те, розсердився.

— Боюсь, що ці остров'яни змусять мене вдатися до енергійних заходів, — сказав він.

Другого дня, коли з «Дисковері» через необачність і ротозійство вахтових зникла шлюпка, Кук сам висадився на берег з озброєним загоном і покликав Тараї-Опу на корабель для переговорів. Старий царьок запідозрив лихе, однак не зважився перечити.

На березі, коли Кук вважав, що Тараї-Опу вже його заложник, прибігла дружина царка і з плачем почала умовляти свого володаря не їхати на корабель. На її крик і голосіння збіглось багато гавайців. Вони теж почали просити Тараї-Опу не сідати в шлюпку. Той стояв у нерішучості. Але Кук, якому набридло все це, необережно і нетерпляче потяг царка за руку.

Негайно у повітрі просвистів камінь: один гаваєць, захищаючи вождя, зняв руку на самого О-Роно. Кук обернувся й вистрілив. Матроси наслідували приклад капітана. Але гавайці не розбіглись.

Тоді Кук, котрий, можливо, хотів уникнути кровопролиття, позадкував до шлюпок, що стояли біля берега. Гавайці розмахували перед ним списами, проганяючи його у воду.

Капітан повернувся, щоб скомандувати людям на шлюпках, і тут один гаваєць луснув його. Кук впустив рушницю, хитаючись ступнув кілька кроків, упав, знову підвівся, простягнув руку до шлюпок, немов благаючи допомоги. Але на шлюпках розгубились чи злякались.

Гавайці потягли Кука на глибину і почали його