Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер
— Схованка ця надійна,— сказав, якнайретельніше обстеживши місцину, Слідопит,— та не завадить її зробити ще надійнішою. Вас, добродію Кепе, буду просити тільки одне: поки ми з тускаророю робитимемо деякі приготування про всяк непередбачений випадок, ви помовчте та загнуздайте свою морську вдачу.
По цих словах Слідопит з індіянином одійшли недалеко в хащі і почали, уникаючи найменшого тріску й шелесту, зрізувати високі пагони вільхи та інших дерев. Ці деревця,— бо інакше їх і не назвеш,— вони принесли й повтикали у мілке дно поперед човнів, за яких десять хвилин між ними й протилежним берегом — головною небезпекою — вже стояла непроглядна заслона. Щоб зробити це нехитре маскування, обом чоловікам потрібно було чимало винахідливості й вправності, хоч усьому цьому багато сприяли ще й такі обставини, як сама форма берега, вузесенька природна заглибина, мілке дно, і те, в який бік хилився до води непрохідний чагарник. Слідопит заходився вибирати кущі з покрученими пагонами, яких неважко нашукати в такому місці; тож зрізані трохи нижче згину так, щоб він ледь торкався води, лозини утворили штучний чагарничок, який не здавався вирослим у річці, що могло б викликати підозру; а той, хто проходив би побіля нього, подумав би, що то кущі так повиганялися понад водою від берега, перш ніж піднятися угору до світла. Словом, схованка була так уміло вибрана і так спритно замаскована, що на ній могло б на якусь мить затриматись у пошуках засідки хіба що винятково підозріливе око.
— Ніколи ще мені не доводилося бувати у надійнішій схованці,— промовив Слідопит, безгучно сміючись після того, як з усіх боків оглянув свій прихисток.— Віття наших нових дерев переплелося з віттям кущів, яке понависало над нашими головами, і навіть художник, що недавно приїздив до нашої залоги, не сказав би, котрі з них тут посадив Всевишній, а котрі — ми. Тс-с-с! Он Прісна Вода йде вбрід, як і годиться розсудливому хлопцю, щоб полишити свої сліди воді. От ми й побачимо, добра наша схованка чи ні.
Джаспер, повернувшись із завдання і не заставши човнів там, де він їх покинув, одразу здогадався, що вони відпливли за перший закрут річки, аби їх не запримітили звідтіля, куди він ходив розкладати багаття. Звичка до остороги незагайно підказала йому, що далі треба йти вбрід, щоб не з’єднати сліди, залишені його супутниками, коли вони виходили па берег, з місцем, де, як він гадав, вони тепер знайшли собі прихисток. На той же випадок, якби канадські індіяни повернули назад і натрапили на відбитки ніг Слідопита і Змія, коли ті виходили з човнів, вони все одно нічого не дібрали б, адже ті відбитки завели б їх до води, а на воді слідів не лишається. Отож юнак і добрів по коліна у воді аж до закруту річки, а тепер в усіх на очах навпомацки брьохав попід берегом, винишпорюючи схованку.
Досить було тим, що причаїлися в хащах, тільки припасти очима до віття, що звідусіль оточувало їх, як крізь просвітки в листі вони могли побачити все, що відбувалося на річці, тим часом як той, хто перебував навіть дуже близько від їхнього сховку, був позбавлений такої переваги. А якби навіть чий погляд випадково й потрапив у невеликий просвіток, то берег і затінок все одно перешкодили б йому виявити достатньо чіткі обриси, щоб у них розпізнати людські постаті. От і тепер тим, що спостерігали зі схованки за хлопцем,— а вони сиділи в пірогах,— було видно, що Джаспер збився з пантелику і ніяк не може збагнути, де засекретив себе Слідопит. Забрівши вже далеченько за закрут, звідки зовсім не стало видно багаття, що він розіклав, юнак безпорадно зупинився і став пильно й з великою увагою обнишпорювати поглядом берег. Час від часу він проходив кроків вісім— десять далі, знову зупинявся і знову оглядав усе довкола. А що тут було набагато мілкіше, ніж звичайно, Джаспер, аби легше йти, ступив убік і підійшов так близько до штучного насадження, що міг би торкнути його рукою. І все ж він так нічого й не помітив і вже майже минув схованку, коли Слідопит, трохи розсунувши віття, ледь чутно гукнув його.
— Що ж, це просто чудово,— промовив, усміхаючись, Слідопит,— хоча різниця між зором блідочолих та червоношкірих така ж велика, як між звичайним зором та підзорною трубою. Але я готовий битися з сержантовою донькою об заклад,— ставлю повен ріг пороху проти вампума[30], що весь полк її батька пройшов би повз нашу засідку і нізащо не відкрив би цю оману! Та якби мінги брели звідти, звідки йшов Джаспер, я таки попотремтів би за наше насадження. Однак з того берега навіть мінги зі своїм зором нічого не помітять, і воно послужить ще нам на користь.
— А чи не здається вам часом, добродію Слідопите,— озвався Кеп,— що нам краще, не зволікаючи, зніматися з якоря і чухрати на всіх парусах за водою, коли ми пересвідчимося, що ці негідники зосталися на добрій відстані за кормою? У нас, моряків, гонитва в кільватер[31] вважається безнадійною справою.
— Хай би навіть мені давали весь порох, що зберігається у льохах нашого форту, я, ще коли отут у нашому гурті мила сержантова донька, не рушу з цього місця доти, доки не матиму звістки од Змія! Якщо ми кинемось тікати, нам, вважайте, полону, а то й смерті не минути. Інша річ, якби тендітна лань, за безпеку якої ми відповідаємо, змогла бігти лісом, як дужа олениця, тоді й справді можна було б покинути піроги, і манівцями десь удосвіта ми могли б дістатися до форту.
— Тож хай так і буде! — вигукнула з запалом Мейбл, схоплюючись на рівні ноги від раптового припливу енергії.— Я молода, енергійна, звична до ходіння і могла б легко обійти й мого дядечка. Тож не вважайте мене за якийсь тягар! Я не можу терпіти того, щоб усі ви ризикували своїм життям заради мене!
— Ні, ні, красунечко! Нікому й на
