Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

— Розплющ, Дарію, очі та прихили до моїх слів вухо уваги. Я, твій брат Артабан, маю сказати дещо важливе. Народ, на який ти зібрався іти війною, великий числом і озброєнням. Він не має ні міст, ні доріг, ні міцних кам’яних будов. Нема у нього і майна. Скіфів інші народи і племена порівнюють із кураєм, що носиться степом, не відаючи, де і коли спинить біг. То міраж у пустині, за яким можна бігати без угаву. Чи слід тобі, царю, йти на північні народи? Чи не принесе похід розчарування? Спустошить скарбницю, а законослухняний народ відірве від повсякденних справ.

Вид Дарія спохмурнів. У прикрій задумі гладив жезлом причіпну бороду. Хлопченя, що мавпувало, повторило жест великого татка.

Артабан з легким поклоном у бік сонцесяйного брата відійшов. Його місце зайняв воєвода Гобрій. Не тільки довгі ноги, шия та ніс надавали воєводі схожості з журавлем. Голос цього чесного, сміливого мужа був по-журавлиному клекотливий.

— О, Дарію, ти найдобріший, найблагородніший із людей. До мене теж дійшли чутки, що Скіф не доступний. Розказують, що він кочує з місця на місце і здіймається в небо, ніби птах. Його тяжко прибрати до рук, а ще тяжче керувати ним. Його неможливо підчинити собі, бо неможливо встановити над ним контроль. Так, цей народ наївний, довірливий, гостинний. Цим скористався Кіаксар Мідійський. Але Скіф гордий, вільний духом і безстрашний. Узяти верх над ним неможливо. Гадаю, захоплення його земель не принесе імперії користі. Домовитися з хитрим і брехливим Скіфом не можливо. Закону твого він не визнає і данини не принесе.

Землевласники сопіли:

— Щоб худоба слухалась, треба пускати в хід палицю. Добрий цар кожному дозволив виступити. Та це не значить, що бажанням сонцесяйному слід суперечити.

Вельможі принишкли, охоплені страхом. Дарій гордовито розправив плечі. Очі його горіли, мов смолоскипи. Такого Дарія вельможі боялись. Не повертаючи голови, цар царів докинув тверде слово Псталпсові.

Груди воєводи миттєво роздулися. Голос загуркотів:

— Згадаймо, шановні пани, історію, з якої почалася Велика Персія. Слухайте мою розповідь уважно і робіть висновки. Одного разу Кір, син Камбіза, онук Астіага і правнук Кіаксара, зібрав персидських вельмож і воєвод. Кір велів, щоб почистили забур’янене поле. Наступного дня Кір влаштував бенкет, на який запросив тих самих персон. У розпалі бенкету Кір звернувся до гостей із питанням: «Який день вам до снаги?» Мужі хором відповіли: «Другий!» Тоді Кір дав присутнім урок: «Такі дні у вас будуть завжди, якщо ви, перси, станете володарями Сходу. Ідіть з війною на сусідів і підкоріть їх. Зробіть їх своїми слугами». О, роги Кіра Великого за два десятиліття піднеслися над десятками народів. Великий цар довів кордони Персії від Єгипту до Індії. Та не сподівався, що знайде смерть від меча масагета. Масагет, пам’ятаємо, доводиться братом заклятого Скіфа.

Після виголошеної промови якийсь час стояла тиша. Але панувала вона не довго. Дарій підняв жезл влади і мовив:

— Непоступливість, впертість, бунтівливість вдачі важко піддаються перевихованню. Як пошесть вади батьків передаються дітям. Наказую: Скіфа винищіть до ноги. Мені не потрібні горді раби. Такі, над якими неможливо взяти верх, якими неможливо керувати. Волію ворога бачити мертвим. Землю його заселять слухняні, працьовиті народи.

Окинувши зором васалів, що від страху цокотіли зубами, Дарій із сталевим притиском ділився планами:

— Моя мета — створити круглу, подібну до сонцю, імперію. У мою імперію увійдуть усі народи і племена, що мешкають навколо Понту Евксінського.[10] Це буде імперія Ахеменідів, імперія аріїв, імперія цивілізованого народу.

Сила і впевненість царя царів у повній перемозі запалили присутніх. Від диванів і високих баз котився схвальний гомін. Підсилений високими колонами, він розростався і дзвенів, немов буревій, що рвався на простори. Вельможі потіли від радісного збудження. Стрясали повітря вигуками:

— Напоїмо кров’ю Скіфа його землю. Помстимося за пограбування палацу в Екбатані.

— Перекинемо наплавні мости з Азії в Європу.

— Понт Евксінський стане Перським озером. Озером Великої Персії, єдиної в світі держави.

— Відріжемо яванські міста. Від Скіфа вони отримують хліб, м’ясо, рибу.

— Дорогою підкоримо фракійські племена.

— Вдеремося в землі Скіфа і винищимо його до ноги. Потім рушимо степовим коридором.

— На коліна поставимо народи Середньої Азії. Примусимо їх платити нам данину.

Величний порух царського жезла закрив Священну раду.

— Дозволяю устати, — зронив останні слова цар царів.

Перші особи імперії підвелися. Із вигуками: «Дарію, ти переможеш!» — подали долілиць і, плутаючись у довгому одязі, вставали. Хлопчики, старший із молодшим, повкидали іграшки в кишені й наввипередки побігли із зали засідань. Середульший обережно зліз із кам’яного стільця. Підстрибуючи, вправно минав збуджене панство. Ось і він зник за високими колонами.

Вельможі задкували з притисненими до грудей руками. Головний архівіст підповз на колінах до трону. Припав вустами до розшитих перлами жовтих черевиків. Гаряче їх цілував. Дарій великодушно дозволив служці стати на рівні ноги.

— Яких благ проситимеш?

— О, царю царів! Не благ проситиме твій вірний слуга. Жадає повідати про печаль, що жалким скорпіоном живе у його серці.

— У чому сіль твоєї печалі?

— Твій вірний слуга, о великий, одного разу заглибився в читання старих глиняних табличок. Натрапив на лист дружини Камбіза. Мандіна писала до свого батька, царя мідійського. Лист Мандіни дуже сумний.

— Що засмутило царицю?

— Цариця зі страхом писала при зникнення електрового персня, на якому викарбуваний напис «Всеперемагаючому».

— Перснів у доньки царя, як листя на оливі.

— О великий, той перстень особливий. Він належав патріархові мідійських царів Дейокові. Вважали, що камінь персня має велику магічну силу. Оберігає