Експансія-I - Юліан Семенов
Правда, Кемп, який уважно слухав все і всіх (це в них заздалегідь обговорено з Джекобсом), не міг приховати здивування, коли професор Дейва, підсівши до нього з келихом вина, заговорив чудовою німецькою; спитав про долю гумбольдтовської бібліотеки («боже, з яким захватом я працював у вас у Берліні, яка прекрасна систематизація знань!»), цікавився, що сталося з Дрезденською галереєю, що безслідно зникла, адже це російська зона окупації, чого можна сподіватися від вандалів; потім сказав, що його німецькі друзі в Байресі непокояться за професора Грюннерса; чи не має «любий Кемп» якоїсь інформації про цього видатного математика; я був би безмежно радий, якби ви розшукали його, все-таки Іспанія — це Європа, вам ближче до Німеччини, не те що нам, живемо на іншому краю землі, ходимо догори ногами, Новий рік відзначаємо в той день, коли настає літо, все не як у людей. До речі, про професора Грюннерса може знати один полковник на прізвище Штірліц, мені називали це ім'я в нашому університеті, а раптом ви чули щось про нього, чого на світі не буває?!
Не діждавшись відповіді Кемпа, начебто це його не дуже й цікавило, професор Дейва переключився на розмову з маркізом де ля Куенья, звалив на нього потік інформації з приводу того, як інтенсивно бразільці почали освоєння прикордонних з Аргентіною районів неподалік водопаду Ігуасу, використовуючи техніку, яку вони одержали з Швеції через посередництво іспанців. «Ми ревнуємо, зрештою Бразілія — дитя Португалії, а ми піддані іспанської культури, хіба може люба мати виявляти байдужість до рідних дітей?!»
Маркіз де ля Куенья засміявся:
— Головна різниця між нами й португальцями полягає в тому, що ті пускають биків на кориду, забинтувавши їм роги м'якими ганчірками, а ми жадаємо протиборства з шилом. Та й взагалі, дитяча ревність часто буває безпідставна, в підоснові її почуття, а не факти. Наскільки мені відомо, ми не дуже й активно торгуємо з Бразілією. А втім, цілком можливо, що хтось з наших уліз туди, обминувши моїх бюрократів, діло є діло, штучні перепони заважають обміну капіталу, спасибі за ваше повідомлення, я неодмінно запитаю наших нероб…
Коли Дейва хотів був устати з крісла й перейти ближче до Джекобса, Кемп простиг йому свою візитну картку:
— Мені було дуже приємно познайомитися з вами. Я негайно спитаю моїх друзів про те, що вас цікавить.
Дейва витяг свою картку, дописав на ній ще два телефони і сказав:
— Буду радий бачити вас у Байресі. Тут я зупинився в «Рітці», терпіти не можу розкошів, але, на жаль, становище зобов'язує — мої боси неймовірні марнотрати, вони не можуть, бачте, жити в однокімнатних номерах…
Як і завжди, Кемп їхав з прийомів раніше за Джекобса (це було також обумовлено заздалегідь), щоб до повернення боса узагальнити запитання, що виникли під час ленчу. Він підійшов до своєї машини (на такі заходи брав престижний автомобіль фірми, старий «остін» із затемненими шибками), відчинив дверці, хотів був сісти за кермо, але почув своє прізвище; його покликали з тієї машини, що стояла зовсім поряд з «остіном»; голос здався знайомим, нічого тривожного; обернувся: за кермом непримітного «штеєра» сидів Густав Гаузнер…
— Он воно як? — задумливо перепитав Кемп, вислухавши свого дуже давнього знайомого, і відчув давно забуте бажання затягтися міцною сигаретою. — Гаразд, сідайте до мене, від'їдемо звідси, там і вирішимо, що робити.
— Та ні, — роздратовано сказав Гаузнер. — Що треба робити, я знаю, у мене є інструкція. Інше питання — чи встигнемо?
— Встигнемо, — відповів Кемп і посміхнувся. — Особливо коли є інструкції. До речі, ви що, тягли їх через кордон?
— Як і торс, — у тон йому посміхнувся Гаузнер. — Інструкції тут. — Він злегка приторкнувся вказівним пальцем правої руки до лоба. — Все по пунктах, завчено аж до ком.
Кемп припаркував машину на вулиці генерала Мора, поклав у рот жувальну гумку й сказав:
— Про жінку зрозумів. Про зв'язок, який треба передати вам, також. Про готель і машину тим паче. Але я не можу збагнути, чому мені треба негайно летіти звідси в Буенос-Айрес? Це виглядатиме як втеча.
— Подзвоніть Кіршнерові. В нього додаткові вказівки. Ви знаєте Кіршнера?
… Кіршнер, один з тих, кого закинув Гелен в Іспанію на глибинне вкорінення, поки що не мав оперативних завдань, уникав будь-яких контактів з німцями, використовувався «організацією» в крайніх випадках. Зараз був саме такий випадок. Сьогодні вранці з Гамбурга подзвонила «тітка Гертруда» (агент Мерка) й, привітавши «любого Хайнца», попросила його передати Гербертові (Кемгіу), якщо той раптом подзвонить йому, щоб він «подбав про прибирання дому» після того, як «роз'їдуться родичі з півдня».
Звичайна фраза, яку Кіршнер передав Кемпу, коли той подзвонив йому, розшифровувалася так: «Після того як людина, що вийшла до вас на зв'язок, виконає покладене на неї завдання, ліквідуйте її з допомогою надійних людей, але самі після цього передислокуйтесь до Аргентіни на заздалегідь обумовлену явку».
Кемп повільно, немов заворожений, поклав трубку й не зразу наважився вийти до Гаузнера з підвального приміщення, звідки дзвонив (що за безглузда манера встановлювати телефон біля нужників?!). Він з жахом побачив обличчя Гаузнера, коли вони сиділи в Лісабоні всього якихось два роки тому і розмовляли про те, що єдиною панацеєю від тотального знищення німців з карти світу є лише одне: абсолютна, сердечна, щира дружба; досить нам дозволяти всяким недоумкам, таким, як єфрейтор, користуватися природженою німецькою властивістю порядку, беззаперечним виконапням будь-якого найкривавішого наказу начальника.
З не відомим йому досі жахом Кемп раптом зрозумів, що він ні на хвилину не сумнівався в тому, що виконає наказ «організації» й організує вбивство Гаузнера («прибирания дому») після того, як той зробить свою роботу. Оскільки Гаузнер приїхав сюди, значить, він автоматично перейшов у його, Кемпа, підлеглість і, отже, розповість докладно, що йому треба зробити; ох, краще б мені не знати цього, подумав Кемп; будь тричі все прокляте; не життя, а якесь знущання з того, що є в людини святого… Хоча чи є? Все випалили, вік
