Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк
А за вікном гучний гамір. Генерал Кравс вийшов на балкон, — з боку Дніпра пробивають собі дорогу два чи три десятки кіннотників з російським прапором, а посередині гарцює на баскому білому коні щедро декорований орденами денікінський генерал, — коні продираються, та українська половина тротуару не пропускає. Генерал Кравс обурився. Не годиться так! І він майже збіг униз надвір.
— Ану пропустіть! — його гучний голос, промовиста постава справили враження, і він назвався генералу повним титулом.
— Барон Штакельберг — командир дивізії гвардії.
— Дуже приємно. І прошу заходити.
Сторони відразу сіли за стіл переговорів, а генерали враз порозумілися: обидва розмовляли по-німецьки… Обидва, властиво, були німцями… Кравс висловив барону свій подив, що денікінські війська роззброїли біля моста один з галицьких куренів.
— Тут якесь непорозуміння, — відказав генерал Штакельберг. — Так, непорозуміння. Ми це скоро направимо…
— Я хотів би водночас зазначити, пане бароне, що між вашим полковником Стесселем і нашим сотником, — Кравс кивнув на Верніша, що сидів поруч, — вже укладена тимчасова угода. Крім того, хочемо дещо додати.
— Дуже прошу. Ваше право.
— Перше: побіч українського прапора буде вивішений на думі на знак укладеної угоди також російський трибарвний прапор, з тим, що цьому актові чемності не можна приписувати ніякого політичного значення. Друге: всі денікінські відділи висуваються негайно поза тимчасову демаркаційну лінію, встановлену полковником Стесселем і сотником Вернішем. Третє: дальші переговори, що торкаються перебрання команди міста та інших справ, мають бути ведені з генералом Бредовим — найстаршим рангом у денікінській армії. Ось, власне, і все.
— Почнемо з першої точки, — запропонував Штакельберг. — Себто з вивішення російського прапора. Я за такий акт.
— Прекрасно! — зрадів генерал Кравс і тут же доручив сотнику Станимиру виконати цю почесну місію. — Ходім, пане бароне, глянемо з балкона.
Сотник охоче вибіг до денікінських кіннотників, щось, бачив Кравс, довго пояснював, але ті прапора не давали. Врешті хтось з натовпу простягнув кілька маленьких, і Станимир прикріпив їх на балконі поруч з синьо-жовтим… І аж сколихнулася над українським натовпом хвиля обурення:
— Нас зрадили!
Але галицька кінна сотня їх заспокоїла. Генерал Штакельберг, оцінивши ситуацію, хутко вийшов до кіннотників, забрав привезений ними трибарвний російський прапор та прилаштував на балконі поруч із синьо-жовтим.
— Уночі можете цей прапор зняти, — шепнув Кравсу, — але прошу вас, залишіть його тепер на місці,— і, ласкаво попрощавшись, рушив зі своею свитою в напрямку «Арсеналу».
Через кілька хвилин після його від’їзду з’явилися відділи Запорізького корпусу. Як тільки козаки набачили російський прапор, котрийсь з них видерся на балкон, зірвав і кинув у натовп, — в одну мить прапор був розірваний на шматки…
«Треба негайно їхати до генерала Бредова, — вирішив Кравс. — 3 одного боку, аби запобігти всяким непорозумінням, а з другого — самому почати з ним переговори».
Його авто рушило: накази генерала Кравса завжди виконувалися моментально. За ним решта делегації. І раптом… Раптом на розі Хрещатика і Александріївської вулиці хтось метнув з будинку на тротуар бомбу чи ручну гранату — вибух струсонув повітря. І дика паніка. Свистять кулі… Шиби сиплються на вулицю… Пронизливі крики страху і зойки поранених… Перші трупи…
Авто Кравса ледве вирвалося з того місива, та вже на наступній вулиці його затримав денікінський патруль — довелося довго пояснювати мету; денікінці не лише вислухали, але й дали офіцера, щоб спровадив до п’ятої гімназії — місця постою генерала Бредова. Кравса разом з іншими членами делегації провели до просторої аудиторії й сказали чекати.
Генерал Бредов в оточенні штабних офіцерів з’явився хвилин через десять, — після взаємного представлення розсілися, і генерал Кравс сказав:
— Пане генерале! Наші війська зайняли після важких боїв Київ; ми і ви воюємо проти спільного ворога — більшовиків. Ми оба вояки, і політика нас не обходить. Я прийшов сюди, щоби установити з вами демаркаційну лінію, а потім разом далі воювати з більшовиками. Політичні перетрактації залишім політикам.
— Кієв, мать рускіх гарадов, нікогда нє бил украінскім і нє будет! — суворо відсік генерал Бредов, як тільки йому переклали те, що сказав Кравс.
— І все ж полишім політику, — попросив Кравс, — ми повинні обговорювати лише військове становище, а помимо того, наші переговори мають тільки провізоричне значення, бо я не маю ніяких повноважень робити тривалі умови. Роблю це тільки як начальний комендант тієї групи українських військ, яка тут діє, щоби уникнути конфліктів. В дорозі наша делегація під проводом генерала Павленка, який має більші повноваження і кожної хвилини може наспіти.
Кравсу переклали відповідь Бредова.
— Цей Павленко — це Омелянович-Павленко?
— Я не знаю, котрий це Павленко… — збрехав Кравс.
— Якщо це Омелянович-Павленко, то він буде розстріляний! А з Петлюрою взагалі не будемо розмовляти, бо він бандит! А яке ваше ставлення до отамана Петлюри?
— Галицька Армія після боїв з поляками була витіснена за Збруч і воює тепер з більшовиками, має свою Начальну команду, — Кравс ухилявся від прямої відповіді.— Я протестую, пане генерале, проти роззброєння наших відділів військовими…
Кравсу переклали обурення Бредова:
— Чому ваші війська зневажили наш прапор?
— Це була більшовицька провокація, — сказав Кравс.
Йому переклали наказ Бредова:
— Ви повинні негайно залишити місто!
— Я не можу цього зробити без наказу мого командування, — заявив Кравс. — А крім того, ми здобули місто, і я також зобов’язаний боронити його.
Кравсу повторили наказ Бредова. «Він ігнорує міжнародні звичаї,— подумав Кравс, — глумиться наді мною». Обурений, генерал Кравс висмикнув свій револьвер і простягнув Бредову:
— Вважаю себе вашим полоненим!
Кравсу переклали слова
