Артур і помста жахливого У - Люк Бессон

— Можливо, хлопчик повернувся до Арчибальда? — подумала вголос мати.

Франсуа поміркував над її словами і зрештою погодився. З тої простої причини, що сам до того б не додумався. Втім, тепер його найбільше цікавить відповідь на своє запитання: як міг Артур на ходу вистрибнути із авто, що мчить з шаленою швидкістю? Він же впевнений, що його авто має силу «Феррарі» на перегонах Формули-1.

І він бере ситуацію під контроль: сідає за кермо, щоб повернутися до садиби, яку покинув близько години тому.

РОЗДІЛ 11

Макс веде Артура в гараж. Це просторий сарай, де вільно розміщені найрізноманітніші засоби пересування. Неподалік дверей стоять два гамулі, один із них має горби: певно, для перевезення вантажів. За ними — ліо-намата, яка загалом використовується як автобус. Тут же й бойовий краб, на якого Макс особисто начепив кенгурятник із загостреними оборонними іклами. Крабом керувати легка — він заводиться з півоберта. Макс називає його Омаром: це найвища похвала.

— А ми з тобою візьмемо мого улюбленого жучка! — вигукнув кльовочувак.

Ця пристрасть Макса до всього яскравого, мабуть, не дасть їм змоги проскочити непоміченими.

Макс піднімає листочок — під ним стоїть чудове сонечко, все рожеве, з жовтими та синіми плямами. Це господар подумав, що чорні плямки з вигляду похмурі, і перефарбував… Справді, так значно веселіше. І дуже схоже на ямайське таксі!

— А нас не засічуть? — засумнівався Артур. У нього всередині щось обірвалося: хіба годиться їздити незнайомими місцями в такому строкатому авто?

— Аякже! Ще б пак! А інакше навіщо нам цей круїзинг? — відповів Макс, розтягнувши губи до вух.

— Що? Який такий руїзинг? — наївно перепитав хлопчик.

— Круїзззззинннг! — промовив Макс з місцевим акцентом. — Це коли хапаєш тачку і ганяєш на ній головною вулицею. Спершу туди, потім сюди. І так доти, доки закадриш симпатичненьку пасажирочку або закінчиться пальне! — І він зареготав.

Артур почухав потилицю і поглянув на нещасне сонечко: на таке пояснення йому нічого не лишається, як розвести руками, якби, звичайно, вони в нього були. Та воно, видно, встигло звикнути до витівок свого власника і лиш по-філософськи зітхає. Макс відкрив великого кошика, вихопив звідти двох черв'яків і почав їх розтягувати. Обидва безхребетних зразу ж засвітилися приємним синюватим сяйвом, виправдовуючи свою назву: «сяючі черви». Кльовочувак присів навпочіпки і приклеїв обидві осяйні смужки на днище сонечка.

— Вони освітлюватимуть нам шлях! — пояснив він своєму пасажирові, який, спостерігаючи ці дії, не повірив очам.

Залізши сонечкові на спину, Макс усівся у двомісне сідло з того боку, де вигравірувано його ініціали. Привчений батьком до охайності в авто, Артур спершу витирає ноги об килимок, а потім займає місце поруч із Максом. Легенький поштовх п'ятами — і сонечко починає швидко рухати всіма шістьма ногами. Вибігши із гаража, жучок звернув на широку підземну вулицю. Артур подивувався, скільки на ній метушилося люду. Вписавшись у щільний потік транспортних засобів, жучок змушений знизити швидкість до рівня пересування гусениці.

Роздивляючись пішоходів, хлопчик помітив, що більшість із них з племені кльовочуваків. Їх легко упізнати за головами, схожими на копиці сіна із багатьох кісок, в які вплетені мушлі, та за ходою: крокуючи, вони так смикають ногами, ніби щораз наступають на жувальну ґум-ку. І лишень кльовочуваки тиняються, сховавши руки в кишені, бо у всіх інших руки чимось зайняті, тягнуть якусь здобич. Напевне, це тому, що кльовочуваки майже ніколи не працюють. Їхнє головне заняття — насолоджуватися життям. Вони сидять на узбіччях тротуарів або на терасах маленьких барів, яких тут стільки, мов опеньків після дощу. Чуваки курять сигари, п'ють Вогняного Джека і витріщаються на авто чи один на одного. Будь-який чувак з почуттям власної гідності вважає за потребу одягтися в щось пістряве, щоб аж очі вбирало. На їхню думку, така одіж допомагає їм мати оригінальний вигляд.

— Ось це й називається круїзинг, хлопчику! Кермо тримаємо однією рукою, обов'язково усміхаючись, а головне — їдемо тихо-тихо, щоб встигнути усіх роздивитися. І — що найважливіше! — щоб усі встигли добре роздивитися тебе! — розтлумачив Макс свою поведінку з задоволенням лосося, якого несе течія.

Одначе на Круїзинг-Авеню можна натрапити не лишень на чуваків. В натовпі промайнули Довгопанчохи-Вовпу, істоти з довгими вухами, прибульці з Третього континенту. Двічі на рік вони обростають вовною і приходять до міста стригтися. Але тепер ще не сезон. Виявляється, деякі з них, очікуючи стрижки, наймаються підмітати вулиці своїми довгими вухами.

— Але ж це негігієнічно! — вигукнув Артур. Бабуся привчила його систематично мити вуха, і він ніколи не чув, щоб ними користувалися як віником.

Хлопчиків вигук — наслідок його неглибоких знань мініпутського світу. А в ньому так заведено, що в Довгопанчох-Вовпу є своя система очищення вух. Ідеться про симбіоз живих істот. Маленькі блохи, яких називають бомбико-атомиками, безперервно поїдають нечистоти, які набиваються у вуха Вовпу. В блошиних шлуночках ті нечистоти перетворюються на маленькі кульки, вкриті товстою слизовою оболонкою, мов лаком. Коли шлуночок наповниться до краю, бомбики-атомики зразу ж їдуть їх продавати. Черви, що живуть глибоко під землею, як-от, мердоковти, обожнюють такі кульки. Отже, Довгопанчохи-Вовпу існують у тісній співпраці з блохами: і вулиці чисті, і черви ситі.

Артур здивувався, побачивши кількох старих осматів у відставці. Вони жебрають у перехожих — просять крихти дивокорна, національних ласощів мініпутів. Несподівано на вулиці утворився затор. Максів жучок вимушено гальмує. Причиною цього виявилася процесія перлоносів, що виринула з-за рогу. Треба визнати, що на жодному континенті немає комахи, гарнішої за перлоноса. Мигдалеподібне тіло, блискуче, як алмаз, маленькі вуста, що схожі на сердечко до дня святого Валентина, і величезні очі, світлі, як річкові перлини. А їхня граціозна хода! Чорна пантера побіліє від заздрощів, оперна танцівниця шаленітиме від ревнощів! Артур ніколи не бачив таких плавних рухів. Навіть левретка поруч із перлоносом матиме вигляд розгодованого бульдога.

— Ну, і як тобі круїзинг? — кинув Макс, втішаючись розгубленим пасажиром.

Артур поступово отямився.

— Це, звичайно, кльово, тільки боюся, що ми запізнимося… А якщо ми запізнимося тепер — запізнимося назавжди! — відповів хлопчик.

— Гаразд! Тоді повернемося згодом.

Макс смикнув за мотузочок — і панцир жука розкрився, розломився навпіл, вивільнивши тонкі прозорі крильця. Сонечко піднімається над вулицею і летить, як винищувач, тріпаючи прозорими крильцями та здіймаючи хмари куряви, а вслід за нею до самісінького кінця вулиці летять не найприємніші побажання.

— Круїздзиннннь! — відповів іншим