Артур і помста жахливого У - Люк Бессон

Зручно влаштувавшись, на перинках сиділи чарівні юні створіння, які не сподівалися, що дебелий бамбуковий стовбур упреться в стелю їхнього затишного гніздечка. Чарівні створіння — кльовочувачки, мешканки П'ятого континенту.

Семеро кльових красунь, одна кльовіша за іншу, повністю поглинуті дуже важливими справами: одні лакують нігті, інші заплітають кіски і прикрашають їх мушлями.

Рідина, що заморозила ліанові пагони, нарешті потрапила за призначенням — усмокталася кінчиком ліанового мотузка. І він умить розквітнув пишним букетом. Розкішні квіти, буяння барв і форм — але жодного пуп'янка! Хоча ні! Один таки є — величезний червоний пуп'янок, схожий на трояндовий, в середині якого хтось відчайдушно крутиться і брикається. Не витримавши цього, пуп'янок тріснув, ніби повітряна кулька, і Артур, не маючи за що вхопитися, пробивши стелю, летить донизу і приземляється між чарівних к льовочувачок.

Струснувшись і сплюнувши пушинки, хлопчик швидко переконався, що перетворення пройшло чудово — він знову став мініпутом. У нього на руках по чотири пальці, вуха загострилися і покрилися легесеньким пушком, а сам він зменшився до двох міліметрів. Коли він був маленьким, йому завжди казали, що він — як Хлопчик-мізинчик. А тепер, щоб дотягтися до цього казкового персонажа, йому довелось би залізти на вершину піраміди щонайменше із трьох мініпутів! Треба зауважити, що Артурові до вподоби його нова зовнішність, і він радісно усміхнувся усім дівчаткам відразу. Несподівана поява Артура шокувала кльовочувачок — і вони сидять ошелешені, не промовляючи ні слова.

— Добридень, дівчатка! — весело сказав Артур і, щоб розрядити атмосферу, широким жестом, побаченим колись у фільмі, простяг до них руки.

І тут дівчата, всі без винятку, заверещали. Звичайно, Артурові годилось би зачекати, коли вони самі обізвуться до нього, але в нього такий мізерний досвід спілкування із жіночою статтю… А якщо по правді, то спілкувався він всього-на-всього з однією дівчинкою, та й то принцесою, а принцес, як відомо, в загальну статистику не вводять. Артур намагався вибачитися за своє несподіване вторгнення, та його виправдовування потонули в галасі, достойному найстрашнішого триллера.

— Зрозумійте, це всього лише кілька квіточок… — знічено пробубонів він.

Зненацька двері відчинилися навстіж — і в кімнату, стискуючи в руках складаний ножик із кількома лезами, вихором увірвався господар дому. «Ну, і де той негідник, що посмів проникнути в мій гарем? Він поплатиться за своє нахабство!» — так можна прочитати те, що написано на його розгніваному обличчі. Несподівано гнівні зморшки розійшлися, і їх змінила широка усмішка, яка продемонструвала всі тридцять вісім чудових зубів. Примружившись, ніби хотів ліпше розгледіти прибульця, кльовочувак вигукнув радісно-здивовано:

— Артур?!

Хлопчик також примружився. Він щось не пригадує, хто це перед ним, одначе, знаючи, що йому тільки-но довелося витримати, мало хто дорікне за неуважність… Артур пильно вивчає здоровенного кльовочувака, позирає на його кіски, що нагадують копицю сіна, і, все ще не вірячи очам, шепоче:

— Макс?!

— Так, це я! — відповів Макс, обіймаючи хлопчика і стискуючи його, немов свіжий батон… — Я такий радий тебе бачити, старий!

Від захвату кльовочувак енергійно лупить прибульця по спині, мовби витріпує ветхий килим. Безсумнівно, це Макс, його голос, його манери. Вони познайомилися в тому нещасливому місці, де Артур спробував Вогняного Джека, після чого витанцьовував із Селенією… В тому самому барі на них натрапив Темрякос, син Жахливого У, і надоумив, яким чином проникнути в Закляте місто.

Тепер настала черга усміхнутися Артурові. І він усміхнувся — радісно і широко. Хлопчик задоволений, що зустрівся із приятелем.

— Ну ж бо кажи! Не соромся! Ти прийшов до мене викрасти моїх дружин? Тобі замало принцеси? — жартівливо спитав Макс, але Артур ще занадто недосвідчений, щоб відгукуватися на такі жарти.

— Та ні, — узявся пояснювати він. — Я впав сюди випадково! Воїн з племені бонго-матасалаїв шукав м'якшої землі і…

— І він знайшов найм'якіше місце на всьому П'ятому континенті! — не дослухавши хлопчика, Макс відповів за нього і гучно промовив: — Мої лялечки! Познайомтеся з Артуром, принцем Першого континенту!

Титул вражає, і дівчата, перекрикуючи одна одну, милими голосочками вітаються з Артуром. Видно, вони ще й заразом влаштували конкурс, хто скаже солодше слово і краще закліпає повіками.

— Артуре, знайомся! Це Ліла, Лула, Лейла, Лола, Люла, Лела і Лала! — пишаючись собою, назвав дівчат Макс.

— А! Ля! О-ля-ля! — видихнув Артур: інших слів у нього не знайшлося.

Макс зареготав, а семеро дівчат захихотіли писклявими голосочками, ніби зграйка мишок.

— Розслабся, мій хлопчику! — недбало промовив Макс, клацнувши пальцями.

І зразу ж до Артура підлетіла Лейла, щоб витерти його спітніле личко м'якою хустинкою. Тим часом Лола і Лула почали знімати його черевички. Ззаду підійшли Люла і Ліла — вони ніжними рухами стали масажувати його плечі. Лала ж сіла напроти й усміхнулася. Її усмішка може заворожити будь-кого, бо схожа на місяць, який сяє на небі теплої літньої ночі. Усмішка Лали — це як ще один тиждень канікул… До того ж у неї дивовижні мигдалеві очі. такі глибокі, що в них можна потонути. Але зараз на це у Артура нема часу… Він стрепенувся, хитнув головою, ніби струшуючи із себе чари. І знову почав плутано вибачатися. Не слухаючи перепрошень, Лала несподівано штовхнула його, і Артур, упавши на перинку, буквально пірнув у ніжний гусячий пух.

— Вогняного Джеку — усім! — вигукнув Макс, усміхаючись так, ніби йому запропонували рекламувати зубну пасту. Але його усмішка не обіцяє тижня канікул — радше рік тюремного ув'язнення. Цокнувшись склянками, чувачки за один дух випивають, мовби їм подали молочний коктейль. Позираючи на піну, що виповзала із склянки, на димок, який піднімався над піною, Артур намагався тримати склянку якомога далі від себе — він не встиг звикнутися із національним напоєм мініпутів і добре пригадує наслідки уживання цієї палючої рідини. Затиснутий між сімома красунями, що лягли на м'якусінькому ліжку, яке розслабляє не згірш найпримітивнішого серіалу, Артур подумав, скільки його приятелів утішилися б такому відпочинкові.

Але його голова — зовсім в іншому місці. Вона лежить на плечі принцеси Селенії, яку потрібно рятувати… Артур зіскакує з ліжка і віддає свою склянку Лелі, водночас уникаючи чарівної усмішки Лали. Красуня-кльовочувачка й справді закохалася в нашого героя! Слід визнати: кілька веснянок у поєднанні з титулом принца — і твоя привабливіть стає неймовірною! Одначе Артур — ще дитина. До того ж у нього є важлива мета, а це означає, що він упертіший за мула і не зійде зі