Українська література » Пригодницькі книги » Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

Читаємо онлайн Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк
вождів.

У поемі «Гармошка» я розповів про початок свого літературного шляху… Щоб побачити улюбленого поета Володимира Миколайовича Сосюру та показати йому свої вірші, я продав гармошку і на виручені гроші поїхав до столиці. Сосюру побачив, але не наважився до нього підійти. Вже пізніше, через роки, він мені надіслав листа, в якому схвально відгукнувся про мою юнацьку поему.

— У вас багато книг про війну. Це ваша улюблена тема?

— Просто у мене з війною ще й особисті рахунки… Мого рідного дядька Григорія Остащенка вбили на війні із білофіннами; батько загинув теж, двоюрідного брата — підпільника Правду — замордувало гестапо; дідусь, старий більшовик Лука Матвійович Остащенко, один з організаторів колгоспу, згодом голова сільради, завідуючий райземвідділом, воював ще в першу світову і розповідав жахливі речі про газові атаки десь у Галичині, про те, як мучилися люди од газів, шрапнелі й куль.

… Наше село Володимирівку спалили гітлерівці. На початку січня 1944 року воно багато разів переходило з рук у руки. Бої були жахливі. В степах стояли десятки підбитих танків.

Спаливши нашу оселю, фашисти вигнали нас у сусіднє село Балєєве. Ми опинилися в епіцентрі бою.

У третьому номері журналу «Знамя» за 1988 рік надруковано щоденник Інни Фунт, дівчини-москвички, яка добровільно пішла на фронт і працювала на аеродромах. Там є такий запис: «14.1.44 р. Ми перетнули Дніпро і сьогодні прибули до Кіровограда… Зараз чергую на КП. Щойно після бою повернулися наші пілоти. Ось вони заходять: спітнілі, в унтах… Знімають шлемофони і доповідають своєму командирові про виконане завдання. Потім їхні розповіді: «Горять фрици, горять! Дали ми їм прочуханки! Адже від їхніх танків темно було і як вони дружно загорілися! Що діється у них там, на землі! Цього в жодній газеті, в жодній книжці ніколи не описати!»

Ось під цими бомбами й опинилися ми в селі Балєєве. Тому я знаю, що це таке. Давно те було, а й досі інколи приходить уві сні…

На початку 60-х років я круто змінив своє життя: залишив столичну редакцію й подався до моря, на Далекий Схід.

Коли я працював матросом суховантажного судна «Острогожск», ми возили потрібні в'єтнамському народові вантажі (тоді американці у В'єтнамі вели війну). Ми стояли у Хайфоні й під бомбами вивантажувалися… Не забудуться руїни, спалені напалмом села та кокосові гаї.

У Нагасакі бачив сліди атомного бомбардування. Двічі бував на архіпелазі Чагос (острів Дієго-Гарсія), відвідав американський атомний полігон на острові Різдва (Центральні Полінезійські Споради), кілька разів на «Ю. Шокальському» і на «Витязі» довелося бувати в районі Маршаллових островів — там, де атоли Еніветок та Бікіні. До речі, всі ці дороги часом перетинаються з дорогами моїх літературних героїв, зокрема Василя Гайового, хоч ототожнювати мене з ним не треба: я оповідав про життя інших, а не своє.

Писав я й про військово-морську базу на далекому острові в Індійському океані — трилогія «Експедиція «Гондвана». Про Курильські острови розповідає повість «Останній рейс «Сінтоку-мару», про Бікіні — «Смерть в океані». Є в мене й повість — «Відгомін Чорного лісу» — про кіровоградське молодіжне підпілля років тимчасової фашистської окупації міста. Всі ці твори — про збереження миру на землі.

— Ви пишете тільки про те, що побачили самі?

— Можна сказати, мій девіз — слова, сказані колись морським офіцером Тимофієм Будріним: «Пишемо, що спостерігаємо, а чого не спостерігаємо, того не пишемо». Звичайно, ці слова не слід сприймати буквально — у творчості свої вимоги.

… А знаєте, чому деякі молоді літератори кинулись у жанр фантастики? Гадаю, не лише тому, що цей жанр популярний. Насамперед — ці молодики забули стару істину: треба йти в літературу від життя, знати життя, а вже тоді писати про нього.

— Я бачу у вашому кабінеті портрет Бетховена. Ви захоплюєтесь музикою?

— Як вам сказати… Музику дуже люблю, сам граю на балалайці та гармошці, маю непогану фонотеку — близько двох тисяч довгограючих платівок із записами класичної музики. Ну, і майже увесь Бетховен, мій кумир. Його музика завжди єднає мене з морем.

— Чим іще захоплюєтеся?

— Підводним плаванням. Правда, минуле літо мене трохи засмутило. Пірнаючи без акваланга, з трубкою, в масці і ластах, я поринав лише на сімнадцятиметрові глибини — на півтора метра менше, ніж у попередні роки. А там особливо гарні мушлі.

— Й останнє запитання: чи фантазуєте ви у своїх книгах, описуючи події на далеких тропічних островах?

— Як я вже казав, майже ні, бо коли почалася моя одіссея далеких морів і я, отже, плавав матросом на експедиційних та суховантажних суднах, то стільки було цікавого, яскравого, навіть неправдоподібного, що не треба й вигадувати. І якби мені сказали: перед тобою стоїть вибір — полетіти у далекі галактики, про які розповідають наші фантасти, чи знову помандрувати по островах безмежних океанів планети Земля, — я б вибрав останнє.


Вересень 1988 р.

… Скажіть же мені: чи не найкращим був той час, коли ми замолоду блукали в морях? Були молоді й нічого не мали, а море не дає нічого, крім жорстоких ударів та іноді нагоди відчути вашу силу.

ДЖОЗЕФ КОНРАД
«БУРЕВІСНИК» ВИХОДИТЬ У МОРЕ
Повість

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Коли закінчуєм походи –

Бронзовотілі, молоді, –

На тихі трави, чисті води

Ми повертаємось тоді.

Я — степовик. Та б'ється змалку

Морська стихія у душі.

Штормами хрещені

Відгуки про книгу Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: