У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
- Цікаво! Виходить, і у вас виникли підозри? Розкажіть, де саме ви розміняли купюру і як вона знову до вас потрапила. Не пропустіть жодної деталі, це дуже важливо!
- Деталей не так уже багато: просто я розміняв банкнот у барі готелю, а потім одержав його, як позичку, від Брауна.
- Що вас спонукало записати номер купюри і з якою метою ви позичали гроші у Брауна?
- Несподівано я став свідком його зустрічі з барменом нашого готелю в якомусь другорозрядному барі. Це збудило підозру.
- У вас добре розвинена інтуїція. А яким побитом ви самі опинились в цьому підозрілому закладі і чому запросили до столу водія? Офіцерові це не личить.
- Він трохи розмовляє німецькою мовою і правив мені за гіда і перекладача водночас. А на мені не написано, що я офіцер!
Фреда почав дратувати цей допит, і співрозмовник це помітив.
- Гаразд, гаразд!-сказав він примирливо.- Загалом, ви діяли вірно, і ніяких претензій до вас я не маю. Більше того, хвалю за обережність. Але надалі дійте суворо за моїми інструкціями.
- Це лише полегшить моє становище. Слухаю вас, сеньйор!
- Сьогодні, ні, зараз-таки ви повертаєтесь до готелю і цю ж купюру знову розміняєте в барі "Гвадаррами".
- Буде негайно зроблено.
- Від шостої до сьомої біля телефону хай чергує Браун. Сам один.
- Який привід я маю висунути?
- Залишіть для нього у портьє записку з попередженням, що ви можете трохи спізнитись і просите вас заступити. Без будь-яких пояснень. Він радо ухопиться за можливість почергувати самому. Не буду пояснювати чому, але це його цілком влаштовує.
- Що я робитиму після розміну купюри?
- Що заманеться. Завтра вранці ви відлітаєте, а до цього можете почувати себе цілком вільно. Огляньте Мад-рід, музеї. До готелю просив би повернутися після восьмої.
- Як поводити себе з Гаррі?
- Ви його не побачите.
- Як я поясню це Нунке?
- Ніяк. Пошлетесь на мій наказ і все. А тепер...- Незнайомець підвівся, недбало приклав до скроні два пальці і неквапливо почовгав через площу, як людина, що вийшла просто прогулятися.
Фред посидів ще з хвилину вкрай розгублений.
"Виходить, мене бачили вчора в барі разом з Лопе-сом, отже, за мною стежили, а я цього не помітив!"
Думка, що його пошили в дурні була нестерпною. Особливо гнітило припущення, що нагляд за ним здійснював Хуан Лопес, який так припав йому до душі. Звичайно, нічого особливого водій розповісти не міг, але було образливо, що він, Фред, так помилився в людині.
- Мушу повернутися в готель!-сказав Фред сухо, сідаючи в таксі. Водій ствердно хитнув головою. Він бачив, що його пасажир повернувся в похмурому настрої, і не наважувався розпочати розмову.
- Зачекати? - тільки й спитав Хуан, коли машина зупинилась.
- Так, з півгодини.
Не піднімаючись до себе в номер, Фред сяк-так похапцем поснідав і вдруге розміняв злощасну купюру. Цього разу бармен скинув на нього зацікавлений погляд. Фреду довелося здаля вклонитися і розвести руками: мовляв, даруйте, але інших грошей при мені нема. Власник бару догідливо і заспокійливо похитав головою, даючи зрозуміти, що з розміном усе гаразд.
Ця німа сценка, за обставин, що склалися, тільки розсмішила Фреда. З почуттям величезної полегкості він подумав про зняту з нього відповідальність. Тепер можна не сушити собі голову, а просто відпочити. Хороше, незважаючи ні на що!
У машину Фред сідав уже не таким похмурим, як півгодини тому.
- Для початку повезіть мене кудись подалі, скажімо, на околиці. Про центр Мадріда я вже маю деяке уявлення, хотілося б побачити його з чорного ходу.
Хуан посміхнувся:
- А знаєте, як у нас називають околиці? Терновим вінком Мадріда!
- Звучить образно. Хоч не можу не сказати, наскільки це влучно.
- А ось побачите! - Хуан натиснув на педаль, крутнув кермо, і машина помчала вулицями, закружляла по завулках, проскочила через міст.
І пасажир, і водій мовчали. Хуан з чемності, Фреда все ще злостила думка, що можна так помилитися в людині, поклавшись на перше враження. Нарешті, цікавість поборола неприязнь.
- Ви ще довго працювали вчора, Хуан? - запитав він зненацька.
- Ні, завдяки вам, я вчора добре заробив. Від готелю поїхав до поліції, а звідти просто додому
- До поліції?
- Так, сеньйор, чорний список! Після ув'язнення мушу кожного дня з'являтися і докладно доповідати, де був і кого возив.
- І вам це до вподоби? - руба запитав Фред, не приховуючи, як його вразило це пояснення.
Хуан Лопес густо почервонів. Руки його, що досі вільно лежали на кермі, побіліли в суглобах, так дуже він його стиснув.
- Ви невірно мене зрозуміли, сеньйор! Я не з стукачів. Я просто відбуваю цю формальність. Інакше я позбувся б роботи, перспективи будь-коли здобути роботу... Повірте в мою щирість, сеньйор! Я міг би від вас приховати, але ви повелися зі мною так по-людському...
Хуан звів на Фреда очі, сповнені такої туги, що в нього заскніло серце.
"А що, коли це зізнання теж своєрідний хід? - запитав він себе і, паленіючи від сорому, відразу відкинув цю думку.- Зле, зле, коли в серці криється безпідставна недовіра! Виказавши її, можна смертельно поранити людську душу..."