Експансія-I - Юліан Семенов

— Ні, і про це я не знав.

— Тоді вам буде цікаво послухати. Чи — нудно?

— Ні, цікаво.

— Так от, там відбулася зустріч керівників концернів «Мессершмітт», «Крупп», «Рейнметалл». «Бош», «Фольксваген» і «Геркулес». Охорону зустрічі забезпечував особливий підрозділ СС. Серед гостей була людина військово-морського флоту, що представляла інтереси гросадмірала Деніца, доктор Штрассер із міністерства воєнної промисловості і доктор фон Ягвітц з міністерства економіки. Доповідь зробив доктор Шайд, керівник концерну «Хермансдорф унд Шьонбург», який водночас був одним з вищих керівників СС; обергрупенфюрер, як і Карл Вольф, ветеран руху. Саме він і сказав присутнім там те, за що будь-кого іншого в рейху розстріляли б тоді без суду і слідства. Він сказав, що війну програно, крах Гітлера ясний кожному, хто має голову на плечах, тому треба негайно, не втрачаючи жодного дня, налагоджувати особисті контакти з американським бізнесом, використовуючи для цього фірми «Цейс», «Лейка» і пароплавну компанію «Гамбург — Америка», які мали свої представництва в Нью-Йорку… Так, так, ще в кінці тридцятих років ці фірми зареєструвалися в Штатах як американські, наші, рідні… Більше того, доктор Шайд назвав швейцарські банки, що стануть найдовіренішими партнерами тих німецьких промисловців, які одержать позику від НСДАП і організують «опорні точки» в світі. Розумієте, що це значить?

— Не до кінця.

— Розшифровую. Два швейцарські банки відкривають рахунки на панів «ікс», «ігрек» і «зет», тобто на людей Круппа, «Рейнметалу» чи «Боша», а може, ще на когось. Ці анонімні пани «ікси» купують фірми і компанії в усьому світі. Грошей на це не жаліють, партія Гітлера вкладає своє золото не в щось там, а в нерухоме майно — дуже надійна справа. Оскільки фон Ягвітц з міністерства економіки почав свою діяльність як співробітник рейхсляйтера Боле[55] і курирував націонал-соціалістів в Аргентіні, а тільки в одному Буенос-Айресі жило шістдесят членів партії фюрера, питання про купівлю аргентінських фірм не вимагало особливих зусиль. Тим паче, що саме він, фон Ягвітц, підтримував постійний контакт з аргентінськими військовим аташе в Берліні підполковником Хуаном Пероном…

— Он як…

— Саме так… Ось чому мене насамперед цікавить Аргентіна… Але про це пізніше… Найголовніше те, що один мій друг зумів послати на цю нараду в Страсбурзі свою людину… нашого вірного товариша… І запис розмов, який він зробив, пішов у державний департамент… Про це чомусь згадали лише в кінці минулого року, докторе… Але досі ніхто не хоче серйозно зайнятися тим, щоб з'ясувати: які ж фірми в світі стали тепер таємними філіалами НСДАП? Хто з них відраховує гроші тим керівним нацистам, які притаїлись? Як розгортається їхня робота сьогодні? Ви пригадуєте, я запитував вас, як можна налагодити інфільтрацію нацизму в демократичне суспільство? Тепер ви розумієте, що мій інтерес не носить характеру абстрактного, дядько біситься з жиру, йому скучно, от він і пустився в ризиковане діло, хоче полоскотати нерви… Я довго чекав, докторе, поки мої друзі дома почнуть трясти нацистів, але ж Круппа звільнили від суду… І Стіннеса також звільняють від суду… А саме він відправляє посилки в тюрму заступникові Гейдріха доктору Бесту, який зробив з Данії концтабір… І також відмовилися видати Будапешту доктора Бехера, який спалив півмільйона угорських євреїв… І також мовчать про нацистські активи в Нью-Йорку, про те, що і в мене на батьківщині можуть працювати філіали нацистських фірм, створених на гроші НСДАП після того, як про це домовилися в Страсбурзі. Зате дуже голосно заговорили про те, про що говорили всі ці бести і бехери в часи Гітлера — про підступи ейслерів та брехтів… А це здатне викликати тільки одне, докторе… Це здатне викликати бійку… Ви німець, ви знаєте, що це таке, тому я вирішив поставити на вас. Та ще тому, що ви добре малюєте… Я бачу у вашому живопису другий смисл… І тому ще, що вас аж надто явно підставляв Мюллер у справі з Рубенау та Фрайтаг… Ну і, нарешті, тому, що ви не полізли у спідню кишеню мого піджака, коли я розтікся п'яним млинцем на цій лаві…

Штірліц знову поплескав себе по кишенях; Роумен витяг пачку сигарет, поклав на лавку й підштовхнув їх пальцем.

— Спасибі, — сказав Штірліц. — Тільки ви нічого не сказали про те, як бути з ІТТ і Кемпом… Вони — сильні люди і в них є якийсь інтерес до мене, просто так вони благодіяти не будуть. Мене взяли туди на ваше прохання?

— І на моє теж… Але ви маєте рацію — Кемп веде свою партію, він служить мостом між нацистами в Європі і нацистами в Латинській Америці…

— Як я можу зникнути звідси? Чому ви думаєте, що я приживуся в Буенос-Айресі?

— Тому що територія Аргентіни в сотні разів більша за тутешню. Тому що там ви почнете все спочатку. Тому що туди ви приїдете без хвоста…

— У вас готова для мене легенда?

— Ні. Ми її створимо разом. Ви зробите усе, щоб підійти до Людвіга Фрьойде… Він живе в Буенос-Айресі… Саме він був тією людиною, яка одержувала гроші нацистів і переводила їх на купівлю земель, фірм та банків у Аргентіні. Саме він став тепер казначеєм НСДАП. Саме він є ключовою фігурою в тій роботі, яку вам доведеться здійснювати…

— Якщо мене не порішать, то чого можна сподіватися в майбутньому?

— Чого хочете.

— Це не відповідь.

— Я питаю: чого ви хочете?

— Чистого паспорта і вільного пересування без постійного стеження.

— Другого не обіцяю, перше — гарантую.

— Як же я поїду в Аргентіну?

— Я ж сказав, про це думатимемо разом.

— Як звуть ту людину, що послала у Страсбург вашого друга?

— Не коментується.

— Але його звали не Грегорі Спарк?

Роумен глипнув на Штірліца:

— А коли й так, то — що?

— Нічого… Просто ви мені дали голу інформацію, а в такому ділі важлива будь-яка деталь, будь-яке ім'я, слово, цифра…

— Цією людиною був я, докторе. Ясно? Я держу в руках нитки, але всі вони обірвані… Працюючи у Шелленберга, ви не мали причетності до Латинської Америки?

— Ні.

— Ви там ніколи не жили?

— Ні.

— Але хоч якісь імена з агентури чи співробітників СД до вас могли потрапляти, поки ви працювали з Шелленбергом?

— Навряд… Хоч не виключаю такої можливості…

— Прізвище Зандштете вам говорить про щось?

— Щось чув.

— Що саме?

— Зараз не пригадую.

— А дві літери — ФА?

— Що це? — байдуже спитав Штірліц.

— Це «Феррокарілес алеманес»…