Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер
Він заздалегідь про всяк випадок зайняв позицію, звідки можна було без промаху вести вогонь крізь просвіти в галуззі і спостерігати за пересуванням ворога. Він був надто спокійний, щоб його що могло зворушити у таку критичну хвилину.
А становище було й справді тривожне. Саме в ту мить, коли Мейбл торкнула Слідопитове плече лозиною, ярдів за сто від їхньої схованки з-за вигину річки з’явилося троє ірокезів, які зупинилися й стали оглядати річку вниз за течією. Всі троє були голі до пояса, при зброї та у своєму бойовому малюванні. З усього було видно, що вони вагалися, не знаючи, куди йти в пошуках утікачів. Один з них показував униз по річці, другий — угору, а третій — на протилежний берег.
РОЗДІЛ V
Скрізь засіли вороги.
Смерть чигає навкруги.
Шеллі. «Смерть»
Це була тривожна мить. Про наміри своїх переслідувачів утікачі могли здогадуватися тільки з їхніх жестів і лютих вигуків, якими вони висловлювали своє розчарування. Тепер стало цілком ясно, що частина їх повернула знову по своїх слідах до форту і що всі ті переваги, які гадалося досягти хитрістю з багаттям, втрачено. Але нині жалкувати за цим було ніколи, бо втікачам загрожувала небезпека ось-ось бути викритими трьома ірокезами, які брели до них попід берегом. Всі ці факти чітко, ніби самі собою, відбилися в Слідопитовій голові, і він підсвідомо відчув, що треба негайно приймати рішення і всім бути готовими діяти злагоджено. Отож, не зчиняючи найменшого шуму, він поманив до себе обох індіян та Джаспера й пошепки сказав їм:
— Приготуймося, приготуймося. Триклятих скальполовів тільки троє, а нас п’ятеро чоловіків, чотирьом з яких уже не вперше бувати в таких бувальцях. Так от: ти, Прісна Водо, береш на мушку он того, розмальованого барвами смерті; тобі, Чингачгуче, доручаю вождя, а тобі, Гостра Стріло,— он того, наймолодшого. Та пильнуйте, щоб не переплутали: дві кулі в одного — то завелика розкіш у таку хвилину, коли над сержантовою донькою нависла така небезпека. Я про всяк випадок буду в резерві: чого доброго, ще з’явиться четвертий бузувір або в кого не витримають нерви і схибне рука. За жодних обставин не відкривати вогню без мого наказу! Стрілятимемо лише в разі крайньої необхідності, щоб, бува, не накликати решти негідників, які ще не встигли зайти далеко. Джаспере, хлопче, на випадок, якби пас оточили й з берега, негайно вигонь пірогу з сержантовою донькою і щодуху веслуй до форту. Дасть бог — і прорвешся.
Заледве Слідопит віддав ці розпорядження, як наближення ворогів змусило ного замовкнути. Ірокези повільно спускалися все нижче й нижче за течією, тримаючись задля власної безпеки попід навислими над водою кущами, тим часом шелест листя й тріск галуззя, що невдовзі долетів, став страшним свідченням того, що паралельно берегом нарівні з ними так само повільно просувався інший ворожий загін. Коли обидва загони дійшли до Слідопитового насадження, вони стали видимі один одному завдяки відстані між заслоною та природним берегом. Тут вони зупинилися й стали вести раду, яка проходила, в повному розумінні слова, над головами тих, котрі принишкли у сховку. Тепер уже й справді ніщо не захищало мандрівників, окрім листя та лозин, що гнулися додолу від найменшого подиху вітру, а повій він хоч трохи сильніше, всі ті пагони попадали б у воду. На щастя, погляди індіян, що стояли в річці, як і тих, що були па березі, зустрічалися якраз над вершечками кущів, віти яких так перепліталися з кучерявим насадженням, що не викликали жодної підозри. Мабуть, саме сміливість задуму відвертала викриття наших героїв. Розмова була дуже серйозна, хоча й велася стишеними голосами, так, ніби співрозмовники побоювалися, щоб їх, бува, хто не підслухав. Розмовляли говіркою, котру чудово розуміли як обидва індіянини, так і Слідопит. Навіть Джаспер дібрав дещо з того, що вони говорили.
— Водою геть позносило сліди, і нічого не видно! — сказав один з індіян, який стояв так близько біля штучної заслони, що його можна було проткнути остями, які лежали в Джасперовій пірозі.— Вода так позмивала сліди, що навіть інгізький[33] хорт не годен їх знайти.
— Блідочолі пересіли в піроги й попливли вниз,— відповів йому індіянин з берега.
— Не може бути! Там — певні рушниці наших воїнів.
Слідопит кинув багатозначний погляд на Джаспера і міцно зціпив зуби, щоб притамувати звук власного подиху.
— Хай мої молоді воїни вдивляються так пильно, ніби в них орлині очі,— промовив у
відповідь найстарший воїн із тих, що брели річкою.— Ми ось уже місяць на стежці війни, а добули- тільки один скальп. З блідочолими дівчина, а декому з наших відважних воїнів потрібна дружина.
На щастя, Мейбл не розуміла цих слів, зате Джаспер ще дужче спохмурнів, а лице його спалахнуло гнівом.
На цьому розмова між ірокезами припинилася, і причаєний загін почув стишені й обережні кроки тих, що йшли берегом, розводячи галуззя на боки й повільно просуваючись уперед. Незабаром стало очевидно, що вони поминули схованку, одначе ті з них, котрі були у воді, ще зосталися, нишпорячи очима по кущах, і їхні очиці на тлі химерно розмальованої шкіри поблискували, як розжеврілі вуглини. Після зупинки, що тривала дві-три хвилини, вони також стали проходити далі, але якось неохоче, спроквола відтягуючи ноги, як це буває з людьми, коли вони щось загублять і крутяться на одному місці. Таким чином вони поминули штучну заслону, і Слідопит, широко розтуливши рота, заллявся щирим, але безгучним сміхом, який природа і звичка зробили індивідуальною особливістю цієї людини. Його радощі, проте, були передчасні, бо в цю самісіньку мить ірокез, який брів заднім, ще раз озирнувся й раптом закляк на місці, мов укопаний: з його напруженої пози й завороженого погляду можна було відразу здогадатися, що якийсь неоглянутий кущ викликав у нього підозру.
Щастя принишклих мандрівників, що воїн, у якого виник цей сумнів, був занадто молодий і не мав, очевидно, великої довіри серед своїх товаришів. Він добре знав, яке значення для юнака його років мають обачність та скромність, тому, як
