Яром–Долиною… - Станіслав Володимирович Тельнюк

Відступало Кантемірове військо — спочатку повільно, а потім уже бігом, навскоки, та козаки наздоганяли вершників, що втікали на перевтомлених, охлялих конях, — і рубали, рубали, і летіли голови в зелену траву, між червоні маки!..

«Ах, як це добре, — подумав Шагін—Герай, — що вдалося нам узяти в свої руки цього Кантемірового сина! Тепер не Кантемір, а ми диктуватимемо супротивникові, що робити, а чого не робити… Ну, першим ділом треба їх змусити забратися зі своїми військами від Бахчисарая. А взагалі — треба примусити їх зовсім піти з Криму!..»

Він ходив по кімнаті туди—сюди і думав.

Ситуація, що позавчора була катастрофічною, сьогодні повернулася іншим боком. Тепер не Кантемір на коні, а він, Шагін—Герай.

Зайшов Магомет—Герай. Обличчя змарніле, очі каламутні. Знову, певне, не спав цілу ніч. Молився, напевне.

— Непогано почався день, слава Аллаху, — у відповідь на німе запитання брата—хана сказав калга—султан.

— Бачу, — слабким голосом відповів Магомет. — Дощ пролився на ниви, сонце сяє…

— Сонце — це так, — погодився калга. — А є ще одна радість: нам удалося викрасти з ворожого табору дуже важливу для нас людину.

— Кого ж? — неуважно запитав Магомет, думаючи про щось своє.

— Кантемірове щеня — Іштерека—мурзу… Його Кантемір залишив командувати військом біля Бахчисарая.

Магомет—Герай з подивом поглянув на Шагіна. В його пригаслих очах ізнову з’явився інтерес до життя.

— Ко—о–ого? — не повірив своїм вухам Магомет—Герай. — Повтори, будь ласка!

— Іштерека!.. Щойно я розмовляв із цим хлоп’яком. Я наказав кинути його до в’язниці. Нехай посидить з пацюками, а вже потім ми покажемо його Кантемірові!.. І продиктуємо Кантемірові наші умови.

Хан Магомет—Герай з докором поглянув на свого меншого брата. О, цей Шагін! Вічно він зі своїми вигадками! То колись скуб бороди російським послам та бив нагайками, а він, хан Магомет, мусив якось усе це владнувати, бо ж і цар російський Михайло, який іноді допомагав Кримському ханству, не вельми ласкавий був з послами—татарами!.. А тепер — Іштерек!.. Та треба його негайно привести до хана, та дати йому добру кімнату в палаці, та бесідувати з ним відповідно до його сану…

Шагін—Герай, уважно слідкуючи за виразом на обличчі свого брата, тут же здогадався, про що той думає.

— А як ми з тобою, два хани, а не мурзи, сиділи в кандійському зіндані, — так ніхто не думав про наш з тобою сан?! — аж заскреготів зубами Шагін. Його борідка виставилася вперед, сам він пригнувся, мов пантера, що збиралася ось—ось стрибнути на свого ворога. — Ти що — не розумієш, за що розгорілася в нас війна? Чи ти думаєш, що Кантемір не відправить нас назад, у кандійський зіндан, як тільки вдасться йому перемогти?! Це — в кращому випадку!

— Вони — це вони, — слабко відмахнувся рукою Магомет. — Але ж ми повинні бути шляхетними…

— Задля якої речі? — задихнувся від люті Шагін—Герай. — Це щеня Іштерек прискакало сюди зі своїм батечком скинути тебе з трону, а я мушу з цим щеням бути шляхетним!

Магомет збагнув, що його брат затявся. Сперечатися з ним зараз нічого. Сперечатися з ним нині, в той час, коли військо Кантеміра стоїть під мурами Бахчисарая—це відволікати увагу від головного. Магомет—Герай подивився розгублено й докірливо на свого рішучого брата і мовчки вийшов…

— Шляхетними… — пробурчав Шагін—Герай з іронією. — Якби все будувалося на благородстві… Та й де воно, те благородство? Тільки в нікчемних віршах отих блюдолизів, що крутяться в Стамбулі довкола трону.

Важко грюкаючи своїми фарангськими чоботищами, увійшов без попередження Акрам—баші.

— Що таке? — підняв голову Шагін—Герай.

— Парламентери…

— Ясно… Що вимагають?

— Віддати Іштерека.

— А навзамін?

— Обіцяють віддати Амета—Киримли…

— Що?! — аж сіпонувся лівою щокою Шагін. — А ще що?

— Нічого…

— Вони що — сказилися? Вони хочуть, щоб я їм повідрубував зараз голови й повиставляв на мурах?

— Вони — люди підневільні, — рівним голосом сказав Акрам—баші, — їм сказали — вони виконують…

— Ану, Акраме, введи їх сюди!.. Я з ними поговорю!..

Ввели парламентерів. їх було троє. Дивилися насторожено. Знали, що прийшли туди, звідки живими можуть і не вийти. Але наказ є наказ. їм наказали передати такі й такі умови — от вони й прийшли.

Шагін двічі пройшовся перед парламентерами — і знов мов пантера перед смертельним стрибком.

— Що пропонують ваші начальники? — запитав він, зупинившись.

Середульший із парламентерів сказав:

— Пропонують віддати нам Іштерека. А ми вам — Амета Киримли, через розбійницькі дії якого нам не вдалося заволодіти Бахчисараєм.

— І це все?

— Поки що все, — неохоче відповів середульший, — Але ви можете передати нами свої вимоги.

— А в нас одна вимога — щоб Кантемір разом з усіма своїми військами пішов з Криму і більше ніколи сюди не приходив. А як прийде — ми посадимо на палю його сина Іштерека. Він сидітиме у нас аманатом.[43] Ясно?

— Ясно, — відповів середульший. — Нам сказали ще таке: міцні мури Бахчисарая, але й вони можуть упасти перед військом Кантеміра. І ще сказали, аби ми передали: якщо хоч волосина впаде з голови Іштерека, то з вас упадуть голови.

— Ти сам собі підписав вирок, нікчемо, — з задоволенням мовив Шагін—Герай. — Я хотів тільки вискубти твою бороду й виколоти тобі