І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Один за одним пролунало два постріли, почувся несамовитий зойк і майже одночасно звук падіння важкого тіла.

Генріх озирнувся. В коридорі нікого не було. Але знизу почулися кроки, а за мить з'явився офіцер у формі СД, фельдфебель і двоє солдатів.

«Приготувалися!» — промайнуло в голові Генріха.

— Не стріляйте, ми — патруль! — вигукнув офіцер здаля.

— Покажіть документи! — голос Генріха звучав рішуче. Гестапівець витяг документи і показав їх Гольдрінгу. Солдати кинулися до тіла, що непорушно лежало на підлозі.

— Що тут сталося? — запитав офіцер.

— До готелю пробрався французький партизан і одержав по заслугах, — з люттю сказав Генріх, ховаючи зброю.

У себе в номері барон фон Гольдрінг точно передав офіцерові СД суть того, що говорив невідомий. Фельдфебель записав його свідчення і попросив Генріха розписатися.

— Ви на ніч добре замкніть двері! — порадив офіцер, прощаючись.

— А вам слід звернути увагу на охорону готелю. Неподобство! Французькі партизани заходять до привокзального готелю, як до себе додому! — сердито кинув Генріх, хоч самому хотілося зареготати.

Генерал Еверс вже збирався йти до казино обідати, коли Лютц сповістив:

— Гер Міллер просить прийняти його.

— Чого він унадився? — незадоволено запитав Еверс. — Знову щось вигадав? Може, й мене збирається перевіряти?

— Мабуть, скоріше мене.

— Просіть.

— Ви знову з якимись неприємностями, гер Міллер? — запитав Еверс.

— Навпаки, цього разу я приніс вам приємну звістку, гер генерал, — відповів Міллер, сідаючи.

Всупереч його заяві про те, що звістка приємна, обличчя майора мало досить кислий вигляд.

— Вчора ми здійснили свій план: провели перевірку вашого офіцера для доручень, лейтенанта фон Гольдрінга…

— Ну й що? — зацікавлено запитав генерал.

Міллер докладно і, треба сказати, об'єктивно розповів про події в номері готелю в Шамбері, не приховавши й того, що магнітофон, схований у номері, точно записав усю розмову.

— Лангхайн одержав дві кулі в праву легеню! Він зараз в госпіталі і, мабуть, не скоро звідти вийде…

Генерал щиро зареготав. Його підтримав і Лютц.

— Ну, гер Міллер! Тепер ви переконалися в благонадійності Гольдрінга?

— Цілком!

— Гер Лютц, сьогодні ж приготуйте реляцію про нагородження лейтенанта фон Гольдрінга залізним хрестом другого ступеня!

— Яволь!

— Адже лейтенант не знав, що перед ним сидить оберштурмбанфюрер СД Лангхайн, а стріляв у партизана! Так, гер Міллер?

— Так точно! Я певен, що коли б він здогадався, хто розмовляє з ним, то перевірка не закінчилася б так криваво. Але зате ми цілком переконані в благонадійності лейтенанта фон Гольдрінга.

— А тепер, гер Міллер, чи не бажаєте пообідати з нами? — запросив Еверс.

Розповідь Міллера про наслідки перевірки фон Гольдрінга привела генерала в явно хороший настрій.

— Вважатиму за честь, гер генерал, — вклонився Міллер.

Коли всі офіцери зібралися в казино і сіли за стіл, Еверс урочисто проголосив:

— Гершафтен! Я можу сповістити вам цікаву новину. Голови всіх присутніх повернулися до генерала.

— Вчора я послав свого офіцера для особливих доручень барона фон Гольдрінга з важливим пакетом у штаб корпусу. В готелі у Шамбері на барона вчинили напад французькі терористи, які, очевидно, хотіли заволодіти пакетом. Гольдрінг пострілом з пістолета одного з них тяжко поранив. За виявлену пильність я представив барона до нагороди залізним хрестом другого ступеня…

За обідом, який сьогодні, на відміну від багатьох попередніх, пройшов жваво і весело, тільки й розмови було, що про фон Гольдрінга і про потребу більш рішучих заходів проти партизанів, які чимдалі посилюють свою активність. Під кінець обіду генерал був у такому піднесеному настрої, що проголосив тост за успіх розпочатого на Східному фронті наступу, який багатьом з присутніх дасть можливість вже цього року побувати в Москві.

Генріх ніяк не сподівався, що чутка про події в Шамбері так швидко долине до Сан-Ремі, але вийшло, що слава випередила його. Коли він по приїзді попрямував у штаб, біля вхідних дверей його спинив обер-лейтенант Фельднер.

— А, барон! — привітно і поштиво промовив той. — З щасливим поверненням! Про ваші геройські діла в бою з французькими партизанами ми вже чули. Радий поздоровити вас першим!

— В якому бою? — не зрозумів Гольдрінг.

— Не скромничайте! Про ваші подвиги генерал розповів усім офіцерам учора під час обіду.

— А-а! Он ви про що… Дякую за поздоровлення!

Генріх увійшов до вестибюля і хотів уже підніматися сходами, коли його увагу привернув солдат, який, побачивши лейтенанта, виструнчився перед ним. Це був юнак років дев'ятнадцяти-двадцяти, білявий, худорлявий, з розумними блакитними очима. Саме вираз його очей і примусив Генріха зупинитися. У погляді юнака було стільки смутку, навіть відчаю, що не помітити цього було не можна. Біля ніг солдата лежав рюкзак.

— Хто ви такий? — запитав лейтенант.

— Єфрейтор Курт Шмідт, гер лейтенант! — чітко відповів солдат.

— Ви звідки?

— Служив у другій роті, другого батальйону, сто сімнадцятого полку, а зараз одержав призначення на Східний фронт.

На очах молоденького солдата, який здавався ще хлопчаком., забриніли сльози.

— А чому вас туди переводять?

— За рапортом командира роти обер-лейтенанта Фельднера!

— У чому ж полягає ваша провина?

— Чотири дні тому обер-лейтенант був трохи напідпитку.