Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер
— Не виходь із блокгаузі — шепнула Роса, що стояла поруч й уважно стежила за всім, що відбувалося. — Блокгауз — добре, скальп не здирати.
Якби не ці Росині слова, наша героїня, мабуть, була б таки піддалася квартирмейстеровому вмовлянню: вона вже була подумала. що, мабуть, розумніше було б замирити ворога поступкою, ніж роздратовувати його опором. Адже вони, гадала дівчина, усе одно знають, що оскільки дядько з містером М’юром у їхніх руках, то в блокгаузі нікого з чоловіків нема, і, якщо вона відмовиться впустити їх добровільно, вони, чого доброго, вирвуть двері чи прорубають сокирами дірки в стіні, адже рушниць їм тепер не було чого боятися. Але порада Роси змусила її завагатися, а недвозначний потиск руки й благальний вираз очей індіянки знову підсилили в ній рішучість, яка була трохи похитнулася.
— Ти не здаватися,— шепнула їй Роса,— хай самі брати. Багато обіцяти, доки ти не полонений. Роса з ними сама справлятися.
Мейбл тепер сміливіше вступила в переговори з М’юром, адже її дядечко (очевидно, щоб мати чисте сумління) вважав за краще відбуватися мовчанкою, і вона прямо заявила квартирмейстерові, що і в думці не має здавати блокгауз.
— Не забувайте про акт капітуляції, шановна Мейбл,— відказав М’юр,— адже йдеться про честь підлеглого його королівської величності і, таким чином, про честь самого короля. Ви ж, гадаю, ще не забули, що то значить— честь офіцера?
— Я все це добре знаю, містере М’юре, а ще краще розумію, що в нашій експедиції ви не користуєтеся ніякими повноваженнями, а тому й не маєте права здавати блокгауз. До того ж я чула якось з батькової розмови, ніби полонений, потрапивши в неволю, втрачає всю свою попередню владу.
— Чиста софістика[128] й більш нічого, чарівна Мейбл. А крім того, ви ще й зраджуєте короля, паплюжите його офіцера й підриваєте довіру до монарха! Ви й самі незабаром відмовитеся від свого рішення, коли краще розміркуєте своїм світлим розумом і зважите на всі факти й обставини.
— Еге ж, це вже дійсно обставини, кат би їх побрав! — докинув від себе Кеп.
— Не слухай, що балакати твій дядько!— гукнула Роса, вовтузячись із чимось у протилежному кутку кімнати.— Блокгауз — добре.
— Я зостануся, де я є, містере М’юре, доки не одержу вістей від батька, який за десяток днів буде тут.
— Ах, Мейбл, цими хитрощами ви не обдурите ворогів! Якимось чином, що так і залишився б для нас незбагненним, коли б ми не мали більш ніж треба підстав підозрювати в зраді одного нещасного молодика, вороги довідалися про всі наші дії та плани. Вони навіть знають, що наш достойний сержант сьогодні ще до заходу сонця буде в їхніх руках. Отож схаменіться. Покора волі провидіння є справжня християнська чеснота.
— Містере М’юре, ви, бачу, недооцінюєте сили мого укріплення, вважаючи, очевидно, його слабшим, ніж водо насправді є. Хочете побачити, що я можу зробити, коли вже вирішу по-справжньому оборонятися?
— А чого ж — покажіть,— заінтриговано відказав квартирмейстер.
— Гляньте на верхню бійницю! Ну, що ви тепер скажете?
Ледве Мейбл промовила це, очі всіх спрямувалися вгору, до бійниці, звідки поволі висувалася рушнична цівка: Роса знову вдалася до тих самих хитрощів, які вже раз принесли їм успіх. Наслідки й цього разу цілком виправдали сподівання. Щойно індіяни забачили смертоносну зброю, вони пороснули в усі боки й за мить поховалися, де хто міг. Тим часом французький офіцер, не зводячи очей з цівки й пильно стежачи, щоб вона, бува, не повернулася в його бік, холоднокровно взяв понюшку тютюну. А що М’юрові та Кепові нічого було боятися смерті звідти, звідки вона загрожувала ворогам, вони теж не зрушили з місця.
— Будьте розважливі, чарівна Мейбл! Будьте розважливі! — вигукнув квартирмейстер.— Навіщо ви провокуєте безглузде кровопролиття? Благаю іменем усіх королів Альбіону[129], скажіть: хто ховається з вами у дерев’яній башті, виказуючи кровожерливі заміри? Це просто якесь чаклунство! Наше добре ім’я багато в чім залежить від вашого пояснення!
— А що б ви на те вказали, містере М’юре, якби залогою такого недоступного поста був сам Слідопит, га? — крикнула Мейбл, удавшись до цілком виправданої обставинами двозначності.— А якої думки ваші французькі та індіянські товариші про влучність Слідопитової рушниці?
— Згляньтеся над нами, нещасними, чарівна Мейбл, і не змішуйте підданців короля— хай бог благословить і його, і весь його найясніший рід! — з ворогами короля! Якщо Слідопит і справді в блокгаузі, то хай озоветься, і ми тоді вестимемо переговори безпосередньо з ним. Він знає, що ми йому не вороги і не боїмося бути застреленими з його рушниці; до того ж, я його суперник, а суперництво благородних душ може стати приводом для взаємоповаги й любові, адже захоплення однією жінкою свідчить про спільність почуттів і смаків обох суперників.
Розраховувати на дружнє ставлення Слідопита, проте, могли хіба квартирмейстер та Кеп, тому французький офіцер, що досі так холоднокровно стояв на місці, відскочив на кілька кроків назад, мов ошпарений, зачувши це страшне ім’я. Людина залізних нервів, що давно вже звикла до небезпек тутешньої війни, він і на мить не наважувався залишатися під прицілом «оленебоя», про якого на всьому кордоні йшла не менша слава, ніж про англійського полководця Мальборо в Європі. Тому-то він і не посоромився шмигнути в укриття, наполягаючи, щоб обидва полонені поспішили туди ж.
Мейбл наскільки зраділа, що від неї, нарешті, тікає останній ворог, настільки ж і засумувала, що розлучається зі своїми друзями; але вона ще встигла через бійницю послати Кепові, який дуже неохоче спроквола відходив, поцілунок рукою і крикнути кілька лагідних слів на прощання.
Тепер ворог, здавалося, на деякий час відклав свій намір оволодіти блокгаузом. У кожному разі Роса, вилізши на горище, звідки найкраще було все видно, доповіла, що всі посідали їсти у віддаленому й замаскованому кінці острова і що М’юр з Кепом спокійно сидять собі з ними і теж
