П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Як запобігти небезпеці? Прискорити хід «Пілігрима» не можна — адже вітер зривав вітрила. Залишалось тільки маневрувати з допомогою стерна, і то це не завжди вдавалося.

Дік Сенд не відходив од стерна. Він прив’язався мотузкою, щоб хвиля не змила його в море. Том і Бет, також прив’язані, стояли поряд, готові щомиті прийти йому на допомогу. Геркулес і Актеон несли вахту на носі, почіплявшись за бітенг1.

Місіс Велдон, малий Джек, кузен Бенедикт і Нен за наказом Діка Сенда сиділи по своїх каютах на кормі. Місіс Велдон радше залишилась би на палубі, але Дік Сенд був категорично проти: навіщо їй ризикувати життям?

Усі люки було щільно задраєно. Юнак сподівався, що вони витримають навіть тоді, коли велетенська хвиля навалиться на судно. Якщо ж люки не витримають, не минути лиха: «Пілігрим» набере води й потоне. Та, на щастя, шхуна-бриг була завантажена правильно: незважаючи на жахливу хитавицю, вантаж у трюмі не рухався.

Дік Сенд спав тепер іще менше. Місіс Велдон навіть побоювалась, аби він не захворів од перевтоми. І вона наполягла, щоб Дік бодай трохи поспав.

У ніч проти 14 березня, саме коли Дік Сенд перепочивав, стався ще один випадок.

Том і Бет несли вахту на кормі; старий Том стояв за стерном. У цей час Негору, який рідко з’являвся на кормі, відійшов до них і навіть спробував зав’язати з ними розмову. Проте ні Том, ні його син нічого йому не відповіли.

Раптом судно рвучко накренилось. Негору впав і напевно був би полетів за борт, якби вчасно не вхопився за нактоуз.

Том закричав, злякавшися за компас.

Дік Сенд, почувши цей крик крізь сон, миттю вискочив з каюти й побіг на корму.

’Бітенг — стояк або тумба для якірного ланцюга.

Негору тим часом підвівся, тримаючи в руках залізяку, що її витяг з-під нактоуза. Він устиг сховати залізяку, перше ніж Дік Сенд щось помітив.

Виходить, кок тепер хотів, щоб стрілка компаса показувала правильний напрямок?

— Що сталося? — спитав молодий капітан.

— Та цей клятий кок упав на компас! — відповів Том.

Дік Сенд, не на жарт занепокоївшись, нахилився над нактоузом. Нактоуз був цілий; компас, освітлений двома лампочками, лежав на двох своїх концентричних кругах.

У молодого капітана відлягло від серця. Якби розбився і цей компас, це б обернулось для них непоправним лихом.

Але Дік Сенд не міг знати того, що Негору вийняв залізяку з-під нактоуза і що стрілка компаса знову зайняла нормальне положення та показувала точно на магнітний полюс.

Негору годі було звинуватити в тому, що він навмисне впав на компас, бо таке могло статись і випадково. Проте Дік Сенд здивувався, заставши кока на кормі в таку пізню годину.

— Що ви тут робите? — спитав він.

— Те, що мені подобається, — відповів Негору.

— Що ви сказали? — закричав Дік Сенд, не в силі стримати гніву.

— А те, що немає правила, яке б забороняло гуляти на кормі, — відповів кок.

— Так, цього правила досі не було, але віднині я його запроваджую, — заявив Дік Сенд. — Забороняю вам ходити на корму!

— Ти ба! — відказав Негору.

І цей чоловік, що так добре вмів володіти собою, зробив загрозливий жест.

Молодий капітан вихопив з кишені револьвер і наставив на кока.

— Затямте собі, Негору, — мовив він, — що я ніколи не розлучаюся з цим револьвером і при першому ж порушенні дисципліни прострелю вам голову!

В цю мить Негору відчув, що якась могутня сила пригинає його до палуби.

Це Геркулес поклав йому своє ручисько на плече.

— Капітане Сенд, — мовив велет, — дозвольте викинути цього негідника за борт! Ото зрадіють риби: адже вони не гидливі!

— Ще не час, — відповів Дік Сенд.

Кок випростався, коли негр забрав руку з його плеча. Проходячи повз Геркулеса, він пробурмотів:

— Ну, клятий негре, начувайся: я ще з тобою поквитаюся!

Тим часом вітер змінився: принаймні компас показував стрибок аж на сорок п’ять градусів. Однак молодого капітана вразило, що така різка зміна ніяк не відбилася на морі. «Пілігрим» ішов тим самим курсом, але хвилі, замість ударяти в корму, били тепер у лівий борт. Це було вкрай небезпечно: судно ніби підставляло себе під найстрашніші удари. Тим-то Дік Сенд мусив змінити курс на чотири румби, і «Пілігрим» і далі втікав од бурі.

Дік Сенд насторожився більше, ніж будь-коли досі. Він питав себе подумки, чи немає зв’язку між падінням Негору й утратою першого компаса. Чого корабельний кок приходив на корму? Може, він зацікавлений у тому, щоб і другий компас вийшов з ладу? Дік Сенд не міг цього зрозуміти. Невже Негору не бажав — як бажали всі пасажири «Пілігрима» — чимшвидше дістатися до американського берега?

Коли юнак розповів про цей випадок місіс Велдон, та сказала, що хоч вона не дуже довіряє Негору, однак не має поважних підстав підозрювати його в якихсь злочинних замірах.

І все ж, про всяк випадок, Дік Сенд установив за коком пильний нагляд. Але португалець пам’ятав заборону молодого капітана і більше не потикався на корму, де йому не було чого робити. До того ж, Дінго переселили на корму, а кок не наважувався підходити до пса.

Буря не влягалась цілісінький тиждень. А барометр і далі падав. З 14 по 26 березня