Тарзан, годованець великих мавп - Едгар Райс Берроуз
Його сторожкі вуха вловили слабкий, але незнайомий звук. Підбігши до вікна, він поглянув на бухту й побачив: з великого судна було спущено на воду поруч із першим другий човен. Невдовзі він помітив, як багато людей почало перелізати через край великого судна і сідати в човни. Вони поверталися на берег більшою кількістю.
Ще мить Тарзан слідкував, як вони спустили в човни кілька скринь та пакунків, а потім, коли відпливли від корабля, годованець великої мавпи схопив аркуш паперу і кілька хвилин писав на ньому олівцем, доки з’явилося кілька рядків рівних, добре вимальованих, майже друкованих літер.
Цю записку Тарзан приколов до дверей гострою тріскою. Потім ухопив свою коштовну бляшану скриньку, стріли, кілька списів та луків, скільки міг донести, вислизнув з хати і зник у лісі.
Коли човни врізалися у сріблястий пісок, з них вийшла на берег доволі дивна компанія. Загалом їх було двадцятеро. Один був високий сивий чоловік у великих окулярах в оправі. На його трохи згорблених плечах незграбно висів чистий одяг: лискучий шовковий циліндр ще більше підкреслював невідповідність його одягу з африканськими джунглями.
Другим з човна вийшов високий молодик у білому полотняному костюмі, а слідом за ним стривожений і метушливий літній пан з дуже високим чолом.
За ними вибралася величезна негритянка, строкато вдягнена, яка перелякано лупала очима то у бік джунглів, то в бік зграї матросів, що лаялися, вивантажуючи з човнів ящики та пакунки. Останньою на берег зійшла дівчина років дев’ятнадцяти, яку молодик, що стояв при самій воді, високо підняв і переставив на сухий пісок. Вона подякувала йому приязно, широкою усмішкою, але обоє мовчали. Компанія мовчки рушила до хатини. Було ясно, що ці люди вирішили, що їм робити, заздалегідь — там, на судні. Вони підійшли до дверей — матроси з ящиками і паками по переду, а за ними п’ятеро людей, які дуже відрізнялися від них своїм виглядом. Матроси опустили ношу додолу, і один з них помітив Тарзанову записку.
— Гей, хлопці! — гукнув він. — Що це? Годину тому цієї записки не було!
Решта з’юрмилися довкола нього. Задні витягали шиї над плечима передніх, а що серед них було мало письменних, та й ті ледве вміли читати, то один звернувся до низенького старого в циліндрі та сюртуці.
— Гей, професоре! — покликав він. — Ходи-но сюди і прочитай цю дурну записку!
Закликаний у такий спосіб старий пан, не кваплячись, підійшов у супроводі своїх супутників до матросів. Поправивши окуляри, він поглянув на записку, а потім повернувся і пішов геть, бурмочучи собі під ніс “Дивовижно! Дивовижно!”
— Гей, стара шкапо! — загукав чоловік, який звернувся до нього по допомогу. — Ти гадаєш, що потрібен був нам для того, щоб про себе читати кляту записку? Іди сюди і прочитай її вголос!
Старий зупинився і вернувся зі словами:
— Ой, так, шановний добродію, прошу вибачити! Це було нерозважливо з мого боку, так, цілковито нерозважливо! Записка дивовижна!
Він знову подивився на записку, перечитав її і, напевне, знову пішов би геть, розмірковуючи над її змістом, якби матрос не схопив його за комір і не проревів йому в самісіньке вухо:
— Вголос читай, тупоголовий старий телепню!
— Ох, так, авжеж! — м’яко озвався професор і, знову поправляючи окуляри, прочитав уголос:
“Це дім Тарзана із племені великих мавп, убивці звірів і багатьох чорних людей. Не псуйте речей, це речі Тарзана. Тарзан стежить. Тарзан із племені великих мавп”.
— Хто він такий — Тарзан? — закричав той самий матрос.
— Він, певне, знає англійську, — сказав молодик.
— Але що означає “Тарзан із племені великих мавп”? — вигукнула молода дівчина.
— Я не знаю, міс Портер, — відповів молодик. — Може, ми зустрілися з мавпою, що втекла з Лондонського зоопарку і привезла європейську освіту в рідні джунглі. Що ви ду маєте з цього приводу, професоре Портер? — запитав він, звертаючись до старого пана.
Професор Архімедес Кв. Портер поправив окуляри.
— Ну певно, що так, поза всяким сумнівом, це дивовижно! — сказав він, — Але я не можу нічого сказати про цей вочевидь рідкісний випадок! — І професор неквапливо почвалав у джунглі.
— Але, тату, — вигукнула дівчина, — ви ще нічого про це не сказали!
— Тихше, дитино, тихше! — заперечив професор добрим поблажливим тоном. — Не завдавай клопоту своїй гарненькій голівці такими важкими та світоглядними питаннями. — І він знову тихенько почалапав уже в інший бік, дивлячись собі під ноги і заклавши руки під поли сюртука, які розвівалися позаду.
— Я так думаю, що старий телепень знає про це не більше за нас! — пробурчав матрос із пацючим обличчям.
— Прошу висловлюватися пристойно! — гнівно закричав молодик, якого обурив тон матроса.
— Ви забили своїх офіцерів і пограбували нас! Ми цілковито у вашій владі, але ви будете ставитися до професора Портера та міс Портер із повагою, інакше я скручу вам в’язи голіруч, байдуже, що у вас револьвери!
І молодик так близько підбіг до матроса з пацючим обличчям, що той перелякано відступив на крок, хоч у нього за паском стирчали два револьвери і неприємного вигляду ніж.
— Підлий боягузе! — вигукнув молодик. — Ви ніколи не посмієте вистрілити в людину інакше, аніж у спину, а в мене й так не насмілитесь вистрілити!
І він, спокійно повернувшись спиною до матроса, пішов геть.
Матрос повільно простягнув руку до руків’я одного з револьверів, його очі злісно поглядали на постать молодого чоловіка, яка віддалялась.
Товариші дивилися на нього, а він усе ще вагався: в душі він
