Міцний кулак туарегів - Ярослав Раймунд Вавра

Карембу приволік десять чималих каменів, поклав їх один на один і заходився зв'язувати петлею свою стару тюрбанову хустку.

— Зараз побачимо, чи про нас забули, а чи наготували нам пастку. Відійди, Гасане, он до тієї каплички й дивись уважно, що діятиметься там, угорі, на мурі, коли я скину оцю каменюку. Тільки спершу дай мені швиденько… ну хоча б твій тюрбан… Так, гаразд… А тепер зникни! — підштовхнув Карембу Гасана, який нічого не розумів.

Гасан неохоче послухався. Здалеку він бачив, як Карембу обплутав кінцем линви, що звисала з муру, верхній найважчий камінь, потім вірьовкою, яка була зв'язана з двох тюрбанів, смикнув купу камінюччя так, що вона повалилася. Верхній камінь лишився висіти в зашморзі линви.

Карембу боявся, що на кінці тої линви мерзотники прилаштували рушницю.

Проте нічого не сталося. Линва була прив'язана. І витримала камінь.

Раптом хлопці принишкли. В глибокій передсвітанковій тиші пролунали кроки вартового солдата, який проходив тут щогодини.

Коли кроки затихли, перш ніж Гасан отямився, Карембу, наче мавпа, вихопився на міський мур.

Минула чверть години… півгодини…. Карембу не повертався.

— Ходімо додому, — пролунав нарешті його голос. На сході саме починало благословлятися на світ.

— Де ти так довго був?

— Всього лише зробив візит ввічливості до схованки Махмуда Алі, — позіхнув на весь рот Карембу.

Потому хлопці, мало не засинаючи навстоячки від утоми, знову наділи своє вбрання.

— Я все розповім дорогою — адже нам іще йти до брами не менш як годину. За півгодини зійде сонце, а я не маю найменшого бажання, щоб біля брами мене допитували. Тому нам треба обійти майже все місто аж до кварталу Гуеблія.

Гасанові до всього вже байдуже. Але, мабуть, таки треба бігти до брами Гуеблія, бо туди веде путівець од Айн-Грасесі, звідки вони прийшли вчора ввечері.

Пояснення, що вони вийшли ще вдосвіта, аби якраніше дістатися до Кайруана, було б найімовірніше.

— Махмуд Алі вдався до пачкарства. Ти, певно, гадаєш, що вони грабують могили? Вони перевозять у трунах контрабанду.

Гасан здивувався:

— Невже? Перевозять у трунах контрабанду? А що ж вони перевозять?

— Хіба ти не знаєш? — тепер здивувався Карембу з Гасанової необізнаності. — Дехто заробляє гроші тим, що перевозить сюди побожних небіжчиків караванами або й морем. Всі дороги ведуть сюди, під міські мури. Старі люди з усієї Північної Африки мріють, щоб їх поховали під кайруанськими мурами. Дядечко Захаріаш колись розповідав про це. Він казав, що це один з тих дурних єретичних забобонів. І що дуже багато людей навмисно поширюють цей забобон не через побожність, а заради зиску! Це для того, щоб багаті думали, наче бог дасть їм привілеї, коли після смерті їх привезуть сюди, де сплять вічним сном кілька тисяч воїнів, які прийшли з Аравії на чолі з шерифом[30] Сіді-Окбою, аби підкорити Африку пророковій вірі.

— Атож, Карембу! Ті, що за життя нагарбали собі майно хтозна-якими нечесними, брудними способами, починають боятися, коли відчувають, що надходить їхня остання година… А спритні погоничі верблюдів вигадали казочку, ніби ті, чиї могили будуть найближче до поховань стародавніх проповідників, матимуть змогу вблагати святих, аби не судили їх суворо за їхні гріхи. Кайруан — третє найсвятіше місто мусульман.

Кайруан був колись столицею імперського губернатора усієї мусульманської Африки й протягом трьох століть стояв у релігійно-політичному розумінні вище навіть за таке могутнє місто, як єгипетський Каїр. Але могутність Кайруана давно минула. Лишилися кілька десятків кайруанських святих мечетей, серед яких є й найдавніші в мусульманській Африці, та ще могили великих завойовників. Кайруан нині третє місто, куди ходять на прощу. Хто відвідає його двічі в житті як прочанин, той дістає титул хаджі, так само, як той, хто піде на прощу до святих місць Мекки й Медіни. Але, незважаючи на це, Кайруан занепадає, й люди тут живуть все гірше й гірше. Туніський бей має великий пишний двір і ще пишніший гарем. А це потребує силу-силенну грошей — дістань де хочеш. Бей збирає криваву данину. Туніське мито надзвичайно високе. А тому тут розвинене пачкарство. Безупинним потоком до білосніжних мурів Кайруана везуть труни. Це зваблює сховати до окремих трун найрізноманітніший товар. А що це блюзнірство, що від цього спалахують страшні епідемії — то пачкарям байдуже.

Про все це розповів наступного дня пополудні кайд Абд-ер-Рагман старому професорові Захаріашеві, який прийшов повідомити про те, що випадково виявили його юні вихованці.

Але стражники прийшли запізно. Махмуд Алі зрозумів, що йому загрожує небезпека, обікрав спільників і, тільки-но відімкнули брами, зник.

8

САХАРА! САХАРА!

А маїс умеддакул анегбі н-реббі ава,

мш-і-трід, ур і-трід ад-аувіг ід ава!

Дивна й незрозуміла пісня підносилася чимраз вище — чоловік, який співав, помалу йшов схилом угору. Дзвіночки на шиї у овець, попереду яких він простував, у росяному повітрі гірського досвітку лунали ніби дзвони, приглушуючи слова пісні. Можна було розібрати тільки слова, які весь час повторювалися: «Ава, ава! Уме смар ава… лмліг ава!»

Коли отара зникла в досвітній імлі, Гасан глибоко зітхнув і немов прокинувся од сну:

— Що він співав?

Марабут Захаріаш теж начебто тільки тепер повернувся з темно-синьої далини, куди полинув думками слідом за незрозумілою піснею.

— Агріб ад-ас-есуг адмер д-угедджам ава… — проспівав він тремтливим старечим голосом і лагідно всміхнувся, але одразу збагнув, що Гасан про щось запитав: — Ти щось казав?

І, ніби почувши щось неймовірне, дуже лихе й жорстоке, мовив з відчаєм:

— Діти не розуміють рідної мови!

Йому несила повірити в це. І старий запитав, хоча добре знав відповідь:

— Невже жоден з вас не розуміє мови ваших матерів?

— Якось батько розмовляв такою мовою в Сіва[31], коли ми кілька років тому їздили туди на ярмарок. Там усі розмовляють так. Гадаю, що й мій старший брат навчився тієї мови від батька. Але я тоді ще був малий…

— А! — марабутове обличчя трохи проясніло. Старий глянув на північ, де здіймався в небо величний гірський хребет Аурес[32].

— Ти чула, Табетина дочко? В Сіва, поблизу Єгипту, в стародавній оазі Амоновій, на ярмарку ще розмовляють мовою цієї землі, а тут кабіли ще досі співають цією мовою… Так само й у Фесі тебе зрозуміли б, о пані!

І, ніби зачарований, обернувся до хлопців, які приголомшено стояли за крок од старого.

— Так,