Експансія-I - Юліан Семенов

Коли ти не готовий до Іспанії, не сподівайся на успіху країна, що вигнала — в епоху інквізиції — арабів та євреїв, які дали їй учених, купців та лікарів, і через це відкинута в своєму розвитку назад не на одне століття, немовби несла на собі печать прокляття: минула велич канула в небуття; колись велика держава займала тепер місце на задвірках, стала опудалом Європи, її хворою дитиною; але претензії лишалися колишніми, імперськими.

Бен зміг — на відміну від десятків своїх інших конкурентів — так повестися в Мадріді, так замилити очі іспанцям, запопадливим до розкоші, що організував філіал ІТТ, назвавши його «Компанія телефоніка де Еспанья», президентом її призначили не когось там, а графа Оргаса, ім'я якого стало хрестоматійним не через заслуги його роду, а лише тому, що образ одного з них намалював Ель Греко, великий іспанець — духом, прийшлий грек — по крові.

Коли підписували контракт, Бен заявив:

— Я маю намір і надалі допомагати будь-якому режиму в світі, який згоден співробітничати зі мною, і в першооснові якого я бачу динаміку й відкриту національну спрямованість.

Контракт з диктаторським режимом був такий вигідний, що вже через чотири роки Бен, одержавши кредит у Морганів, купив колись могутню фірму «Інтернейшнл Вестерн електрик», заплативши колишнім власникам тридцять мільйонів доларів; наступним кроком на шляху до створення імперії було одруження; він узяв шлюб з Маргарет Данлап, яка була членом сім'ї вугільних королів.

Невдовзі після цього він організував «Стандард елетрицітетс гезельшафт» у Німеччині, зблокувавшись з могутнім АЕГ, потім купив компанію «Лоренц», що входила в імперію «Філіпса»; після цього підкрався до шведського «Еріксона».

І через десять років після того, як почав підторговувати вугіллям у Пуерто-Ріко, Бен, що був на той час полковником (дуже любив своє військове звання, всіляко підкреслюючи це, особливо в розмовах з тими журналістами, яким вірив; не міг збагнути, чому вони ставляться до цього з гумором), став одним з найсильніших бізнесменів світу, які працювали в індустрії зв'язку.

Саме тому четвертого серпня тисяча дев'ятсот тридцять третього року однією з перших зовнішньополітичних акцій канцлера Німеччини Адольфа Гітлера була зустріч у Берх-тесгадені з полковником Сосенсом Беном та його спеціальним представником у Берліні Генріхом Манном.

В результаті цієї зустрічі ІТТ дістало такі права в рейху, яких Гітлер не давав жодній іноземній фірмі.

Після того як Бен і «великий фюрер німецької нації» потиснули один одному руки, до Вена підійшов особистий радник Гітлера з економічних питань Вільгельм Кепплер.

— Я рекомендував би вам, полковнику, — сказав він, — підтримувати контакт з вашим колегою, бізнесменом і банкіром Куртом фон Шредером. Ви знаєте, що наша національна революція дуже критично ставиться до фінансового капіталу;. виняток становлять люди, котрі розуміють наше національне устремління; Шредер розуміє його, тому фюрер йому довіряє. Якщо у вас виникнуть якісь проблеми в майбутньому — тримайте зв'язок зі Шредером, я знатиму про все через п'ять хвилин. По телефону, — посміхнувся Кепплер. — Та ще коли це буде ваш телефон, то конспіративність, таку бажану нам, політикам, і вам, бізнесменам, буде цілком збережено.

Він, звичайно, не сказав Бену, що Курт фон Шредер очолював «гурток друзів Гіммлера» і фінансував створення гестапо; не сказав він йому й про те, що Шредер був ветераном нацистської партії; а втім, Бен прекрасно знав про це через свої нью-йоркські контакти; брати Даллеси підтримували сталий зв'язок зі Шредером, характеризуючи його як цілком надійного партнера, патріота антикомуністичної боротьби, прихильника сильної влади в Німеччині, змученій лібералізмом соціал-демократії, близької до ідей Маркса.

Наступного дня Бен і Шредер зустрілися. Обідали в найдорожчому ресторані Берліна; саме там і уклали угоду про те, що Курт фон Шредер, «старий борець націонал-соціалізму», стане членом спостережної ради компанії СЕГ, дочірньої фірми ІТТ.

Того ж дня Бен дав вечерю на честь людини, яку назвав йому Шредер (кандидатуру заздалегідь погодили з Герінгом та Гіммлером, обидва підтримали банкіра). Звали цю людину Герхард Алойз Вестрик; хазяїн найбільшої адвокатської контори рейху; «старий борець»; консультував службу Гіммлера, виконував його завдання під час численних поїздок за кордон.

Бен і Вестрик розсталися не тільки друзями, а й компаньйонами; Вестрик став членом спостережної ради ІТТ, віднині він міг їздити в Штати не як гість, а як член керівництва імперії зв'язку, представник інтересів ІТТ в рейху.

А вже після цього Бену організували ділову зустріч з Германом Герінгом; було обговорено питання про те, яку участь братиме ІТТ у переозброєнні німецької армії; про наслідки переговорів не знав ніхто, крім Гітлера і Кепплера; Бен дав згоду на участь ІТТ у створенні вермахту — це був ворожий акт проти Білого дому, куди прийшов Рузвельт, проти Парижа і Лондона, які підписали Версальський мирний договір, за яким Німеччину позбавляли права мати свою армію.

Тому зрозуміло, що, коли почалася репетиція другої світової війни в Іспанії, Бен опинився в Мадріді; зрозуміло й те, що Франко — після своєї кривавої перемоги — знову уклав угоду з Беном, згідно з якою вся телефонна мережа країни, телеграф і радіо переходили під контроль полковника; цю владу він поділяв тільки з двома фалангістами, особистими представниками каудільйо; йшлося не про фінанси, а лише про престиж нового режиму.

Незабаром після вторгнення Гітлера в Польщу компанії ІТТ у рейху — на відміну від усіх іноземних, які були арієзовані і перейшли у власність міністерства економіки, — стали німецькими. Прибутки щокварталу перераховувалися на рахунки Бена у Швейцарії, імперія зростала небаченими темпами, бо Вестрик дбав, щоб в усіх окупованих країнах заводи, пов'язані з виробництвом радіоапаратури та засобів зв'язку, переходили у власність ІТТ.

Після того як уся Європа була повержена Гітлером, директор європейського ІТТ і член спостережної ради штаб-квартири у Нью-Йорку доктор Вестрик прибув до Нью-Йорка як особистий гість полковника Вена.

Емісарові Гіммлера було замовлено розкішні апартаменти в готелі «Плаца» — п'ятикімнатний президентський номер; двокімнатні номери синам і чудовий трикімнатний номер особистому секретареві, баронесі Інгрід фон Фагенхайм; усі рахунки сплачував Бен.

На першу вечерю Бен запросив Едселя Форда, сина автомобільного короля Штатів.

— Дорогий Едсель, я думаю, вам буде корисно подружитися з моїм близьким другом доктором Вестриком, — сказав Бен, знайомлячи гостей. — Ніхто так, як він, не розуміє всієї вигоди зміцнення американо-німецьких відносин.

— Дуже приємно, докторе Вестрик, — Форд рвучко трусонув руку німця, — я з симпатією ставлюсь до експерименту вашого канцлера.

— Дуже приємно, містере Форд, — відповів