"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
— Готових на все — можна, — обережно зауважив Рудін. — Важче знайти таких, які здатні стати хорошими розвідниками.
— А на якого дідька зараз ваші здібні розвідники? — На мить Біркнер повернувся до Рудіна і подивився на нього. — На момент, коли армія буде звалювати Москву в прірву, кому потрібні якісь відомості про те, що там у ній робиться? В цей час у Москві потрібні люди, які в призначений час здатні підняти стрілянину і створити в місті паніку. Від них більше ніякого чорта і не треба. Нові часи, нові завдання! Так каже Мюллер.
Попереду вже було видно табір. Розташований у величезній низовині, він здалеку скидався на залізничний вузол, поспіль забитий вагонами. Дорога востаннє завернула в гайок, табір зник, але за кілька хвилин він з'явився уже в усій своїй жахливій реальності. Приземкуваті, з пласкими дахами бараки стояли по-німецьки точними шеренгами, замикаючи собою чотирикутний голий плац. На вишках методично крокували вартові. Було близько десяти годин ранку — полонені давно працювали на каменоломні, табір здавався мертвим.
Рудін і Біркнер пройшли в приміщення комендатури, звідки їх провели до начальника табору. Це був низькорослий бритоголовий здоров'як, обличчям навдивовижу схожий на Муссоліні. Дізнавшись, хто вони і чого приїхали, він увімкнув невеличкий важіль на комутаторі і тричі прокричав у мікрофон:
— Лейтенанта Крафта до начальника табору!
І, здавалось, сама земля залізним голосом тричі вигукнула ім'я лейтенанта Крафта. Начальник табору насунув на голову високого кашкета і, натягуючи на руки рукавички, сказав:
— Зараз прийде. А у мене, пробачте, справи.
Незабаром з'явився лейтенант Крафт — опасистий молодий чоловік у золотих овальних окулярах на блискучому качиному носі.
— Мене викликав начальник, — задихаючись, проказав лейтенант Крафт.
— Ви потрібні нам, — сказав Біркнер.
Лейтенант Крафт опустився на стілець і витер хусточкою лоба.
— Я слухаю вас.
— Ви відбираєте полонених за наказом сто два? — спитав Біркнер.
— Я, тобто не один я.
— У вас що, цілий відділ?
— Ні. Я просто маю на увазі блокових капо, які подають мені попередні списки. А що сталося? — Крафт зняв і протер свої окуляри.
— Поки що нічого, — сказав Біркнер, дивлячись в очі Крафта. — Розкажіть нам докладніше, як ви ведете цю роботу.
З розповіді лейтенанта Крафта з'ясувалося, що все. вирішували блокові капо, які, до речі, не мали навіть приблизного уявлення, для чого вони відбирають людей. На прохання Біркнера лейтенант Крафт викликав одного з капо. Біркнер спитав у нього, як він одбирає полонених.
— Вибираю тих, котрі міцніші фізично, — відказав капо. — І щоб вони хотіли працювати для Німеччини.
Біркнер пробубнів щось нерозбірливе і відпустив капо. Потім Рудін і Біркнер зустрілися з керівником табірного гестапо Фіглем.
— Я приблизно знаю, для чого відбирають цих людей, — сказав Фігль. — Але я втручаюсь лише в тому випадку, коли в списки потрапляють потрібні мені люди. Тож усі претензії прошу адресувати лейтенантові Крафту. Ваш уповноважений — він, — з відвертою посмішкою сказав Фігль.
— Мені здається, що ви в цій важливій справі зайняли не найрозумнішу позицію, — сказав Біркнер.
— А ви прочитайте ваш наказ сто два, — розсердився Фігль. — Там недвозначно сказано, що по допомогу до гестапо слід звертатися, тільки коли це викликається необхідністю.
— А де ж ваше завжди притаманне офіцерам гестапо почуття відповідальності за все, що робиться в рейху? — в'їдливо спитав Біркнер.
— Для того щоб почувати відповідальність, необхідно знати, за що ти її несеш, — нахабно відказав Фігль. — Мету відбору я знаю лише приблизно.
— Але якщо ви рекомендуєте нам прочитати наказ, — зауважив Рудін, — значить, ви самі його читали, а там недвозначно сказано і про мету.
Фігль впився в Рудіна нахабними своїми очима і відрізав:
— Давайте краще не гратися в хованки. Все це ваше діло нарочито ведеться мимо Принцальберштрасе, а я, вибачте, звідти.
— Коли видавали наказ, можливо, так і було, — примирливо сказав Біркнер. — Але тепер контакт абверу з Принцальберштрасе існує, і доказом тому я сам, людина, як ви висловились, звідти, а проте, займаюся цією справою.
— Я звик до дисципліни, — сказав Фігль. — Буде наказ, і я візьму цю справу в свої руки. А щодо вашого лейтенанта Крафта, я б не довірив йому відбирати людей навіть для асенізаційних робіт…
Як належить ревному служаці «Сатурна», Рудін дорогою назад обурювався разом з Біркнером усім, що вони почули в таборі.
— Я напишу керівництву такий рапорт, що вони забігають, — люто говорив Біркнер. — Пора кінчати з цією грою в піжмурки. Фігль має рацію. Це ж схоже на зраду, слово честі! Вся Німеччина в єдиному пориві самовіддано виконує накреслення фюрера, а тут дві важливі організації граються у хованки. Слово честі. Що ви скажете, Крамер, про це?
— Те, що діється в таборі з відбором, — справжнісіньке неподобство, — ухильно відказав Рудін.
Вони повернулись у місто якраз на обід. Рудін пішов до їдальні, а Біркнер зразу ж сів писати рапорт Мюллеру.
Сидячи в їдальні, Рудін обмірковував усе, що відбулося в цій поїздці, перевіряв ще раз свою поведінку і дійшов висновку, що поводився правильно. Лишалось тільки щось неясне щодо Біркнера. Протягом усієї поїздки Рудіну чомусь здавалося, що Біркнер розмовляє по-німецькому з акцентом, з яким звичайно розмовляють росіяни, що добре вивчили цю мову. У чому тут справа?
Увечері Рудіна викликав до себе Зомбах. Він був дуже знервований, хоч
