На Зміїному острові - Мартін Вікрамасінге
Ще більше враження справила на брата й сестру моя розповідь про мандрівний вогонь і таємничий човен.
— Ні, під час наступних канікул ми до вас неодмінно приїдемо! — палко вигукнула дівчинка, коли я закінчив розповідати. — І разом з вами обстежимо весь острів. Брат привезе з собою таткову рушницю, і тоді в нас буде аж дві.
На дорогу брату й сестрі я дав смачних фруктів, а їхній матері подарував півмітка бататів і маніоки. Юрист хотів був заплатити мені десять рупій, але я рішуче відмовився взяти гроші. Тоді його дружина сказала, що дарує нам красивий гребінець, два бруски мила і дві коробки печива.
— Мило й печиво нам уже не потрібні, — умовляла вона, — а вам вони згодяться. Я погодився взяти лише один брусок мила, але жінка сама віднесла в печеру обидва бруски разом з печивом. Діти сказали, що залишають мені як подарунок дві англійські книжки.
— Але я не вмію читати по-англійськи, — зізнався я.
— То нічого, хай вони будуть у тебе на згадку про нас, — сказала дівчинка.
— Ось ми знову приїдемо на острів, то будемо навчати тебе англійської мови, — сказав брат.
— Я трохи її знаю, бо вивчав два роки в школі.
— Ну, тоді тобі буде легко. А ми надішлемо ще книжок. Ти їх прочитай — поновити знання тобі буде корисно.
Вони тепло попрощалися з нами й поїхали.
Наші справи йшли дедалі краще. Ми розчистили ще одну ділянку, і землі в нас стало так багато, що ми вже не встигали вчасно її обробляти. Самих бананів ми збирали стільки, що доводилось не менше як раз на тиждень відвозити врожай на базар.
Але одного дня Джінна сказав:
— Чи не поїхати нам завтра на той бік острова?
— Авжеж, треба нарешті поїхати. Я й забув, що ми туди збирались.
Але нам знову не пощастило. Коли назавтра ми, поснідавши, заходились лаштуватися в дорогу, до нас зовсім несподівано приїхав Поді Гама-рала в супроводі сільського старости і якогось чиновника з міста. Як незабаром з'ясувалось, чиновник прибув сюди через анонімний донос. Хтось написав, що ми порушуємо правила користування землею. Нам влаштували справжній допит. Староста поставився до нас дуже вороже, але чиновник, побачивши наші посадки бананів, грядки маніоки й батату, став люб'язніший і заговорив майже по-дружньому.
— Нещодавно тут були ще непрохідні хащі, — сказав я, — і мешканці села навіть ступити сюди боялись. Ми два роки працювали на цій землі з раннього ранку до пізнього вечора, викорчовуючи дерева й кущі. Якби ви тільки знали, що нам довелось перетерпіти за ці два роки!
На допомогу мені прийшов Поді Гама-рала.
— Не часто трапляється зустріти таких працьовитих і сміливих хлопців, — сказав він чиновнику. — Ви ж і самі розумієте, що корчувати дерева і винищувати бур'ян справа нелегка. А в наших краях, як тільки пройде дощ, на розчищеній ділянці бур'ян і кущі починають рости наче з води.
— Все це я розумію, — відповів Поді Гама-ралі чиновник, — але мене цікавить юридичний бік питання. Вони без дозволу вирубали ліс, що належить державі, а такі дії караються законом.
Тут вже я зовсім розгубився.
— Невже нас оштрафують і виженуть звідси? — спитав я.
Чиновник, схилившись до Поді Гама-рали, стиха промовив:
— Якщо хто-небудь візьме на себе зобов'язання платити за цю землю більше, ніж ці хлопці, то їм справді доведеться покинути свою ділянку і виїхати звідси.
— Ми будемо платити стільки, скільки нам скажуть! — вигукнув я у відчаї. — Адже це наша земля.
— Бажаючих платити оренду за цю землю знайдеться скільки завгодно, — втрутився в розмову староста. — І вони радо платитимуть чималі гроші.
Поді Гама-рала насмішкувато глянув на нього.
— Це ми знаємо, що скільки завгодно, — відказав він старості і звернувся до чиновника: — І перший серед цих бажаючих сам староста. Хлопці аж два роки з ранку до вечора працювали тут, посадили цілу бананову плантацію, домоглися того, що щотижня можуть продавати свій урожай на базарі, а староста бачить це, і його беруть заздрощі. Він надумався змовитись з деякими хазяями, вижити звідси хлопців і вимагати оренди на землю. І я знаю, що дехто згодний вступити з ним у спілку.
— Надії на те, що земельний інспектор схоче оформити оренду на хлопців, дуже мало, тому що вони не тутешні, — відповів чиновник. Очевидно, буде оголошено аукціон. У цьому випадку хлопці зможуть взяти у ньому участь нарівні з усіма іншими.
Проте Поді Гама-рала і далі захищав наші інтереси:
— Дуже вас прошу, допоможіть цим хлопцям дістати цю землю в оренду.
— Спробую. Та й справедливість цього вимагає, — мовив чиновник. — Але ж ви знаєте, як складно буває додержатись усіх формальностей, та й з урядовими установами мати справу нелегко.
— Що ж, ми візьмемо участь в аукціоні, — сказав я.
— Правильно зробите, — відгукнувся Поді Гама-рала і знову насмішкувато глянув на старосту. — Обов'язково беріть участь в аукціоні і домагайтесь оренди. Якщо ж у вас не вистачить грошей, то я вам позичу всі, скільки в мене є.
На закінчення розмови чиновник сказав, що нам треба буде приїхати в Галле і дати пояснення в районному управлінні.
Потім ми пригостили всіх кокосовим молоком, а чиновнику хотіли подарувати два грона бананів. Проте він рішуче відмовився.
— А ви беріть, ваша милість, — сказав Поді Гама-рала. — Хлопці вони добрі і дарують вам банани від щирого серця. Ви тільки не подумайте, що вони хочуть підкупити вас цим подарунком. Це вони просто виявляють вдячність за те,