Знамення Долі - Роджер Желязни

Рука моя тремтіла, але рухалася, здавалося, все повільніше, поки нарешті не дісталася до нагрудної кишені. Потім пройшли століття, поки пальці намацували край картонного прямокутника. Зрештою одна з Карт піддалася, і мені вдалося зігнути руку так, щоб побачити Карту. Голова до цього моменту почала сильно крутитися, очі став застеляти якийсь серпанок. Я не був упевнений, що зможу зробити перехід. Звідкись здалеку доносився голос Ясри. Вона з кимось розмовляла, але я не міг розібрати жодного слова.

Всі сили, що у мене ще залишалися, я зосередив на Карті.

Це було зображення Сфінкса на грубій скельної полиці. Я потягнувся до нього, але безрезультатно. Мою свідомість було немов обкладено ватою, а сил залишалося, мабуть, тільки на одну спробу.

Раптово я ніби відчув прохолоду, а Сфінкс, здається, ворухнувся. Я відчув, що падаю вперед, у чорну хвилю, яка зметнулася й поглинула мене.

І в цій послідуючій чорноті все скінчилося.

Приходив я в себе довго.

Свідомість по краплі таки поверталося, але руки й ноги немов налилися свинцем, а зір залишалося затуманеним. Жало леді Ясри, схоже, отруїло мене нейротропною отрутою. Я спробував зігнути пальці на руках і ногах, але не зміг з упевненістю сказати, чи вдалося мені це. Тоді я постарався поглибити і участити дихання. Це мені вдалося.

Через деякий час до мене долинув звук, схожий на рев. Через деякий час опісля він помітно вщух, і я раптом збагнув, що це реве у мене у вухах моя власна кров, що біжить по жилах.

Ще через деякий час я відчув биття серця, а потім почав прояснюватися і зір. Світло і тінь, смутні форми перетворилися на пісок і скелю. Мені стало трохи холодно в деяких місцях.

Потім мене охопило тремтіння, декілька хвилин я трусився, як у лихоманці, потім тремтіння пройшло, і я зрозумів, що можу рухатися.

Але я як і раніше відчував жахливу слабкість, тому ворушитися поки не став.

Я лежав і слухав — різноманітні звуки — шарудіння, шурхіт — вони доносилися звідкись зверху і спереду.

Незабаром я почав відчувати своєрідний запах.

— Послухайте, ви вже прокинулися?

Це було сказано приблизно там, звідки до мене долинали звуки.

Я вирішив, що ще не цілком готовий, щоб кваліфікувати свій стан, тому нічого не відповів.

Я чекав, поки мої кінцівки стануть більш живими і слухняними.

— Ні, справді, якби ви могли дати мені знати, що чуєте мене, — Почувся той самий голос. — Я дуже хочу скоріше почати.

Цікавість нарешті пересилила розсудливість, і я підняв голову.

А! Так я і знав!

На сіро-блакитній скельній полиці переді мною сидів Сфінкс, теж блакитний — тіло лева, великі, притиснуті до тіла крила з пір'ям, безстатеве обличчя, звернене до мене. Він облизався, показавши мені при цьому вельми вражаючий набір іклів, різців і корінних зубів.

— Що саме ви хочете почати? — Запитав я.

Я повільно перейшов в сидяче положення і зробив кілька глибоких зітхань.

— Ну як же! Відгадування загадок, — відповів Сфінкс. — Те, що у мене найкраще виходить.

— Давайте відкладемо до наступного разу, — сказав я.

Я чекав, поки перестануть бігати вогненні мурашки всередині моїх рук і ніг.

— Вибачте, але я змушений наполягти на своєму.

Я потер ниючі передпліччя і злобно подивився на крилату істоту.

Велика частина історій про сфінксів, які я міг зараз пригадати, закінчувалися тим, що сфінкс пожирав тих, хто був не в змозі відповісти на його загадку.

Я заперечливо похитав головою.

— Я у вашу гру грати не буду.

— У такому випадку вам зараховується поразка, — з посмішкою повідомив він.

Він напружив м'язи передніх лап і плеча.

— Стривайте, — сказав я.

І підняв руку.

— Дайте мені хвилину-дві, щоб прийти в себе. Можливо, я зміню своє рішення.

Сфінкс розслабився і кивнув.

— Гаразд, так буде більш офіційно. Нехай вже буде п'ять хвилин. Дайте мені знати, коли будете готові.

Я піднявся на ноги і став розмахувати руками і потягатись, тим часом намагаючись озирнутися навколо і вивчити місцевість.

Ми знаходилися, схоже, на дні давно висохлого каналу або річки. Піщане дно подекуди всіювали помаранчеві, сірі і блакитні скелі. Прямо переді мною круто піднімалася кам'яна стіна, на виступі якої влаштувався Сфінкс.

У висоту вона мала футів двадцять п'ять.

Приблизно на такій же відстані по іншу сторону дна йшов вгору другий камінь приблизно тієї ж висоти. Сухе дно праворуч досить круто підвищувався, а зліва плавно опускалася. У тріщинах подекуди проросли шпичасті зелені кущики. Час дня, судячи з освітлення, був близький до сутінків. На блідо-жовтому небі непомітно було й сліду сонячного диска. Я чув далекий посвист вітру, але руху повітря не відчувалося. Було досить прохолодно, але терпимо.

Неподалік я побачив камінь завбільшки з невелику важкоатлетичну штангу.

Два нерівних кроки — я продовжував розмахувати руками, як млин, і розігрівати м'язи — і моя рука уперлася в землю поруч з каменем.

— Ви готові? — Запитав Сфінкс, прокашлявшись.

— Ні, — сказав я, — але впевнений, що вас це не зупинить.

— Ви не помилились.

Я відчув непоборне бажання позіхнути, і так у зробив.

— У вас спостерігається якась відсутність належного азарту, — несхвально зауважив Сфінкс. — Але увага: У вогні я піднімаюся від землі, січуть мене і вітер і струмені води, скоро побачу я всі речі світу.

Я мовчав. Пройшла, напевно, хвилина.

— Ну? — Запитав нарешті з цікавістю Сфінкс.

— Що «ну»?

— Ви знайшли відповідь?

— Відповідь на що?

— На загадку, звичайно!

— Я чекав. Ніякого питання не було, тільки серія тверджень. Я не можу відповідати на питання, якщо мені невідомо, що це за питання.

Сфінкс як ніби дещо розгубився.

— Е-е-е… Але така усталена історична форма. Питання мається на увазі в контексті. Це ж очевидно, що питання звучить: «Що є я?»

— З таким же успіхом це могло бути питання: «Хто похований в могилі Гранта? «Ну, гаразд, не будемо сперечатися. Що це таке?.. Фенікс, звичайно, гніздиться на землі, повстає з полум'я, злітає в повітря все вище, в хмари…

— Неправильно.

Сфінкс посміхнувся і став готуватися до стрибка.

— Почекайте, — зажадав я. — Чому неправильно? Відповідь підходить. Можливо, ви чекали іншого, але і моя відповідь не суперечить умовам завдання. Чи не так?

Він похитав головою.

— Остаточне судження про правильність відповіді роблю я, і визначення також роблю я.

— Тоді це просто шахрайство.

— Ні!

— Припустимо, я випив половину вмісту пляшки. Вона тепер наполовину порожня або наполовину повна?

— І те, і інше одночасно.

— Згоден. Але це