Ставка більша за життя. Частина 2 - Анджей Збих

— А хто такий Гейні? — повторив Клосс запитання, на яке йому не відповіла Інгрід.

— Ти й справді нічого не знаєш? — Шульц знав усе. — Гейні, Гейні Кетль, — вів далі він, — велике кохання нашої співачки. Чудовий хлопчина, до війни вчився в консерваторії. Він загинув кілька місяців тому в Польщі. Я завжди казав, що Варшава — страшенно небезпечне місто.

— Он як…

— Кетль був ад’ютантом генерала фон Больдта. Старий, здається, любив його. Ти бачив цього шмаркача, який запросив Інгрід танцювати? Це якийсь Штольп, новий ад’ютант Больдта і приятель Гейні. Вони разом воювали в Польщі.

Музика замовкла, і відразу ж стало гамірно. За сусіднім столиком два офіцери в чорних мундирах заспівали хрипкими голосами.

— Інгрід досі вірна йому, своєму Гейні, — шепотів Шульц. Ти прославишся на весь Берлін, якщо тобі вдасться домогтися її прихильності. Вона мешкає в його колишній квартирі на Альбертштрассе. Й колекціонує пов’язані з його пам’яттю речі… — розреготався він. — Шанси в тебе невеликі, Гансе… Але постарайся; я можу сказати тобі таємницю, — знову зашепотів він, — що твоє перебування в Берліні наближається до кінця. Звідки я про це знаю? Ну, скажімо, я бачив проект наказу на письмовому столі старого. Він вважає, що на фронті ти принесеш більше користі, аніж тут. Та ти й сам казав, що не любиш Берліна. Дивак, та й годі.

Клосс мовчав. У Берліні він уже два місяці. Його призначили в групу “Схід”, Третє відділення, яке займалося передусім особовими справами офіцерів абверу, що воювали в Польщі та на Східному фронті. Клосс міг розцінювати це призначення як вияв довіри, проте можливість діставати цінну інформацію була тут значно менша, ніж він сподівався. Через Арнольда він передав Центрові повний список офіцерів абверу та їхні характеристики — матеріал напевне цінний. Йому пощастило також добути деякі, Щоправда неповні, дані про німецьку розвідувальну мережу в північній Польщі. Але більшого, на жаль, зробити не вдалося.

У Центрі абверу існував надзвичайно точний розподіл обов’язків. Адмірал будував свій апарат на засаді втаємниченості й багатоступеневого контролю. Кожна необережність, кожне зайве слово відразу ж викликали підозру. А крім того, заплутані інтриги, шантаж, конфлікти між людьми Шелленберга й Кальтенбруннера найбільше цікавили підвладних Канаріса. Клосс неодноразово інформував свій Центр про внутрішні чвари і гризню в німецькій контррозвідці, про криваву помсту й ненависть, якими жила ця зграя кращих і гірших агентів Канаріса й Кальтенбруннера, що боролися за вищу посаду, за близькість до фюрера, за поділ награбованого. Він знав ціну таких повідомлень і все-таки вважав, що більше зробить на фронті, у бойових штабах, там, де вирішуються справи, пов’язані з військовими операціями. Зрештою, Клосс розумів, що у нього немає справжніх товаришів, борців з фашизмом, що йому дедалі важче бачити довкола себе тих, кого він ненавидить, і усвідомлювати, що вже немає. жодної можливості, окрім коротких і нечастих зустрічей з Арнольдом, аби хоч на мить скинути з себе маску, перестати грати роль…

— Ти мене не слухаєш, — перебив його роздуми Шульц. Він працював у Центрі абверу від самісінького початку війни і грав у інтригах Канаріса не останню скрипку. Клосс і Шульц подружили (якщо, звичайно, це слово може в даному разі щось означати), але фронтовий капітан ніколи, навіть напідпитку, не розголошував своїх таємниць.

— Та ні ж бо, я слухаю, слухаю, — сказав Клосс, і саме цієї миті повернулися Інгрід і Берта.

Надто збуджена Інгрід відразу ж потяглася до чарки. Берта знову защебетала, Шульц заходився сміхом, а Клосс навіть не намагався зрозуміти, про що вони так лагідно гомонять. Він не зводив очей з чарки Інгрід. Вона тримала її обережно, поволі підносячи до уст. Клосс підняв свою чарку.

— За перемогу, — мовив він хрипко.

— За перемогу, — повторив Шульц, — і за здоров’я наших дівчат.

Інгрід поставила чарку.

— Випий, — просила Берта. — Тобі відразу стане легше, і ти про все забудеш. Пам’ятаєш, як ми тоді напилися?

— Облиш! — прикрикнула Інгрід.

Нічого, скоро вона все-таки вип’є, і все скінчиться. Клоссові хотілося, щоб це вже сталося. Він відчував, що йому страшно, — ніколи досі не вдавався до отрути. Якби знав, що іншого виходу немає, волів би застрелити цю дівчину.

Оркестр заграв знову, й Інгрід рішучим рухом потяглася до чарки. І саме цієї миті звуки музики заглушив сигнал повітряної тривоги. Оркестр стих, й на середину зали вийшов літній пан у смокінгу.

— Всім до бомбосховища! — закричав він.

Пари вже юрмилися біля дверей. Долинув глухий гуркіт, а потім почулися постріли. Зенітна артилерія відповідала швидкими чергами. Всі схопилися на ноги. Невипита чарка Інгрід так і лишилася на столику. Клосс, підводячись, штовхнув стіл — коньяк тонесенькою цівкою потік на підлогу.

Вулиці були безлюдні й темні. Клосс звернув на Альбертштрассе, запалив цигарку і глянув на годинник. Наближалася одинадцята. Півгодини тому він попрощався з Інгрід. Після повітряного нальоту провів її додому, але разом з Бертою й Шульцом, та парочка ні на мить не залишала їх самих. Клосс все-таки сподівався, що Інгрід запросить його до себе. Він зайшов разом з нею аж у під’їзд, але, незважаючи на його наполягання, вона погодилася зустрітися з ним тільки завтра.

— Завтра я вже не виступаю, — сказала Інгрід. — Можете запросити мене в кіно.

— У кіно? — не приховував свого розчарування Клосс. Інгрід розсміялася.

— Я можу провести з вами дві години, рівно дві години, але оскільки ви й так мовчите, то…

Вони домовилися зустрітись о пів на сьому біля кінотеатру “Рома”.

Чи міг він чекати до завтра? Ні. Це — великий риск… І Клосс вирішив виконати вирок ще цієї ночі. План був простий. Тільки вже к лихій годині отруту й Арнольдові плани! Такі справи найшвидше вирішує пістолетна куля. Клосс зачекав, поки Берта з Шульцом зникли за рогом Кюрфюрстендамму, намагаючись цим забезпечити собі якесь алібі, не надійне, щоправда, але все-таки алібі, і знову повернувся на Альбертштрассе, до будинку, де мешкала Інгрід. Він не