Вигнанці - Артур Конан Дойль

— Це ваша воля, ваша величність?

— Так, а по ваших очах я бачу, що й ваша. Не гаймо ж ні хвилини, Франсуаза. Яка щаслива думка! Це примусить замовкнути назавжди їхні язики. Вони дізнаються, коли вже все скінчиться, але не раніше. Ідіть до себе в кімнату, дорогий друже, найвірніша з жінок! Нова зустріч наша буде моментом початку нашого союзу, якого не зможуть порушити ні двір, ні все королівство.

Людовік весь тремтів від хвилювання, вирішивши це. Вираз сумніву й незадоволення зник з його обличчя, і він, усміхаючись, з блискучими очима, швидко ходив по кімнаті. Потім він торкнувся маленького золотого дзвіночка, на який з'явився камердинер короля Бонтан.

— Котра година, Бонтан?

— Скоро шість, ваша величність.

— Гм! — Король думав кілька хвилин. — Бонтан, ви знаєте, де капітан де Катіна?

— Він був у саду, ваша величність, але я чув, що він збирається виїздити вночі до Парижа.

— Він їде сам?

— З приятелем.

— Хто його приятель? Гвардійський офіцер?

— Ні, ваша величність; це чужинець з-за моря, як я чув, з Америки. Він уже кілька днів тут, і Катіна показував йому чудеса палацу вашої величності.

— Чужинець? Тим краще. Ідіть, Бонтан, і приведіть до мене їх обох.

— Сподіваюсь, що вони ще тут, ваша величність. Я перевірю.

Він вибіг з кабінету і через десять хвилин повернувся.

— Ну?

— Мені пощастило, ваша величність. Їм уже привели коней, і вони ставили ноги в стремена, коли я розшукав їх.

— Де ж вони?

— Дожидають наказів вашої величності в прийомній.

— Впустіть їх, Бонтан, і не допускайте сюди нікого, навіть міністра, аж поки вони не підуть від мене.

Аудієнція у короля входила в коло обов'язків де Катіна, але він з величезним здивованням вислухав від Бонтана» наказ привести з собою й приятеля. Він похапцем прошепотів молодому американцеві вказівки, як йому слід поводитись, що треба робити і чого уникати. Бонтан з'явився знову і привів їх до короля.

З почуттям цікавості, трохи змішаної зі страхом, Амос Грін, для якого губернатор Нью-Йорка Дуган був втіленням найвищої людської влади, входив тепер у кімнату наймогутнішого монарха християнського світу.

Розкішна обстановка прийомної, де йому довелось дожидати, оксамит, картини, позолота, юрба гарно вбраних придворних і пишних гвардійців — все це вплинуло на його уяву, і він ждав, що з'явиться якась велична, надзвичайна постать у мантії й короні. Коли ж погляд його впав на чепурну постать скромно вбраної людини з блискучими очима, на півголови нижчої від нього, Грін мимохіть оббіг поглядом усю кімнату, щоб переконатися, чи дійсно це король, чи один з тих численних придворних, які стояли між королем і зовнішнім світом. З шанобливого поклону свого супутника він здогадався, що це й є сам король. Грін поклонився і знову швидко випростався з гідністю простої людини, вихованої в школі природи.

— Добрий вечір, капітан де Катіна! — промовив король, приємно усміхнувшись. — Ваш приятель, я чув, чужоземець. Сподіваюсь, пане, ви побачили тут щось цікаве і варте уваги?

— Так, ваша величність, я оглянув ваше велике місто. Та й дивне ж воно! А приятель показав мені цей палац з його лісами й садами. Коли я повернусь до своєї країни, в мене багато чого знайдеться розповісти про те, що я бачив у вашій прекрасній країні.

— Ви розмовляєте по-французькому, а тим часом самі ви не з Канади?

— Ні, ваша величність, я з англійських провінцій Америки.

Король з цікавістю дивився на могутню постать, сміливий вираз обличчя й вільну поставу молодого іноземця, і нараз у голові його майнула згадка про небезпеки, які, за словами графа де Фронтенака, загрожували урядові з боку цих колоній. Коли перед ним типовий представник цієї раси, то, справді, краще мати такий народ другом, ніж ворогом. Але в цей час думки його були спрямовані зовсім не на державні справи, і він швидко віддав накази де Катіна:

— Сьогодні ви поїдете в справах служби до Парижа. Ваш друг може їхати з вами. Удвох безпечніше, коли йдеться про державне доручення. Але я хочу, щоб ви підождали, доки настане ніч.

— Слухаю, ваша величність.

— Ніхто не повинен знати про дане вам доручення; пильнуйте, щоб ніхто не простежив за вами. Ви знаєте будинок архієпископа Гарле, прелата Парижа?

— Так, ваша величність.

— Ви передасте архієпископові наказ виїхати сюди і. рівно опівночі бути біля хвіртки з північно-східного боку Щоб ніщо не затримало його. Буря чи гарна погода — він повинен бути тут Справа надзвичайної ваги.

— Ваш наказ буде передано точно, ваша величність.

— Дуже добре! Прощайте, капітан. Прощайте, пане. Сподіваюсь, ви будете задоволені своїм перебуванням у Франції.

Він жестом руки, з чарівною грацією, яка здобула йому стільки поклонників, відпустив молодих людей.

Мадам де Монтеспань все ще сиділа в своїх апартаментах. Відсутність короля тривожила її, але вона не хотіла виявляти свого хвилювання перед придворними і розпитувати їх про причини, через які затримався візит. Поки вона лишалася у себе, нічого не знаючи про несподівану зміну своєї долі, її діяльний і енергійний спільник не проминав увагою ні однієї події, пильнуючи її інтересів, мовби вони були його власними. Та по суті так і було. Пан де Вівонн придбав усе, чого палко хотів — гроші, землі й почесті, — завдяки впливові сестри і добре розумів, що слідом за її