"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Справді в таборі так погано?

— В якому розумінні?

— Та з відбором для нас контингенту.

— Так, справді, відбір провадиться кустарно, непродумано.

— Нічого не розумію! — розвів руками Зомбах. — Адже в таборі 1206 повинна була діяти ціла комісія.

— Лейтенант, який відбирає людей, сказав нам, що за літо всіх членів комісії по одному відкликали в Берлін.

— Нічого не розумію… — почав Зомбах, але не закінчив і сказав: — Гаразд. Спасибі, йдіть.

Рудін був задоволений поїздкою. Ще раз вона підтвердила, що давня ворожнеча абверу і СД триває і що ця ворожнеча дедалі більше відчувається вже і всередині «Сатурна». Ну що ж, це чудово, панове…

«У сталінградську зиму, — за свідченням одного літописця гітлерівської камарильї, фюрер втратив не тільки шосту армію, а й владу над собою. Ми знали його давно, знали в ньому все, у тому числі і його вибухову імпульсивність, що несла з собою дивовижні несподіванки — від геніальних до безглуздих, і все ж були вражені відкриттям, що у нього не виявилось нервів і витримки, гідних вождя…»

У двадцятих числах листопада радянські війська в районі Сталінграда перейшли в наступ. Через три дні двадцять дві гітлерівські дивізії уже сиділи в «котлі». Протягом цих трьох днів найдосвідченіші німецькі воєначальники, зокрема повий начальник генштабу Цейтлер, які уміли бачити хід воєнних подій реально і в перспективі, намагались підказати Гітлеру вихід із сталінградської пастки. Але Гітлер уже не міг тверезо оцінювати події, відмовлявся слухати поради військових про вихід із Сталінграда.

— Я не залишу Волги! — шалено кричав він начальникові генштабу.

Саме в цю пору хитру гру вів адмірал Канаріс. Треба гадати, що він раніше за інших мав точну інформацію про становище в Сталінграді. Ще в жовтні він конфіденціально сказав одному з генералів ставки, що, на його думку, шоста армія «занурюється в трясовину». В одній із мемуарних книг стверджується, ніби цей вислів Канаріс вжив в особистій доповідній Гітлеру. Це неправда. Всі інші свідчення, в тому числі осіб, близьких адміралові, стверджують інше — що тієї осені Гітлер взагалі ні разу не приймав Канаріса. Навряд щоб сам Канаріс прагнув цього. Наприкінці літа і восени Канаріс подавав у генштаб зведення по російському фронту, зміст яких міг відповідати будь-якому погляду на хід подій. Дотримуватись такої тактики Канарісу було тим легше, що Гітлер у другій половині літа перебував у ставці, перенесеній у Вінницю, і до нього не доходила більша частина інформаційних матеріалів. Про ці зведення Канаріса начальник генштабу Гальдер, якого тоді вже зняв Гітлер, іронічно сказав, що вони мають у собі одразу чотири козирних тузи, чого в картярській грі, як відомо, не буває. Однак у цей же час Канаріс спеціальними кур'єрами поставляв фюреру у вінницьку ставку дужо переконливі відомості про те, що англосакси цілком твердо відмовились від думки в найближчому році почати кампанію в Європі.

Саме тоді Канаріс кинув фразу: «Щодо Черчілля, то я в суботу знаю, що він зробить у понеділок». І Канаріс дійсно мав у своєму розпорядженні цілком певні і різносторонні дані про позицію Англії. Через агентів, які діяли в Англії, він ще на початку сорок другого року (точніше — через місяць після опублікування офіціального союзницького комюніке про домовленість відкрити другий фронт у вересні) одержав дані, що ці запевнення союзників нічого не варті і другий фронт у цьому році англосакси не відкриють. Агенти добули цю інформацію у таких авторитетних і поінформованих осіб, що Канаріс, не задумуючись, відправив її Гітлеру. Він знав, чого жде фюрер, що може його порадувати.

Уже закінчувався листопад, і другого фронту справді не було, а на столі у Гітлера вже лежало нове донесення Канаріса: близькі до Черчілля люди упевнені, що другого фронту не буде і в сорок третьому році. Канаріс знав, що це повідомлення — єдиний бальзам для Гітлера в той час, коли шоста армія сидить у Сталінграді, міцно затягнута росіянами в петлю, і коли всі його плани захопити Москву з півдня можна вважати проваленими.

Гітлер повертається з Вінниці у свою ставку «Вовча яма» в Пруссії. Він сміливо знімає дивізії, які перебувають на заході, вимагає нових дивізій у своїх союзників і всі ці сили перекидає на радянський фронт, зокрема в розпорядження фельдмаршала фон Манштейна — командуючого угруповання військ «Дон», яке, як запевняв Гітлер, не тільки врятує армію Паулюса, але й запхне російський «котел» у «котел» німецький. Як відомо, нічого такого не сталося. Наступ угруповання «Дон» захлинувся за п'ятдесят кілометрів од Сталінграда, і воно, зазнаючи величезних втрат, почало відкочуватись на захід. Шоста армія, що лишилася в сталінградському «котлі», виявилась приреченою на загибель.

Саме в цей час у «Сатурн» з особистим дорученням Канаріса прибув його найближчий помічник, керівник другого відділу абверу генерал Лахузен. Зранку він мав розмову з Зомбахом і Мюллером, а після обіду до нього було скликано весь керівний склад «Сатурна», перед яким Лахузен виголосив годинну промову, після чого зразу ж поїхав. Усім мислячим офіцерам «Сатурна» було зрозуміло, що Лахузен приїжджав з єдиною метою — розвіяти песимізм, викликаний сталінградською трагедією.

Того дня, коли Лахузен був у «Сатурні», Рудін не працював. Ще напередодні Зомбах віддав розпорядження цього дня не привозити полонених. З ночі район, де містилася школа розвідників і де жили Рудін та інші співробітники «Сатурна» — не німці, був ізольований від решти гарнізону, і звідти нікого не випускали. Цей режим діяв до ранку наступного дня. Чим усе це було викликано, Рудін того дня не знав. Коли вранці наступного дня він прийшов на роботу, все було як завжди. Лише коли він подзвонив черговому комендантові, щоб до нього привели першу групу полонених, комендант попередив його, що полонених української національності наказано направляти лише до Мигунця. Очевидно, Мигунець переконав Мюллера, що