Вершник без голови - Майн Рід
У Техасі титули не в пошані, та й сам новоспечений дворянин не надавав йому ваги. Але, на щастя, — а тане щастя випадає далеко не кожному ірландському баронетові, — разом з титулом він дістав і чималий спадок, цілком достатній, щоб викупити з-під застави плантацію і гасієнду Каса-дель-Корво, які по смерті Кассія Колхауна мали перейти до його найближчого родича.
Тим родичем був не Вудлі Пойндекстер. Як виявилося, відставний капітан колись уже був одружений і в Новому Орлеані жив його син, що мав законне право на все його майно.
Та Моріс Джеральд на те не зважав. Він залагодив усі справи й одружився з Луїзою Пойндекстер. Молоде подружжя поїхало на його батьківщину, потім по Європі — то була їхня весільна подорож, — але зрештою, на бажання сера Моріса, повернулося до Техасу, щоб назавжди оселитись у Каса-дель-Корво.
«Голубоока краля», що нібито тужила за мустангером у замку Баллах, існувала, мабуть, тільки у Фелімовій уяві. Чи, може, то було просто юнацьке захоплення, один з тих пуп'янків кохання, що в'януть, не встигнувши розцвісти, і здебільшого їх убиває розлука.
Так чи ні, але, поки вони були на Смарагдовому острові, Луїза Пойндекстер, — або ж, як її належить тепер називати, леді Джеральд, — не мала жодного приводу до ревнощів.
Та й у подальшому житті це прикре почуття прокинулося в ній тільки раз, але й тоді лише промайнуло темною тінню — і зникло.
Це сталося того дня, коли її чоловік приніс додому на руках вродливу молоду жінку. Вона була ще жива, але з рани на її грудях струменіла кров, і жити їй лишалося не довго.
На запитання: «Хто це зробив?» — жінка тільки й спромоглася відповісти: «Діас… Діас!..»
То були останні слова Ісідори Коварубіо де Лос-Льянос.
Зі смертю нещасної сеньйорити згасла й неприязнь до неї у серці її щасливої суперниці. До мертвих не ревнують. І леді Джеральд більш ніколи не зазнала ревнощів. Навпаки, їх заступило співчуття до безталанної Ісідори, чию сумну історію вона тепер краще зрозуміла. Луїза сама допомогла чоловікові засідлати гнідого мустанга, сама вирядила його на пошуки вбивці. І не приховувала радості, коли Моріс повернувся, ведучи мексиканця на кінці ласо. Вона не спробувала заступитися за Діаса навіть тоді, коли поспіхом зібрана ватага «регуляторів» звершила відплату — повісила його там-таки на дереві.
То не була жорстокість, а всього лише первісна форма правосуддя: «око за око і зуб за зуб».
* * *
Час руйнує, час і будує. Мабуть, ніде не сподіяв він таких великих перемін, як за останні десять років у Техасі, а надто в поселеннях по берегах Нуесес і Леони.
Там, де колись були непрохідні хащі, з'явилися нові плантації. Там, де серед широкої прерії паслися табуни диких коней, звелися міста. Скрізь нові імена, нові назви, нові будівлі.
А проте, знайдуться люди, що покажуть вам дорогу до старої гасієнди, яка й досі зветься Каса-дель-Корво. І коли ви потрапите туди, вас зустрінуть з такою гостинністю, якої ви ніколи не знали в Європі.
Господар гасієнди — один з найвродливіших чоловіків Техасу, його дружина — загальновизнана тамтешня красуня. Обоє вони ще досить молоді.
Під їхньою гостинною покрівлею ви зустрінетесь і з поважним старим чоловіком аристократичного вигляду, напрочуд привітним і говірким. Він поведе вас до коралів, показуватиме худобу й залюбки розповідатиме про сотні — та де, тисячі.' — коней і корів, яких ви зможете побачити віддалік на пасовищах.
Ви пересвідчитесь, Що тому старому джентльменові таки є чим пишатися. Та найдужче він пишається красунею-дочкою — господинею дому — і шістьма чарівними малюками, що липнуть до нього зусібіч і називають його дідусем.
Коли ви заглянете до стайні, то матимете нагоду побачити ще двох мешканців гасієнди. Один з них, на ім'я Фелім О'Нійл, — головний стайничий, що опікується тільки кіньми. Другий — чорношкірий кучер, наречений Плутоном Пойндекстером, — дивиться тепер на коней хіба лиш тоді, як сідав на передок і бере в руки віжки. Відколи ми бачили його востаннє, веселун Плутон став розважливим і статечним чоловіком. Цією переміною він завдячує Флорінді — вона тепер подруга його життя.
У Каса-дель-Корво ви неодмінно почуєте ще одне ім'я. Його там згадують майже щоразу, як сідають до столу. Під час обіду вам скажуть, що оцей індик чи ота оленина — мисливська здобич Зеба Стампа, чия рушниця б'є несхибно. Там-таки за столом, особливо коли подадуть вино, ви дізнаєтеся ще чимало цікавого про старого мисливця.
Щоправда, самого Зеба ви навряд чи й побачите. Він вирушатиме на полювання, коли ви ще будете в ліжку, і повертатиметься, коли ви вже спатимете. Але великий індик чи оленячий окіст у коптильні скажуть вам, що він там буває.
Гостюючи в Каса-дель-Корво, ви, певно, почуєте й згадки про якусь дивовижну історію, що сталася колись у тих місцях і тепер перетворилася майже на легенду.
Слуги охоче перекажуть її вам, але тільки пошепки, бо це в домі заборонена тема — вона викликає сумні спогади в господаря й господині.
Це — історія про вершника без голови.
ПІСЛЯМОВА
Серед книжок для дітей та підлітків чимале місце посідає література пригод і подорожей. Сміливі й загартовані люди, про яких вона розповідає, стають улюбленцями молодого читача. Мандруючи разом з ними, він потрапляє в далекі країни й знайомиться з життям інших народів. Історія, географія, зоологія, ботаніка оживають перед ним у яскравих картинах, тим більш хвилюючих, що кожна з них пов'язана з долею людей, уже любих його читацькому серцю.
Із спогадів відомих учених і мандрівників ми знаємо, яка велика виховна роль таких книжок, коли їх написано автором, що його надихали високі, гуманні почуття. До числа славних творців роману пригод і подорожей, разом з Даніелем Дефо, Фенімором Купером та Жюлем Верном, належить і Томас Майн Рід (1818–1883), який любив називати себе «капітаном Майн Рідом».
Його книжки приваблювали й приваблюють своєю романтикою. Це – романтика боротьби за справедливу справу, романтика подвигу в ім'я високої ідеї, романтика мужнього подолання перешкод, що їх зводять люди й природа на шляху відважного героя. Романтичні характери, виведені в цих книжках; романтична незвичайна природа Америки,
