Українська література » Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Читаємо онлайн Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард
наскаржитися за те, що я вас відпустив. Хай скаржиться — його там не дуже-то шанують!

— Я розповів лише правду, — відповів я. — Але, кажучи відверто, я віддав би півжиття, щоб зустрітися з ним віч-на-віч у відкритому герці. У нас з ним давні рахунки.

Раптом якийсь холодний страшний подих неначе торкнувся мого обличчя. Тривожне відчуття непоправного нещастя згнітило мені серце.

— Ходімо глянемо, може, він ще не виїхав, — сказав капітан Діас і, гукнувши вартового, попрямував з кімнати. І раптом я побачив у дверях жінку з розпущеним довгим волоссям, із обличчям, спотвореним невимовною мукою. Я ледве упізнав Отомі.

— Що з нашим сином? — вигукнув я.

— Він мертвий! — відповіла вона пошепки, аж кров мені захолола в жилах.

Але Діас допитувався вражено:

— Помер? Чому він помер?

— Де Гарсіа! Я бачила, як він виходив, — промовила Отомі і, піднявши догори руки, як сніп, упала біля порога.

Тої миті серце моє розбилося навіки. Відтоді вже ніщо не в змозі по-справжньому його схвилювати, і лише цей спогад терзає мене день у день, і так буде до останнього мого подиху, аж поки я не зустрінуся з моєю любою дитиною.

— Ну що, Берналю Діасе? — вигукнув я хрипким голосом. — Ми правду я тобі казав про твого товариша?

І я вискочив з кімнати. Капітан Діас із вартою кинулися за мною.

Вибігши з палацу, ми повернули до іспанського табору, але не встигли зробити і ста кроків, як побачили при місячному сяйві невеликий загін вершників, що їхав назустріч. Це був де Гарсіа зі своїми слугами; вони квапилися до ущелини, де був шлях до Мехіко.

— Стій! — гукнув Берналь Діас.

— Хто сміє мені наказувати? — пролунав голос де Гарсіа.

— Я, твій капітан! — загримів Діас. — Стій, сатано, вбивце, або я тебе зарубаю!

Я побачив, як де Гарсіа здригнувся і зблід.

— У вас дивні манери, сеньйоре, — промовив він. — Якщо зволите…

Але цієї миті де Гарсіа помітив мене. Я вирвався з рук Діаса, який мене утримував, і кинувся до Гарсіа. Я не вимовив жодного слова, але він, напевно, зрозумів, що я знаю все і що йому немає порятунку.

Де Гарсіа глянув попереду — вузький прохід за моєю спиною був перегороджений солдатами. Я підходив усе ближче, проте він раптом круто пришпорив коня і помчав вулицею, що вела до вулкана Хака.

Де Гарсіа рятувався втечею, а я його переслідував невідступно, як мисливський пес. Спочатку він набагато випередив мене, але невдовзі дорога пішла в гору, і тут він уже не міг мчати галопом. Місто, точніше, руїни, залишилися далеко позаду. Ми рухалися тепер вузькою стежкою, якою отомі приносили з вулкана сніг спекотної пори року. Біля межі снігів стежка уривалася: вище не насмілювався заходити жоден індіанець.

Ми підіймалися цією стежкою, і в серці моєму клекотіла зловтіха, бо я знав, що збочити з неї нікуди — обабіч чорніла прірва або прямовисні скелі. Де Гарсіа все частіше позирав то праворуч, то ліворуч, то вперед, на сніговий купол, увінчаний полум’ям, що піднімалося догори. І лише назад він не озирався: за ним назирці ішла смерть.

Нарешті де Гарсіа спинився біля межі снігів, де стежка зникала, і вперше озирнувся. Я був від нього кроків за двісті. Він вагався якусь мить; у величній тиші я чув хропіння його коня. Потім він знов погнав коня вгору.

Дорога була лише одна — по самісінькому гребеню гірського пасма, засніжені схили якого були такі стрімкі, що на них не утримався б ні кінь, ні людина.

Сніговий гребінь ставав усе стрімкіший, а кінь уже вибився з сил. На такій висоті йому було важко дихати. Марно де Гарсіа терзав шпорами благородну тварину — він не міг більше зробити ні кроку і раптом кінь повалився на сніг. Я думав, що тепер-то де Гарсіа зупиниться, але навіть я не уявляв собі всієї глибини його жаху. Виборсавшись із стремен, де Гарсіа дерся по кризі. Він перестрибував від тріщини до тріщини, чіпляючись за гострий шорсткий лід, що стирчав, як щетина на спині у дикобраза. Горе подорожньому, якщо він посковзнеться І Тоді ніщо не затримає його падіння, і, перш ніж він докотиться до пухкого снігу, тисячі гострих, як ножі, виступів обдеруть з нього м’ясо до кісток. Я боявся, що це станеться: тоді помста вислизнула б від мене. Тому я кричав йому знизу, підказуючи, куди потрібно ставити ногу, і він — дивна річ! — беззаперечно підкорявся мені, забувши від жаху про все на світі. Про себе я не думав. Я знав, що не впаду.

Весь цей час ми дерлися до вогненної вершини Хаки при яскравому місячному сяйві, але раптом перший промінь сонця торкнувся гори — і полум’я, що освітлювало зсередини гігантський стовп диму над кратером, відразу примерхло. Зате вся крижана шапка заіскрилася в яскраво-червоному промінні; ми повзли по ній, як дві чорні мухи, а внизу під нами ще клубочилася нічна імла. Це було дивовижне і страхітливе видовисько.

Де Гарсіа стояв на лаві біля підошви кратера.

“Ну, тепер-то він напевно зупиниться, — подумав я. — У нього є меч, і йому неважко буде убити мене, коли я переповзатиму з криги до гарячої лави”. Очевидно, де Гарсіа теж подумав про це, бо він обернувся до мене з сатанинською гримасою, але тут же знову почав дертися вгору. Я нічого не міг збагнути. Де ж він сподівається від мене сховатися? Кроків за триста від нас клекотів кратер, викидаючи в небо клубки пари і диму, а під ним громадилися застиглі потоки лави, часом такої гарячої, що по ній важко було ступати. Відчувалося, що де Гарсіа втомився. Тепер уже він ледве чвалав, а я невідступно йшов за ним, зводячи подих.

Ось він наблизився до краю кратера і заглянув униз. Невже він кинеться туди?

Відгуки про книгу Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: