Артур і помста жахливого У - Люк Бессон
Одначе в Селенії уривався терпець. Вона навіть почала рахувати секунди. Ох, які довгі проміжки між секундами! Та ще й ніяк не називаються! Якби ж вони мали назви, то й рахувати було б веселіш: перша секунда, друга фур… фурлю… фурлюнда! Це ж треба, яка дурниця в голову лізе! Добре, що ніхто не чує! Інакше легковажні мініпути зразу ж рознесли б плітку, що принцеса з глузду з'їхала.
До зали ввірвався задиханий Миро. Він оббігав усе місто, шукаючи Селенію. Якось відразу не додумався, що вона могла прийти до зали переходу. Адже дівчинка з нетерпінням очікує на зустріч з Артуром! Упродовж тижня тільки й балачок, що про нього. Ще б пак! Тепер їй доводиться призвичаюватися до ролі королеви-правительки, а це не зовсім просто, зважаючи на її юний вік — десять років за мірками великого світу і тисяча мініпутських літ. І було б добре, якби поруч жив вірний принц, на якого можна покластися, з ким можна порадитися і поділити на двох відповідальність за ухвалене рішення. Адже їй, Селенії, доведеться визначати долю всього мініпутського люду! Ось, скажімо, потрібно відселити мешканців, чиї будинки розташовані під північним кореневищем, яке може обвалитися, якщо його не укріпити. А потім доведеться ремонтувати покинуті помешкання. Цю проблему жваво обговорювали всі мініпути, незалежно від їхнього місця проживання. Особливо були активні ті, хто мав будинки під східним кореневищем, куди планували скерувати переселенців. Хоча багато з них не хотіли переїздити на схід, мотивуючи відмову тим, що там занадто волого взимку. А до південного кореневища не хотіли, бо там спе-котно влітку…
Треба було вирішувати й інші проблеми, відповідальність за які принцесі хотілось би розділити зі своїм принцем. Ось таке: члени королівської родини мали оголошувати дату початку збирання смородини. Ця дата завжди була причиною багатьох конфліктів, навколо неї кипіли фатальні пристрасті, бо жоден мініпут ніколи не погоджувався з тим днем, що його пропонували першим. Питання набувало гостроти, оскільки смаки у всіх неоднакові: одним смакувала смородина переспіла, іншим — недоспіла, одні збиралися варити з неї джем, інші — використовувати як ядра для катапульти. Суперечки повторювалися з року в рік. І щоразу король, заткнувши вуха, щоб не чути суперечок, призначав перший-ліпший день, користуючись лишень селенельним календарем. Цього року це відбудеться востаннє… Наступного — така честь випаде Селенії…
Миро розбудив провідника, і той, не розплющуючи очей, незадоволено забубонів. Потім старий обертав три кільця велетенської лінзи, намагаючись не защемити поміж ними кінчик своєї довгої бороди… Перше — для тіла, друге — для розуму, третє — для душі… Марно Селе-нія намагалася приховати збудження: щічки її розчервонілися, як два розпечених круги електроплитки, а сама вся кипіла, як окріп для спаґеті. Ще кілька хвилин — і прекрасний принц, ставши звичним для її ока мініпутом, пройде крізь усі перешкоди, щоб зустрітися з нею. Хто в цілому світі наважиться зменшитися до двох міліметрів лишень задля того, щоб побачитися зі своєю нареченою? Адже Артур ризикує назавжди втратити свій зріст! Селенія переконана, що їй страшенно пощастило, коли вона зустріла такого незвичайного хлопця. І щовечора вона зверталася із вдячною молитвою до богині лісу за цей справді королівський дарунок.
Та хвилини збігали — Артур не з'явився. Спершу принцеса гадала, що перешкодила погода. Напевно, там небо затягли хмари і промінь не потрапив у далекоглядну трубу. На всяк випадок вона пішла запитати про це у «стриженої жабки».
— Таке прізвисько дали жабці, що мешкає на південному березі річки, — уточнив Миро, помітивши здивування Артура.
Своїм прізвиськом жабка завдячує тому лиховісному дню, коли почали збирати смородину. Ми вже згадували, які баталії розгортаються в той час. Жабка жваво бере в них участь, оскільки відіграє для мініпутів роль барометра. Коли хочуть дізнатися, чи буде дощ, ідуть до неї, і вона ніколи не помиляється. Одначе того разу на небі сяяло сонце і ластівки літали так високо, що король призначив день, не порадившись із нею. Якби ж спитав, то вона б сказала, що того дня мав бути не звичайний дощ, а злива! Мініпути, мляві через спеку, теж хотіли якнайшвидше почати збирати смородину, їм було ліньки йти до жабки, і вони дружно погодилися з королем. А в призначений день так линуло з неба, що згодом те явище дістало назву «мініпутського потопу». Жабка попередила б про це, так не могла плентатися в таку спеку до міста — це б зашкодило її здоров'ю.
— Ну, всі відразу ж про неї згадали і… звинуватили, що це вона накликала дощ.
А оскільки ворожок, які насилають дощі, називають стригами, то й жабку так прозвали. Несподівана злива добре провчила мініпутів, і вони більше не лінувалися ходити до жабки і питати, яка передбачається погода. Жабка підказувала справно, тому згодом її перше прізвисько «стрига» забулося. Але хтось згодом вирішив, що воно походить від слова «стрижена»… І справді, жабка має гладеньку шкіру, ніби хтось її постриг та ще й поголив. Так і зробилася вона «стриженою жабкою». Король не мав на неї зла і завжди розхвалював як живий барометр. Одначе прізвисько за нею залишилося. А цю історію записали у Велику книгу — розділ так і називався «Стрижена жабка».
Артур весело регоче, слухаючи оповідь Миро. А тоді знову спитав:
— А де ж таки Селенія? Що вона потім зробила?
Коли людина повертається до однієї і тієї самої теми, про неї кажуть: повертається до своїх баранів. Та коли йдеться про принцесу, вживання такого вислову видається не дуже делікатним.
— Селенія дуже засмутилася, — похитуючи головою, промовив кріт.
Насправді Селенія чекала й чекала, чекала дуже довго. Стрижена жабка, що просиділа цілісінький день у воді, яка сягала їй до самого носа, запевнила: погода буде гарною. Хоча вона не може гарантувати, що на небі не з'явиться ні хмаринки. Молоді хмарки полюбляють прогулятися небом, особливо коли дмуть теплі вітри, а їхні батьки десь далеко збираються докупи у великі грозові хмаровиська. Велетенське небо, чисте й синє, служить ігровим майданчиком для дітей, які розважаються, кумедно змінюючи свої форми. Та Селенії не вірилося.
— Діти-хмаринки не бавляться ночами, бо їх ніхто не бачить! — заперечила вона. — А навіщо гримасувати і клеїти дурня, якщо за тобою ніхто не стежить?
Собі вона інакше пояснила Артурову відсутність: хлопчик її забув. На жаль, її пояснення мали просту і незаперечну логіку. Хіба могла вона, двохміліметрова дівчинка, справити враження на хлопчика із великого світу? Вона помилялася від найпершої хвилини їхнього знайомства! її виховували як принцесу, тому вона
