Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

— Ось де собака заритий! — вигукнув Бакланов. — Коло Японії ширшає улоговина низького атмосферного тиску. Це по-перше. Така ж сама западина на півдні Філіппін, по-друге. І, нарешті: чи не здається тобі, що повітряні потоки обох улоговин скоро мають з'єднатися, злившись воєдино в оцій точці?

Захарчук поки що не міг йому відповісти нічого вагомого. Мовчав.

Потім подав голос і він:

— Виходить, ти згоден з прогнозом Гуаму?

— В усякому разі, вони недалекі від істини. І тим прикріше, бо в даній ситуації з тайфуном нам не розминутися. Зустріч буде лобова.

Але тайфун, якому ще під час народження дається ім'я (цього охрестили Дот), мов кіплінгівський кіт, гуляв сам по собі.

Події наступних днів розгорталися так.

Виписка з метеорологічного журналу Захарчука:

«… Сьогодні синоптичний центр Гуаму передав карту зародження слабкої депресії в південно-східному напрямку від Філіппінських островів.

Капітан запитав мене, як, на мою думку, розвиватиметься пониження атмосферного тиску. Я відповів, що таких депресій в цих широтах восени чимало. Але більшість з них короткочасні, живуть день-другий і безслідно гаснуть. Лише деякі розростаються в тайфуни. Щодо цієї депресії, то вона не повинна поширитись, наполягав я: адже сила вітру незначна.

… Та висновки мої були передчасні. Я знав, що напрямок хвиль вказує, де розташовано центр тайфуну в момент його зародження. Якщо цей напрямок постійний, тайфун прямо пронизує район, в якому перебуває судно. Коли напрямок несталий, зокрема, якщо він змінюється проти годинникової стрілки, центр тайфуну пройде справа наліво щодо курсу судна. Але тут, біля Лусону, якась незрозуміла водокруть. Можливо, через те, що Куросіо бурунить шалено — тут беруть розгін його могутні витоки, — чи то, може, о цій порі вітри біля Філіппін дмуть звідусюди, а тільки даремно я намагався за напрямком хвиль визначити місцезнаходження центру тайфуну і передбачити шлях, яким він промчить. Вода вирувала, кипіла, мов у кратері вулкана.

Сумніву не було: назустріч ішов тайфун неймовірної сили. Це підтвердили і з Маніли.

… Позавчора вранці вітер був лише двадцять метрів на секунду, з радіусом п'ятдесят миль, нині ж сила його збільшилася вдвоє, а радіус — понад двісті миль.

Ми звернули різко ліворуч, в океан, уникаючи зустрічі з тайфуном. Прогноз синоптиків з Гуаму, на щастя, не справдився: тайфун відхилився на північний захід і через Південно-Китайське море вийшов до берегів Південно-Східної Азії.

Ось «урожай», зібраний ним на тих берегах. Повідомлення Філіппінського радіо: «Тайфун Дот, зі швидкістю вітру двісті кілометрів на годину, обрушився на англійську колонію Гонконг. Зруйновано сотні будинків. Загинуло 150 чоловік, сотні поранено». Проте нас Дот черконув лише кінчиком крила».

Я віддав штурману метеозведення і почвалав у каюту. Та не встиг влягтися перепочити, як влетів боцман.

— Вставай! — пробасив. — Нічого вилежуватися. Шторм наробив халепи. У малярці все догори дригом. Дайте лад, решта матросів трудиться на кормі.

З Чмихуном вискочили на палубу. Вона — ходором. І океан — голуба розгойдана колиска.

Хвилі в самісіньке небо — зуби дракона, вишкірені хижо.

— О-ох! — долинуло з каюти. Це новачок, хлопчина-гідроакустик. — Висадіть мене де-небудь! — виснажений штормом, волав він.

— Де ж тебе висадити, якщо навколо безлюдні острови?

— Висадіть хоч на безлюдний острів.

— Догідроакустився, — уїдливо кинув Антип.

Океан розгніваний, він свою лють зганяє на морехідцях. Треба мати неабияку спритність, щоб утриматися на ногах.

І мені б оце полежати, як той хлопчина, та де там! Хто ж за мене працюватиме?

У малярці — хаос: сурик змішався з білилом, охра з ультрамарином, паризька зелень з кіновар'ю — воістину багатюща палітра!

А за кілька хвилин ми з Чмихуном теж з ніг до голови в мастилах.

Тут як тут старпом.

Оглянув критично, гукнув боцмана.

— Востаннє попереджаю, щоб люди у тебе не ходили замазуреними, як сажотруси!

Люди — це Антип Чмихун і я.

Штормить. Гори води перекочуються через палубу. Ледь спустився в каюту.

І впав, не роздягаючись, на лаву.

Крізь задраєний наглухо ілюмінатор вода проникла всередину, тоненькими цівками задзюркотіла по перебірках, враз, коли судно накренилося, захлюпала на підлозі. І тоді, як тупоносі баркаси, там з кутка в куток майнули мої й Чмихунові черевики.

— Ви що — зовсім знепритомніли? — подав голос дядя Кася. — Ліньки поставити взуття до рундука, щоб воно не грюкало?

Чмихун спокійно підвівся, простяг руку до підлоги, вмочив палець у воду і, лизнувши його, удавано закричав:

— Полундра, тонемо! В каюті морська вода. Перекинувшись на другий бік, став додивлятися сни. А мені не заснути. Пластом лежу на мокрій лаві. Нудить, паморочиться голова, в очах темні кола.

Я проклинаю той день і час, коли наважився піти в море! Невже Світило мав рацію, застерігаючи: «Перший шторм витрясе з тебе всю романтику, ріжки та ніжки залишаться від неї!»

… Злими демонами витають наді мною якісь тіні. То Чмихун і Чубатий. З ними до обіду в трюмі вичерпував воду, переставляв ящики з тропічним вином. І хлопці тепер нагадують мені, що там, мовляв, чекає робота. Але мені не підвестися.

Чмихун. Сьогодні третій день, як він не їсть.

Чубатий. А людина може прожити без їжі одинадцять діб.

Чмихун. Отже, Солоному залишилося ще вісім днів. Чуєш, жмурик, збирай свої бебехи на той світ! (Сіпає мене за ногу, тягне з лави.)

Чубатий. Навіщо йому збирати