Гості з греків - Юрій Дмитрович Ячейкін

він до того знахабнів, що всупереч вимогам синкліту своєю узурпованою владою призначив візантійським патріархом свого сина-підлітка Феофілакта. Ясно, те дитя марнувало час не на відправах у храмі святої Софії, а в батьковій конюшні, де годувало жеребців ізюмом і сушеними фігами. А тим часом цей неук встиг скарати магістрів Стефана і Миколая, містика Іоанна, стольничого Константина Воїла і ще багатьох сановників з добрих родів. Не дивно, що патрон святих василевсів, бог — дух святий, не терпить сусідства смердючих м’ясників та селюків і карає за це блюзнірство нерозумних і піддатливих злу ромеїв… Води!

Слуги підносили срібний глек з тонкою довгою шиєю, наливали прозору рідину у срібний келих, Феодор пригублював і з уклоном подавав імператорові.

— І зараз на троні сидить нащадок узурпатора, — гірко промовляв Варда Фока, — бо хто його пращур? Теж селюк, що приплентався від убогості своєї до Константинополя на заробітки.

Темніли від такої мови очі сановників, суворішали обличчя родовитих феодалів і стратигів фем.

— Він уже встиг загубити військо ромеїв в Траянових воротах і тепер іде на самих ромеїв з найманцями, купленими на золото норманнами і русами, позиченими у їхнього князя-ідолопоклонника. І мудрі були мої славні предки, котрі кров’ю своєю кріпили кордони імперії, але й піднімали переможного меча на династію узурпаторів… Води!

Феодор брав срібний келих і підносив його до своїх уст…

Розділ 17
«БОЖА КАРА»

Зранку у неосяжному таборі Варди Фоки, в якому досі день у день було чути п’яні співи і веселі гульбища, зчинилися всетабірні ґвалт і колотнеча. Молодші командири — пентекоптархи, логархи і декархи — разом із залогами вірних поплічників гуртом йшли в свої підрозділи з наказом василевса на устах і шкіряними батогами в руках. Вчора Босфор подолали останні залоги константинопольського василевса, і з дня на день мала статися вирішальна битва.

Колись один з василевсів мудро сказав:

— Армія для держави — що голова для тіла. Якщо не дбати про неї, саме існування імперії може опинитися під загрозою.

І зараз цю голову, затьмарену хмільними випарами, приводили до тями.

Першими навели у себе лад кіннотники — важко запанцеровані кавалеарії, що на своїх закутих спереду у броню конях залізним навальним ударом трощили в битвах наїжачені списами шереги ворогів, сіючи серед них панічне сум’яття. Слідом за ними прийшли до тями легко озброєні, в шкіряних обладунках, помережаних тільки тонкими залізними смужками, трапезити, що кидалися в бойовисько слідом за кавалеаріями. Вони гнали розладнане вороже військо і вирубували втікачів.

Кіннотника в армії василевсів завжди були найбільш дисциплінованою і мобільною частиною війська, що здобула імператорським воєводам безліч перемог, іноді навіть над сильнішим і численнішим ворогом. Через це їм завжди платили золотом, платили щедро, вдвічі більше, аніж піхоті, платили стільки ж, скільки привілейованим морякам з феми Самос, де споконвіку набирали квіт візантійського флоту. І зараз, горді тим, що вони знову довели свою перевагу перед піхотою, кіннотники верхи вдерлися в піший табір і періщили батогами непокірних.

А надвечір розбурханим воякам, які знову позбиралися до своїх підрозділів і загонів, але котрі проте ще глухо і невдоволено бурчали, командири роздавали срібні й золоті монети, аби вгамувати їхнє обурення. Давно відомо: благородний метал тішить солдатське око…

Табір повільно об’їжджав Варда Фока — у сяючому панцері з електрону, білого металу, який виплавляли виключно для василевсів із срібла з домішкою жовтого нубійського золота. З його виблискуючих місячним сяйвом плечей звисав довгий пурпуровий плащ, що вкривав круп білого коня із світлими, аж сивими, гривою та хвостом і копитами, окутими червоним золотом. Імператор був задоволений і милостиво позирав довкола. Воїнство зустрічало його радісними вітальними вигуками: гроші зробили своє.

З того для минув рівно тиждень, коли зайнявся день битви. Варда Фока вірив у магію чисел і тому на підготовку до вирішального бойовиська поклав рівно сім днів. Усе сприяло йому. На кожного солдата імператора Василія він мав трьох. Знову магічне число! З його воїнством йтиме свята небесна трійця! За спинами ворогів — води Босфору і свічадо Пропонтиди. Тікати їм нема куди! Вони поляжуть отут, на землі малоазійських фем, де піднявся у своїй могутності непереможний рід Фок. А вже увечері він урочисто, як належить василевсові, в’їде на білому коні до безборонного Константинополя і оселиться в палаці земних богів Буколеоні.

Військо Василія Другого не лякало його. Що має ворог? Жалюгідну жменьку схоларіїв, чотирнадцять тисяч моряків, вояків хоробрих, але не звиклих битися на суходолі, десять тисяч найманців палацової варти — норманнів, хазарів, печенігів, вірменів, арабів, лангобардів і африканських маврів. А ще — шість тисяч русів. Та у нього, у Варди Фоки, лише кінноти стільки! Правда, моряки познімали з кораблів каменеметні балісти, але хіба балістіарії завдавали хоч колись великої шкоди рухливому військові, яке веде напад, а не стоїть на місці?

Битву Варда Фока хотів провести з найменшими втратами, бо снував далекі войовничі задуми, гідні його уславлених предків, а це потребувало великої раті. Саме через ці далекосяжні задуми він і не поліз на стіни Константинополя.

План битви він розробив простий, що випливав з розташування ворожого війська. На лівому крилі його стояли різноплемінні найманці, на правому — моряки. В центрі закріпився руський корпус, за котрим ховався імператор Василій з резервними загонами схоларіїв. Справу буде завершено тієї ж миті, коли буде вбито василевса. Отже, необхідно якомога скоріше дістатися до нього. А прямий шлях до василевса — через шереги русів. Саме сюди він і кине залізні хвилі кавалеаріїв, які розріжуть вороже військо на дві частини і зметуть резервні залоги. Для повного ж успіху необхідно скувати обидва крила, щоб вони не могли надати жодної допомоги центрові. Це зроблять лучники. До найманців, котрі не мають баліст, під захистом щитоносців підійдуть піші, а до моряків — кінні, в котрих не поцілиш з ба-лісти. Вони й триматимуть обидва крила у напрузі і тривожному чеканні нападу величезного війська. А тим часом…

Так, слід одразу ж кинути на центр усю кінноту!

Змести, розчавити, знищити!