Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

23 листопада

Я застрелив одну з пташок, що так кричать на високих деревах коло дому. Тубільці звуть її «коко». Ця назва — не що інше, як звуконаслідування її крику «коко-ніу-кай»; коли вона кричить, звук «коко» чути дуже виразно.

Сьогодні я зробив несподіване, але дуже неприємне відкриття: всіх метеликів, яких я зібрав, з'їли мурахи. У коробці лишилися тільки шматочки крилець. В Улсона знову пропасниця, і мені знову довелося рубати дрова, варити боби та кип'ятити воду на чай. Увечері я сиджу іноді, виготовляючи сережки, які вирізую з бляшаних консервних банок. Я наслідую форми черепахових сережок, які носять тубільці. Першу пару я зробив жартома і подарував Тую, після чого мене відвідало багато тубільців, просячи зробити їм такі ж самі. Сережки з бляхи просто-таки увійшли у моду, й попит на них зростає.

24 листопада

Застрелив білого какаду, він упав з дерева в море. Я допіру перед цим устав і зібрався йти до струмка митися, тому одразу ж роздягнувся й зійшов у воду, щоб дістати птаха та скупатись. Відпливом його віднесло від берега, та я попрямував до нього, незважаючи на глибину, і був сажнів за два, коли раптом велика акула схопила птаха. Близькість таких сусідів не дуже приємна, коли купаєшся.

В Улсона знову пропасниця, навіть дужча, ніж минулого разу. Очі, губи, язик дуже спухли, і я знову мушу виконувати всі домашні обов'язки.

В Улсона знову приступ з маренням; у нього спухло не тільки лице, а й руки. Знову доводиться рубати дрова, готувати страву, умовляти й стримувати Улсона, який раптом схоплюється, хоче купатись тощо.

Особливо набридає мені куховарство. Якби випадало робити це щодня, то я вирушав» би в селище, щоб тубільці варили таро й ямо за мене.

Дні минають, а моє вивчення папуаської мови посувається дуже туго. Найуживаніші слова лишаються невідомі, і я не можу придумати, як би це дізнатися про них. Я навіть не знаю, як по-папуаському такі слова, як «так», «ні», «погано», «хочу», «холодно», «батько», «мати»… Аж смішно, але те, що я не можу домогтися й дізнатися цих слів, — лишається фактом. Почнеш питати, пояснювати — не розуміють або не хочуть розуміти. Все, на що не можна показати пальцем, лишається мені невідомим, якщо тільки не дізнаєшся випадково те чи інше слово.

Між іншими словами, що їх я дізнався від Туя, який прийшов спочити в Гарагасі, я дізнався зовсім випадково назву зорі — «нірі». Оригінально те, що папуаси звуть (але не завжди) сонце не просто «синг», а «синг-нірі», місяць «карам-нірі», цебто — зоря-сонце, зоря-місяць.

27 листопада

Улсон сказав мені ранком, що, мабуть, більше не встане; він ледве міг трохи розплющити очі (так позапухали йому повіки) й ворушити язиком, який, за його словами, став удвоє грубший, ніж звичайно. Я сказав, що сором йому боятись і що, мабуть, він завтра ранком устане, після чого я змусив його ковтнути розчин близько грама хіни в підкисленій рідині, яку він запив кількома ковтками міцного чаю. Цю дозу я знову повторив години через чотири після першої; хоч він дуже бурчав, ковтаючи несмачні ліки, та приступу сьогодні не було, і надвечір він устав, трохи глухий, але з страшенним апетитом. Зате в мене був уночі приступ, дуже трясло, зуби цокотіли, я не міг зігрітись. Угрівшись нарешті, я заснув о другій годині. Ранком підвівся, ледве-ледве волочачи ноги, але все ж таки встав і навіть пішов у ліс, бо сухих дров у кухні майже не лишилося. Коли я продирався крізь гущавину, в одному місці на мене напали оси. Я кинувся тікати, лишивши дрова й навіть сокиру. Біль від укусів був дуже сильний. Прибігши додому, я зараз же змочив ужалені місця на руках, грудях та обличчі нашатирним спиртом, біль миттю зник.

Сьогодні повний місяць, і двоє молодих тубільців з Горенду, Асел та Вуанвум, розмальовані червоною та білою фарбами, вбрані зеленню та квітами, зараз (близько дев'ятої години вечора) заходили сюди, дорогою до Гумбу, де вони ночуватимуть. У тубільців, як я помітив, у цей час, коли буває повний місяць, відбуваються особливі збори; вони роблять один одному візити, цебто жителі одного селища відвідують жителів другого, ходять чепурніші, ніж завжди, і пісні їх звичайно долітають у такі ночі в формі пронизливого й тягучого виття до Гарагасі.

Так сталося й минулої ночі. Мене збудив Улсон і спитав, чи чув я крики й чи заряджені в мене всі рушниці. Не встиг я відповісти, як з лісу, в напрямі до Горенду, почувся пронизливий гучний крик, в якому, однак, можна було легко пізнати людський голос. Крик був дуже дивний і належав, мабуть, багатьом голосам. Улсон сказав мені, що останні п'ять хвилин він чув уже кілька таких звуків. Перший з них був такий гучний і пронизливий і видався йому до того страшним, що він наважився збудити мене, гадаючи, що це сигнал до нападу на нас. Я встав і вийшов на майданчик; з багатьох селищ долинали одноманітні удари барума. Повний місяць допіру випливав велично з-за дерев. І я одразу ж подумав, що це крики на честь сходу місяця, пригадавши, що й раніше тубільці вигукували якось особливо, коли з'являвся місяць, немовби вітаючи його схід. Це пояснення цілком задовольнило мене, і я, порадивши Улсонові не чекати нападу, а просто спати, сам одразу ж заснув.

29 листопада

Спустили знову на воду вичищену й пофарбовану шлюпку. Я дуже стомився; основна робота цього разу припала мені, бо Улсон, ще кволий після пропасниці, мало що міг робити.

30 листопада

Сонце стало в нас рідкістю, виглядаючи лише