Ставка більша за життя. Частина 2 - Анджей Збих
— Тут стільки молодих чоловіків, — порушила мовчанку шведка. — Скільки ж з них…
— Війна, — відповів Клосс. Він повинен був міцно триматися, щоб не піддатись чарам цієї дівчини. Ще раз пригадав скупе повідомлення Центру, підтверджене й тим залізничником.
Було це ось як. Три дні тому варшавський зв’язковий приїхав увечері на Остбангоф — Східний вокзал Берліна. На пероні його мала чекати Інгрід Кельд. Як завжди, домовилися про умовний знак: зв’язковий повинен був тримати в правій руці “Берлінер Цайтунг” і, вийшовши з вагона, маленькою запальничкою запалити цигарку. Інгрід теж повинна була мати газету “Берлінер Цайтунг” і три червоні гвоздики,
Клосс прекрасно уявляв собі цю сцену. Він бачив її зараз, коли дивився в обличчя Інгрід.
Зв’язковий вийшов з вагона одним з останніх пасажирів. Він уважно розгледівся, — адже був досвідченим розвідником, — та нічого підозрілого не помітив. Точніше, помітив занадто пізно… Побачив Інгрід Кельд з червоними гвоздиками в руці. Вона усміхалася до нього, може, саме так, як зараз до Клосса. Зв’язковий рушив їй назустріч. І аж тоді завважив її легкий, майже невловимий жест — можливо, помах руки або кивок. За кілька кроків, позаду дівчини, стояв чоловік у шкірянці. Ще за мить зв’язковий побачив і другого чоловіка, теж у шкірянці, який стояв ближче до входу в вокзал. А на східцях — іще трьох. Він одразу ж здогадався і вже знав: це пастка.
Інгрід ще усміхалася, коли зв’язковий скочив на колію. Тої самої миті пробасив репродуктор: “Швидкий поїзд Берлін—Прага…” Зв’язковий шмигнув перед самісіньким паровозом і вже мав шанс урятуватися або, можливо, думав, що матиме його, якщо сусідній перон не оточений.
Проте німці майстерно підготували операцію. Двоє в чорних пальтах і сірих капелюхах уже чекали на нього. Зв’язковий побачив порожню платформу і гестапівців із зброєю в руках. І тоді він вихопив пістолет. Клосс достеменно знав, про що думав зв’язковий, вперше натискаючи на курок: він думав про те, скільки набоїв у магазині пістолета і що один із них йому треба лишити для себе, якщо ті стрілятимуть не дуже влучно. Іншого виходу не було. Двоє гестапівців вискочили на перон, третій набігав з автоматом. Зв’язковий вистрілив п’ять разів, пожував і проковтнув записку, сховану в ремінці годинника. Відтак приклав пістолет до скроні, але тої ж миті його прошила автоматна черга. Прицільна.
Залізничник ще розповідав, ніби Інгрід і якийсь, напевно, відповідальний за операцію, гестапівець підійшли до вбитого. Гестапівець кричав на своїх підлеглих, ті витрушували кишені зв’язкового, а вродлива дівчина кинула на мертве тіло три гвоздики. Цей жест видався Клоссові особливо огидним.
Отже, не було ніякого сумніву: Інгрід Кельд зрадила. Чого? Примусили? Клосс не дуже в це вірив. Адже вона могла і не приїздити до Німеччини, була шведською громадянкою, і ніщо їй не загрожувало в рідній країні. Найпевніше, що вона добровільно працювала на гестапо. І робила це вже принаймні кілька місяців, бо з’ясовано, що зв’язкову, з якою Інгрід зустрічалася під час свого попереднього перебування в Берліні, заарештовано відразу ж після повернення вродливої шведки до Стокгольма. Тоді не були встановлені причини провалу, гадали, що він випадковий… Тепер же все стало ясно…
Двадцять годин… Якщо Клосс не встигне за цей час виконати вирок, то загине принаймні ще одна людина. В прийнятій Арнольдом радіограмі Центру повідомлялося, що зв’язкова, котра їде з Парижа до Варшави, має зустрітися з Інгрід Кельд на Берлінському вокзалі завтра або післязавтра, бо поїзд приходить о другій ночі. О пів на п’яту співачка повинна була виїхати до Стокгольма, отже, за дві години до від’їзду вона збиралася видати в руки гестапо ще одну людину. Попередити зв’язкову Центр уже не міг — не було контакту. Життя її залежало тільки від Клосса; якщо він не ліквідує Інгрід… Клосс навіть не припускав, що таке може статися.
— Ви весь час мовчали, Гансе, — мовила Інгрід, коли вони поверталися до столика.
— Я танцював з вами, — відповів Клосс.
Чарка Інгрід Кельд досі була повною і стояла на тому самому місці. Клосс сунув до кишені руку й намацав манюсіньку коробочку, яку дав йому Арнольд. У коробочці була отрута, що діяла через три—чотири години. Чи гестапо детально розслідуватиме вбивство? Напевно, так. На це треба зважити, хоч, правда, виявити цю отруту в організмі досить важко, навіть під час розтину трупа. До того ж у панни Кельд безліч знайомих, особливо в театрах, то, може, саме там шукатимуть убивцю, якщо здогадаються, що це вбивство.
Нагода висипати отруту трапилася несподівано швидко. Якийсь високий лейтенант, стукнувши підборами, запросив Інгрід до танцю, а Шульц квапливо, ніби боячись, що Клосс його випередить, теж повів Берту до зали. Клосс нарешті лишився за столиком сам. Ніхто, у цьому він був певний, за ним не стежив. Він висипав у чарку дрібку білого порошку — колір коньяку не змінився. Клосс запалив цигарку й примружився: завдання, власне, було виконане. Чи ця отрута діє безболісно? Чи швидко? йому хотілося б знати, що Інгрід Кельд не вмиратиме надто довго… Оркестр знову заграв сентиментальне танго. Дівчина на естраді співала низьким захриплим голосом.
— Ти спиш чи думаєш про Інгрід? — почув він голос Шульца. Капітан повернувся до столика сам. Він сказав, що дівчата залишили їх на кілька хвилин і що це слушна нагода випити чогось міцнішого. Подавши знак кельнерові, Шульц ушнипився в Клосса своїми маленькими рухливими очима.
— Встигнеш? — запитав він.
Клоссові на мить здалося, що Шульц знає все. Він дивився на нього, нічого не розуміючи.
Шульц засміявся.
— У тебе обмаль часу, — пояснив він. — Ти почав лише вчора залицятися, а
