Знамення Долі - Роджер Желязни

— Ваш підхід мені не подобається, — похитав головою Сфінкс. — Це дасть дорогу різного роду двозначностям. І взагалі, це може тільки зіпсувати весь сенс загадування загадок.

— Це не моя вина, — сказав я, стискаючи і розтискаючи кулаки.

— Але ви справді зачепили цікаве питання.

Я енергійно кивнув.

— Але правильна відповідь ПОВИННА бути тільки одна. Я так думаю.

Я знизав плечима.

— Ми живемо далеко не в ідеальному світі, — висловив я свою думку.

— Гм-м…

— Давайте будемо вважати, що це нічия, — запропонував я. — Ніхто не виграв, але ніхто і не програв.

— Такий варіант видається мені естетично відштовхуючим. — Але в масі ігор він, між іншим, діє відмінно.

— Крім того, я трохи зголоднів…

— Ах, ось воно що… Правда виходить назовні, — я осудливо похитав головою.

— Але я хочу, щоб все було чесно. Адже я по-своєму служу істині теж. Ваша пропозиція про нічию припускає варіант виходу.

— Чудово. Я радий, що ми знайшли прийнятний варіант і…

— Нехай все вирішить моя відповідь. Загадуйте вашу загадку.

— Що ще за дурниці? — Обурено вигукнув я. — Немає в мене ніяких загадок.

— Тоді придумайте яку-небудь, і попрошу вас, швидше. Тому що це єдиний вихід із нашого глухого кута. Інакше я буду вважати вас переможеним. — І він знову загрозливо поворушив м'язами.

— Ну, добре, — сказав я роздратовано, — гаразд… Одну секунду… Що за чорт… ось!

Що це таке — зелене і червоне, І кружляє, і кружляє, і кружляє?

Сфінкс моргнув два рази, потім насупив чоло й задумався. Я використав паузу, яка утворилася, щоб провести ще одну серію дихальних вправ і трохи побігати на місці.

Вогонь в тілі трохи згас, голова стала ясною, пульс вирівнявся.

— Ну? — Запитав я через кілька хвилин, намагаючись в точності скопіювати його тон.

— Я думаю.

— Не поспішай, подумай гарненько.

Тим часом я трохи побоксувати з тінню, зробив кілька ізометричних вправ. Небо злегка потемніло, в правій півсфері роїлося кілька зірок.

— Гм-м… — Невпевнено промовив я, — мені не хотілося б квапити тебе, але…

Сфінкс невдоволено пирхнув.

— Я ще думаю.

— Ймовірно, нам слід встановити ліміт часу…

— Мені залишилося небагато.

— Ну, що ж… Якщо ти не проти, я відпочину.

Я розтягнувся на піску і заплющив очі, пробурмотів наказ Фракіру охороняти мене. Потім я заснув.

Я прокинувся від тремтіння, яке охопило мене, від вітру і світла, що били в обличчя. Знадобилося всього декілька секунд, щоб зрозуміти, що вже настав ранок. Небо ліворуч від мене на очах світлішало. Зірки мерхнули. Хотілося пити. І їсти теж..

Я піднявся, протер очі, намацав свій гребінець і привів в порядок волосся, потім подивився на Сфінкса.

— І кружляє, і кружляє, і кружляє… — Бурмотів він.

Я відкашлявся. Ніякої реакції.

Бестія дивилася в простір повз мене. Я вже почав подумувати про те, щоб просто потихеньку втекти.

— Ні, — погляд перемістився на мене.

— Доброго ранку, — сказав я життєрадісно.

У відповідь коротко клацнули ікла.

— Ну, добре, — продовжував я, — ти вже і так використовував набагато більше часу, ніж я. Якщо ти не знайшов відповіді, я більше грати не збираюся.

— Мені твоя загадка не подобається, — нарешті повідомив він похмуро.

— Вибач. Але такі правила гри.

— Яка ж відповідь?

— Ти здаєшся?

— Я змушений. Яка відповідь?

Я підняв руку.

— Не поспішай. У всьому потрібен порядок. Спочатку я хотів би дізнатися відповідь на твою загадку, а вже потім скажу відповідь на свою.

Він кивнув.

— Що ж, це справедливо. ну, добре. Зосередження Чотирьох Світів.

— Як? — Ошелешено втупився в нього я.

— Правильна відповідь — «Зосередження Чотирьох Світів».

Я згадав слова Мелмана.

— Але чому? — Запитав я.

— Воно лежить на перетині світів чотирьох елементів, де піднімається полум'я із землі, що атакується вітрами і водою.

— А як щодо всіх речей світу, які звідти видно?

— Це відноситься або до точки бачення з цього місця, або до імперіалістичних планів господаря Зосередження, або як до першого, так і до другого одночасно.

— А хто господар?

— Я не знаю. Для відповіді це надлишкова інформація.

— Гм-м… а де ж ти роздобув таку мудровану загадку?

— Почув від одного мандрівника кілька місяців тому.

— А чому зараз ти вибрав цю загадку, а не якусь іншу?

— Я її не розгадав, значить це хороша загадка.

— А що сталося з цим мандрівником?

— Він відправився далі не з'їденим. Він на мою загадку відповів.

— У нього було ім'я?

— Він не назвався.

— Опиши його ласка.

— Не можу. Він був добре задрапований.

— І він більше нічого не розповідав про зосередження Чотирьох Світів?

— Ні.

Я зітхнув.

— Що ж, думаю, що мені теж слід трохи пройтися.

Я повернувся обличчям до схилу праворуч від мене.

— Стривай!

— У чому справа? — Обернувся я.

— Твоя загадка, — вимогливо запитав він. — Я сказав тобі відповідь на мою. Тепер ти повинен пояснити мені, що таке — зелене і червоне, і кружляє?

Я подивився під ноги, понишпорив поглядом і побачив підходящий камінь, схожий на пятифунтову гантель. Я зробив кілька кроків і зупинився поруч з ним.

— Жаба в Кузінатрі, — сказав я.

— Що?

М'язи його лап і плечей набрякли, очі перетворилися в щілини, а численні зуби стали чітко видні. Я сказав кілька слів Фракіру, відчув, як він заворушився, присів і схопив в праву руку важкий зручний камінь.

— Саме так, — додав я.

І випростався.

— Одна з таких…

— Це паскудна, неправильна загадка! — Прогарчав Сфінкс.

Лівим вказівним пальцем я швидко накреслив у повітрі хрестик.

— Що ти робиш? — Запитав він насторожено.

— Накреслюю точку між твоїми вухами і очима, — пояснив я.

У цей момент Фракір став видимим, зісковзнувши з зап'ястя і обвиваючи мої пальці. Очі Сфінкса кинулися на нього.

Я підняв камінь на висоту плеча. Один кінець Фракіра повис вільно, погойдуючись, з моєї простягнутої руки. Він почав потроху розгоратися, потім засяяв, як розпечений срібний дріт.

— Мені здається, наша зустріч закінчилася внічию, — впевнено вимовив я. — А як вважаєте ви?

Сфінкс провів язиком по губах.

— Так, — нарешті сказав він і глибоко зітхнув. — Здається ви маєте рацію.

— У такому разі бажаю вам усього найкращого. І до побачення.

— Так. Шкода. Дуже добре. Але перш, ніж ви покинете мене, чи можу я дізнатися ваше ім'я — на всяк випадок?

— Чому б і ні? — Сказав я, посміхнувшись. — Я Мерлін з Хаосу.

— Ага… — Сказав він. — Значить, за вас хтось прийшов би помститися?

— Ймовірно.

— Тоді нічия — кращий варіант. Прощайте.

Я трохи позадкував, потім повернувся і рушив вниз по схилу. Я був насторожі до тих пір, поки не