Материками й океанами - Георгій Іванович Кублицький

Їх щедро обдарували бісером, дзеркалами, ножами. З вождем племені командири кораблів обнялись і потерлись носами: таке дружнє новозеландське привітання. Нових знайомих нагодували чудовим обідом. Але коли Беллінсгаузен налив їм вина, гості пили зовсім неохоче.

— Ось вам перша ознака, що тут ще не побували освічені європейці! — засміявся начальник експедиції. — Вони хутко привчили б зеландців пити, курити, класти за губу тютюн, а потім заходилися б доводити їм, як це бридко — пиячити і набувати інші шкідливі нахили.

Старому вождеві на знак дружби подарували за обідом сокиру. Надзвичайно зрадівши подарункові, старий вискочив з-за столу і вистрибом побіг на палубу похвалитися своїм скарбом перед земляками…

На прощання остров'янам подарували чимало корисних речей, насіння ріпи, буряків, моркви, гороху і показали, як треба їх садити. Розлучаючись, старий вождь кілька разів обнімав то Беллінсгаузена, то Лазарєва і сумним голосом тягнув: «Е-е-е-е!»

Покинувши Нову Зеландію, шлюпи майже весь червень пливли на північний схід, у тропіки. На протязі мало не чотирьох тисяч кілометрів — жодної ознаки землі. Щодня із «Востока» бачили «Мирный», а з «Мирного» — «Восток» і нічого більше. Доводилось берегти кожну краплю теплуватої прісної води. Вдень розпечена палуба обпалювала ноги. Ночами викочувався місяць, надзвичайно яскравий, блискучий, зовсім не схожий на блідого і задумливого красеня, що осяває позолочений церковний хрест у якомусь російському сонливому сільці.

Наприкінці червня із шлюпів побачили невеликий острів Опаро. Звідти до кораблів попрямували швидкі човни тубільців.

Остров'яни об'їхали шлюпи і боязко причалили до них. Однак, одержавши подарунки, вони посміливішали і видерлися на борт. Раптом один тубілець ліг на палубу «Востока», широко розкинувши руки, потім швидко схопився і знову ліг трохи далі.

— Та він же вимірює довжину корабля! — здогадався хтось. — Аршина у нього нема, от і міряє сам собою.

Остров'янин розташувався на палубі і заперечливо хитав головою, коли йому показували на берег. Він, як видно, вирішив пливти на цьому прекрасному великому судні, де не скупляться на подарунки.

Але коли човни його одноплемінців уже відстали і кораблі далеко відійшли од берега, на обличчі остров'янина відбилась боротьба суперечливих почуттів. Несподівано він схопився і, розбігшись, стрибнув у море. Гнучке тіло замиготіло у хвилях. Він плив до рідного острова.

Від Опаро кораблі попрямували до архіпелагу Паумоту, розташованого в Океанії приблизно посередині між Австралією і Америкою. По дорозі експедиція виявила невеликий острів там, де на карті було чисте море. Жителі острова, озброєні списами і дерев'яними лопатками, висипали назустріч шлюпкам. Взявши подарунки, полінезійці, однак, перегородили морякам шлях, люто вимахуючи своєю зброєю.

Беллінсгаузену дуже кортіло побувати на острові, але, бачачи ворожий настрій його мешканців, він не без жалю наказав шлюпкам повернути назад. Наївні полінезійці вирішили, що моряки злякалися, і заходились дратувати і задирати їх.

— Дозвольте, Фадею Фадейовичу, хоч дробом пальнути, — попрохав вахтовий офіцер.

Але начальник експедиції сердито похитав головою:

— Обійдемося без пороху. Дамо змогу часові познайомити остров'ян з мореплавцями Західної Європи.

Наступні дні плавання в «сердитому морі» і «небезпечному архіпелазі» були днями безперервних відкриттів. За десять днів експедиція виявила тринадцять невідомих островів — переважно коралових атолів кільцеподібних смужок суші з блакитними затоками (лагунами) посередині. Ці атоли спорудили морські тварини — коралові поліпи.

Весь новий архіпелаг було названо Островами Росіян.

Плавання серед коралових островів наближалось до кінця. Один з них експедиція хотіла обминути не зупиняючись, але в цю мить збоку загукали:

— Люди! Прапором махають!

Вахтовий офіцер узяв підзорну трубу: на скелі серед кокосових пальм троє розмахували гілками, один — якоюсь ганчіркою, прив'язаною до палиці.

— Це дикі, — сказав офіцер. — Що ж їм потрібно?

Хутко шлюпка повернулася з пасажирами — чотирма смаглявими хлопчиками. Крім них, нікого на острові не виявилось. А втім, неподалік матроси побачили попіл від багать, обгризені кістки та інші сліди перебування людей.

Старший серед хлопчиків не стільки словами, скільки знаками розповів морякам, які його оточили, сумну історію. Його плем'я жило на сусідніх островах. Одного разу остров'ян у морі захопила буря. Їхні човни пригнало ось до цього острова — хлопчик показав рукою на берег. Тут на них напали лихі люди. Родичів хлопчиків було забито.

Хлопчик зробив кілька рухів, змісту яких спочатку ніхто не зрозумів. Він показав, як розпалювали багаття, багато багать, клали туди якісь предмети, потім щось із смаком їли.

— Гийка? (Так туземці називали рибу).

Хлопчик заперечливо похитав головою. Потім він схопив свого товариша за руку й удав, ніби хоче її відгризти.

— Вони з'їли вбитих! — жахно скрикнув астроном Симонов.

Отже, вороги племені, до якого належали хлопчики, були канібалами. Тільки тут моряки зрозуміли, що то за кістки валялись у попелі серед пальмового гаю…

Хлопчики вчасно чкурнули в густі зарості і тому залишились живі. Коли море заспокоїлось, переможці відпливли з острова.

Хлопчики їли кокоси, ловили рибу і чекали, поки їх знайдуть земляки.

— Цим робінзонам жилось на острові не так уже погано, — сказав Беллінсгаузен, поплескавши старшого хлопчика по плечах. — Але на військовому кораблі розгулювати без штанів не годиться. Одягнути їх і зарахувати на постачання!

У тропіках завжди обідали на свіжому повітрі. Діставши ложки, матроси розсілись на парусині. Хлопчики спідлоба спостерігали за ними.

— Гей, хлопці, а ви чого стоїте? Гайда в нашу артіль!

Хлопчаки, не зрозумівши ні слова, переступали з ноги на ногу.

— Ач, не розуміють, — з жалем сказав один матрос. — А ми з ними по-іншому побалакаємо.

Він підвівся, підійшов до хлопчаків і почав легенько підштовхувати їх до матроського кола. Тут з'явився артільник з величезним дерев'яним баком — братським казаном, який смачно парував. Бак підвісили на гак, артільник розлив борщ по мисках і роздав сухарі.

Хлопчики покуштували незнайомої страви спочатку несміливо, з побоюванням, але, добравши смаку,