І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Але Лемке було не до сміху. В штабі Північної групи, перед тим, як він мав виїхати сюди, його вводили в курс обстановки і особливо підкреслили, що створенню агентури серед місцевого населення штаб групи надає особливої ваги.

«Пам'ятайте, — говорив геру Лемке його прямий начальник, — зараз, коли на території Італії точиться війна, треба знати, чим дихає кожен італієць. Адже наші противники будуть серед них шукати собі і розвідників, і помічників!»

І після всіх цих попереджень він не зберіг навіть того, що придбав Міллер, провалив агентуру! Бажаючи познайомитися з кожним агентом особисто, він викликав протягом останніх днів мало не всіх, хто значився в списках.

— Бароне, може, зайдемо повечеряти! — несподівано запросив Лемке, коли вони порівнялися з рестораном.

Генріх посміхнувся. Він зрозумів, що переляканий Лемке хоче продовжити розмову за пляшкою вина.

— Яв ресторан не ходжу. Харчуюся в замку.

— Тоді, може, дозволите колись захопити пляшку-другу і завітати до вас?

— А коли зробите це зараз?

— Ні, зараз доведеться повернутися до себе на роботу, дати деякі розпорядження.

— Про явочну квартиру?

Відчувши іронію в голосі Генріха, Лемке почервонів, але втримався від гострої відповіді.

— Так, з цим треба поспішати. Дуже вдячний, що ви подали мені цю думку. І сподіваюсь, що все лишиться між нами

— Ми вже про це домовились…

Повернувшись додому, Генріх знайшов у себе в кабінеті Кубіса.

— Мусив супроводжувати графиню і вирішив вас зачекати, — пояснив він. — А даремно ви не поїхали з нами, вийшла чудесна прогулянка. І коли б мені не доводилося упадати за цією нудною, як заупокійна меса, синьйоритою..

— Це ви так про свою майбутню наречену?

— Слухайте, Генріх, я боюся, що не витримаю! І хто це сказав, що італійки сповнені вогню, грації, такої любої серцю мужчини грайливості? Та вона прісна, як…

— Зате має непоганий посаг…

— Це та якість, що може зробити кожну жінку чарівною… А в чому ж він полягає?

— Точно я ще не знаю. Але синьйор Лерро мені натякнув, що він дуже добре забезпечений.

— Ну, чорт з нею! Заради забезпеченого тестя варт позалицятися. Сподіваюсь, він не скривдить своєї донечки. Але ж нудно, до чого нудно, якби ви знали, Генріх! Як, по-вашому, довго це має тягтися?

— Це залежить від враження, яке ви справили, і від вашої поведінки. Сподіваюсь, мені не доведеться вас повчати, як себе тримати і що робити? Покладаюсь на ваш досвід у поводженні з жіноцтвом. Певен, що він чималий!

— Але не з таким сортом жінок! Я, знаєте, волів влаштуватись так, щоб мати якнайменше клопоту. Усі ці прелюдії., я навіть не уявляю, з чого тепер почати!

— З квітів. Це ж, можна сказати, класичний прийом! Від завтрашнього дня щоранку надсилайте квіти…

— Щоранку? Так я старцювати піду через самі букети! Та де я візьму на них грошей?

— На квіти дам, тільки не вам, а вашому денщикові, бо ви однаково проп'єте. А мені, по щирості признаюся, субсидувати вас все важче. Сім тисяч марок чимала сума. І коли я не наполягаю на негайному їх поверненні, навіть позичаю ще, то роблю це лише тому…

— Зрозуміло! Ви зворушливо терплячі. А я буду зворушливо чесним Як тільки одержу посаг, першим моїм рухом буде витягти сім тисяч марок і з низьким уклоном повернути вам. Доброчинність тріумфуватиме, розкаяний грішник впаде до ніг свого благодійника, публіка витягатиме носовички і витиратиме очі! А щоб тріумф доброчинності був ще разючішим, чи не збільшите ви вищезгадані сім тисяч ще на п'ятдесят марок? Згодьтеся, мені, як ніколи, потрібні зараз ліки, що підвищують тонус життя!

Одержавши п'ятдесят марок, Кубіс пішов, проклинаючи свою майбутню наречену і обставини, які всі повернулися проти нього.

А тим часом Софія Лерро була дуже задоволена своїм новим знайомством і благословляла в душі Марію-Луїзу, яка пообіцяла влаштувати її майбутнє. Протягом цілого дня вона уважно придивлялася до красивого офіцера, якого графиня ладила їй за жениха. Він їй сподобався і зовнішністю, і веселою вдачею. Деякі його дотепи примушували її червоніти, але, порозмисливши, вона прийшла до висновку, що винна у цьому сама: провінціальне оточення звузило її погляди, тому й звичайна світська розмова часом здається їй рискованою, інколи навіть непристойною.

Отже, Софія Лерро була задоволена сьогоднішньою неділею, так само як і Марія-Луїза, що мала змогу майже цілий день провести в товаристві Штенгеля і дечого досягти для здійснення своїх власних планів.

День двадцятого квітня щороку широко відзначався офіцерами німецької армії. Двадцятого квітня народився фюрер, і до цієї знаменної дати приурочувалося масове присвоєння нових звань офіцерському складові. Підвищення в чині само собою викликало збільшення окладу. Отже, цього дня чекали майже всі офіцери і зарані готувалися до відзначення такої важливої події.

Але в нинішньому, 1944 році надії багатьох не справдилися. Підвищення одержали майже всі офіцери Східного фронту і есесівських частин, що стримували наступ англо-американських армій в Італії. Тилові ж частини, як дивізія генерала Еверса, цього разу мало не обминули нагородити зовсім. З усього штабу дивізії у день народження фюрера відзначили лише кількох офіцерів, в тому числі і барона фон Гольдрінга Тепер Генріх з обер-лейтенанта перетворився на гауптмана Еверс і Лютц підвищень у чині не одержали.

Кубіс несподівано для себе одержав чин майора, але тепер це його мало цікавило: полюючи за посагом Софії Лерро, він мріяв про тисячі і десятки тисяч марок, а не про якесь там мізерне збільшення окладу.

Справи його в цьому напрямку значно посунулися вперед: саме на двадцяте квітня були призначені заручини