Подих диявола. - Томас Тімайєр
— Ш арлото, передай, будь ласка, шило. Ніяк не можу розплутати цей клятий вузол.
Оскар поклав поранений палець у рот. Юнак висів на канаті метрів за три від палуби, намагаючись розплутати канат, і мало не відірвав собі ніготь.
Племінниця дослідника фиркнула. У руках вона тримала Вілму. Біляві пасма дівчини тріпав вітер. Раптом вона розреготалася. Оскар розгубився. Уперше за багато днів її сміх був таким безтурботним.
— Що ти робиш нагорі?
— Гумбольдт велів упорядкувати такелаж. Канати заплуталися під час маневрів. Велика небезпека, що утворяться вузли, які можуть порвати оболонку аеростата.
— А чому ти висиш униз головою?
— Так зручніше працювати. Я тримаюся ногами, а руки вільні, бачиш? Крім того, я бачу весь світ догори дригом. Ти пробувала так? Таке враження, що я стою ногами на оболонці аеростата, а небо заросло деревами й кущами. Ти маєш якось сама спробувати.
— Знаєш, я не боюся висоти. Ось тільки як це виглядатиме, якщо я зависну догори ногами на такелажі?
— Так, це буде ще те видовище,— розчаровано простягнув Оскар.— Подай мені все ж таки шило...
— Ось,— начебто з нізвідки з’явилася Лєна й простягнула Оскару інструмент.
Вона підійшла до поручнів і поставила ногу на мотузяні сходи.
— Мені зовсім не важко підніматися на марсовий майданчик,— заявила вона.— Навпаки. Мені здається, що це найпрекрасніше місце на всьому кораблі.— Вона подивилася на канати й додала: — Щоб розв’язати вузол, потрібно спочатку розплутати канат отут. Інакше нічого не вийде.
Вона зістрибнула на палубу, послабила канат, і тепер він вільно звисав. Потім знову блискавично видралася до Оскара.
Шарлота спохмурніла. Вона розвернулася й пішла до корми.
— Шарлото, зачекай! Я... ой, дідько,— Оскар спробував визволити ноги, але тільки заплутався.
— Нехай іде,— сказала Лєна.— Якщо не хоче брати участь у грі, це її справа. Мені більше до вподоби, коли її немає.
У голосі в неї звучала неприхована радість. Шлунок в Оскара болісно стиснувся.
— Це не гра, чорт забирай,— образився він.— У мене й без того справ сила-силенна, а я маю ще й через вас нервувати. Я був би дуже вдячний, якби ти не дражнила Шарлоту.
— Що я їй зробила? У чому я винна, якщо вона занадто витончена, щоб подавати тобі інструменти. «Я не боюся висоти. Як це виглядатиме, якщо я зависну догори ногами»,— сказала вона тим же тоном, що й Шарлота, коли ображалася.
— Дай їй спокій! — гаркнув Оскар.— Шкода, що ти вийшла на палубу. Залишайся тут,— він розплутав пояс і зістрибнув.— І поки я повернуся, розплутай канати, ясно?
Лєна з досадою клацнула язиком, але заперечувати не наважилася.
Шарлота побігла до жіночої каюти. Чи варто йому туди йти? Юнаку в жодному разі не хотілося ще більше її тривожити. Та й що він скаже? Тут потрібна дипломатія. Все це почалося через той випадок із новим взуттям Лєни. Але Оскар чудово розумів, що коли обидві дівчини вийшли на стежку війни, то це поставить під загрозу всю їхню місію.
Він несміливо постукав.
Ніякої відповіді.
Ще раз, сильніше.
— Увійдіть!
Він обережно просунув до каюти голову.
— Шарлото?
Племінниця дослідника сиділа на ліжку, уткнувшись своїм гарним носиком у книгу. Чарльз Дарвін «Походження видів»,— відзначив Оскар. Поряд із нею сиділа Вілма й коментувала зображення тварин.
— Тварина зі смугою, тварина з антеною, дивна тварина з довгим носом.
— Можна я вам трошки позаважаю?
Шарлота знехотя відірвала погляд від книги, начебто їй було важко відірватися.
— Я думала, тобі потрібно розплутати канати.
Оскар зайшов, зачинив двері й сів поруч із нею на ліжко. Здається, дівчина не заперечувала.
— Послухай,— сказав він.— Я хочу, щоб ти знала. Мені здається, Лєна поводиться стосовно тебе просто непристойно. І мені дуже шкода.
Шарлота підвела голову й здивовано на нього подивилася.
— Хм? Не розумію, про що ти.
— Ах, облиш! Вона чіпляється до тебе, а мені не дає спокою ні на хвилину.
— Невже тобі набридло?
— Звісно, набридло,— сказав він.— Хіба не зрозуміло?
Оскар почервонів. Чи справді Лєна йому набридла? Якщо бути чесним із самим собою, то потрібно погодитися, що така увага була йому приємною. Лєна ним захоплювалася, а поряд із Шарлотою він почувався невдахою.
— Тоді тобі потрібно опиратися.
— Я... так, звичайно. Я спробую. Але все не так просто. Лєна може бути неймовірно впертою.
— Вона знає, чого хоче. Потрібно віддати їй належне.
— Із твоїх вуст це звучить як похвала.
— А ти чекав співчуття?
— Я... ні,— похитав головою Оскар. Розмова складалася зовсім не так, як він сподівався.— Я думав про тебе. Мені не хочеться, щоб між нами виникали непорозуміння.
— Які тут непорозуміння? Ти можеш робити так, як хочеш, правда?
Вона захлопнула книгу, почекала, поки Вілма заплигнула до неї на руку й підвелася.
— Що стосується твоїх проблем із Лєною, ти сам маєш їх розв’язувати. На жаль, я тобі допомогти не можу. Але я впевнена, що ти впораєшся. А тепер я піду до наших.
Вона розправила блакитну спідницю і вийшла з каюти.
Приголомшений Оскар
