Яром–Долиною… - Станіслав Володимирович Тельнюк

Отже, треба було знайти людину, яка погодилась би і змогла б передати Дорошенкові — і більше нікому! — таємну цидулу від Абу Ахмада ібн Аль—Джасаса…

Минали дні, минали тижні, козацькі й татарські війська обложили Кафу, але ніяк не могли її взяти. До Шагіна з кожним днем приходили нові війська — кримські мурзи, побачивши, що Кантеміра затиснуто в Кафі, почали перекидатися на бік його супротивника.

Дорошенко не хотів даремно жертвувати життям своїх козаків. Він вирішив зробити таємний підкоп під кріпосні мури Кафи, закотити туди барила з порохом і підірвати. Власне, те ж саме хотів колись зробити в Бахчисараї Іштерек, та ота нічна гроза, яка коштувала йому свободи, зірвала й вибух кріпосного муру Бахчисарая—промокли ґноти, мокрий порох не загорівся…

Ночами козаки рили підземний хід до мурів — і з кожною ніччю підбиралися все ближче і ближче. Дорошенко доручив цю справу Закривидорозі та його хлопцям. Козаки робили підкоп таємно — не тільки від союзників—татар, а й навіть від своїх, яких це не стосувалося. Закривидорозі навіть довелося посперечатися з Мізерницею, до якого все—таки дійшла чутка про цей підкоп, — і він, приїхавши з тилів, де перебував його полк, захотів подивитися, чи правильно козаки копають і куди. Закривидорога заявив, що ніякого підкопу нема і що взагалі він нічого Мізерниці показувати не збирається. Мізерниця, завше такий обережний і делікатний, на цей раз розлютився, схопився за шаблю, почав кричати:

— То є непослух! Та ще й за умов походу! Ти знаєш, що за це тобі належиться?!

— Я все знаю, — спокійно відповів Закривидорога. — Я виконую наказ пана гетьмана. Можеш іти до нього й питати.

Побіг Мізерниця до гетьмана. А гетьман йому:

— Тобі сказано стерегти тили — от і стережи. Закривидорога у твої справи не лізе? Не лізе! То чого ти лізеш до нього?

Сильно набурмосився Дорошенко, аж очі його світлі потемнішали. Якби йому зараз у руки пістоль — то переламав би к бісу.

Шагін—Герай, якому остогид опір оборонців Кафи, вивів під мури міста зв’язаного Кантемірового сина Іштерека. І тут же післав своїх парламентерів з листом: якщо Кантемір не здасть Кафи, Іштерека буде страчено. Кантемір з парламентерами обійшовся ласкавіше, ніж колись Шагін—Герай, він залишив їх живими. Вони принесли йому листа: «Шагіне, ти — невірний раб великого хондкара. Підкорись йому добром. Може, він змилується над тобою і захистить від гніву хана Джанібека, який незабаром посяде належний йому трон. А за сина мого відповідатимеш перед великим султаном, царем світу, перед яким ти — ніщо. Кантемір Дивеєв, мурза білгородської орди, паша Ячакова, Силістрії й Бабадагу, оберігач польсько—турецьких кордонів та князівств».

Шагін прочитав відповідь Кантеміра й гукнув:

— Гей ти, турецький прислужнику! Покажись нам хоч зараз! Знаємо, як ти ночами втікаєш у море, щоб тебе не впіймали й не привели до мене!

Це було правдою. Кантемір боявся нічного штурму або ж нічної зради свого ж гарнізону. Ночами його вивозили в море, і він там перебував до ранку. А вранці знову з’являвся в місті, знову командував обороною…

Кантемір з’явився на мурі. Не удостоївши Шагіна відповіддю, мовчки дивився на Іштерека.

Іштерек, побачивши батька, дзвінко гукнув:

— Не здавайте Кафи!

І впав на землю після удару Шагіна.

Його підняли, поставили на ноги. Та він гукнув ізнову:

— Не здавайте Кафи!

Кантемір мовчки дивився. Мовчки дивилися й його мурзи та воїни. Дивились і думали. А про що думали — того на татарських обличчях не вчитаєш.

— Гей ти, Кантеміре! — гукнув Шагін—Герай. — Подумай про свого сина. Сьогодні він іще живий, хоч і побитий, а завтра він може бути мертвим!

Нічого не відповів Кантемір. Але і з муру не сходив. Просто дивився в інший бік — у бік моря.

Мимоволі поглянув туди й Шагін—Герай. І побачив: на обрії маячили кораблі.

Це йшла до Кантеміра підмога з Стамбула..

Ні Дорошенко, ні Шагін—Герай іще не знали, що на одному з кораблів турецької ескадри був і хан Джанібек. Скупавшись у морі кілька тижнів тому, він після битви з Недайборщем та його хлопцями на вцілілій галері повернувся в гирло Дунаю. Звідти Джанібек сяк—так дістався до Стамбула, розповів про те, що з дунайської флотилії пуття буде небагато: половину сейменів та яничар потопили в морі козаки, а другу половину, змучену негодами морської путі, розгромлять на суші війська Шагіна та Дорошенка.

Великий візир Устреб—паша слухав скарги цього чоловічка з бігаючими очима і думав: от з яким лайнем доводиться мати справу в великій політиці; але нічого не вдієш! Так воно завше! Магомет—Герай — слабовільний хан, ним командує сильна фігура — Шагін—Герай! Якби брати Магомет і Шагін трималися турецького боку, ліпшого хана й калги і не треба було б бажати! Але ж вони — проти Османської імперії та її влади в Криму! Отже! їх необхідно за будь—яку ціну скинути, знищити, розтерти з землею! І хто має розтерти? Джанібек? Та він взагалі — ніщо, а без Кантеміра — подвійне ніщо! А тут уже й Кантемір — полководець сильний, мудрий, жорстокий — нічого не може подіяти проти Шагіна й Дорошенка!.. Треба негайно слати велику підмогу!

І от десятитисячне військо пливе на Кафу, яка ось—ось впаде. Разом з цим військом їде новий хан — Джанібек—Гєрай.

…Джанібек—Герай не вийшов на берег. Він залишився на галері. Так порадив йому Кантемір — пожовклий, зігнутий після поранення в груди. Він весь час задихався й кашляв. Голос його шелестів, мов пергамент.

Разом з Кантеміром прибув на галеру й Абу Ахмад ібн Аль—Джасас. І виявилося, що Джанібек з ним давно знайомий і теж приятелює, як і каймакан, ба