Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Навіть так?

— Ви ж знаєте вродливу Кліуну-ай?

— Ні. Кліуна-ай означає «місяць». Це дівчина чи жінка?

— І те, й інше, тобто ні одне, ні друге.

— Бабця?

— Дурниці! Якщо я говорю, що вона і скво, і дівчина, а точніше — ні одне, ні друге, то я маю на увазі, що вона вдова. Це дружина одного з апачів, який загинув в останньому бою.

— І ви хочете втішити її у горі?

— Так, сер, — відповів Сем. — Я дуже навіть не проти. Накинув на неї оком. Точніше — обома очима.

— Але ж, Семе, вона — індіанка!

— Ну і що? Я одружився б навіть із негритянкою, якби вони не були такі чорні. До речі, Кліуна-ай — чудова партія.

— Чому?

— Бо вона найкраще вичиняє шкури в цілому племені.

— Ви хочете свою також вичинити?

— Не жартуйте, сер! Я серйозно. Мати власну затишну домівку — ви мене розумієте? У неї таке гарне округле обличчя, наче місяць.

— Молодий місяць чи повний?

— Я ще раз прошу не жартувати на цю тему! Вона — як повний місяць, і я одружуся з нею, качка б мене копнула.

— Я сподіваюся, принаймні затемнення після цього не станеться. А як ви познайомилися?

— Саме завдяки шкурам. Я шукав, хто б міг вичинити мені шкуру ведмедя. І мені порадили її як найкращу чинбарку. Тож я відніс їй шкуру, та відразу ж зауважив симпатію з її боку.

— Симпатію до шкури?

— Дурниці! До мене, звичайно ж!

— Це свідчить про її добрий смак, любий Семе!

— Так, у неї чудовий смак! І вона зовсім не дурна! Про це свідчить хоча б той факт, що вона не просто вичинила шкуру для мене, а відразу ж пошила з неї костюм. Як мені в ньому?

— Ви просто зразок елегантності.

— Як справжній джентльмен, правда ж? Так, джентльмен! Вона мало не впала, коли побачила мене щойно у цьому костюмі. Можете бути певні, сер: я одружуся з нею!

— А куди подівся ваш старий одяг?

— Я викинув його геть.

— Он як! А колись ви казали мені, що ваш мисливський плащ безцінний!

— Так воно й було тоді. Бо я ще не знав Кліуни-ай. Але все міняється. Так воно вже складається у житті.

І після цих слів жевжикуватий продавець ведмежих шкур повернувся й гордо почимчикував геть. Його почуття до індіанки не стривожили мене і не насторожили. Досить було просто глянути на Сема, щоби мати з того приводу цілковитий спокій. Його непропорційно великі ступні, тонесенькі кривуваті ніжки, а лице, о Господи! Заросле бородою, мов у мавпи, а з бороди стирчав ніс, ніби дзьоб хижого птаха. Це могло відлякати навіть індіанку.

Він ще не відійшов далеко від мене, коли знову озирнувся і крикнув мені:

— Я себе зовсім інакше почуваю в цій новій шкірі, ніби заново народився, сер! Старої більше й бачити не хочу. Тепер Сем буде модником!

Наступного дня я зустрів його в пуебло. Але він мав стурбований вигляд.

— Про щó таке астрономічне думаєте, Семе? — запитав я.

— Астрономічне? Чому саме астрономічне?

— Бо у вас таке обличчя, ніби збираєтеся відшукати пляму на місяці.

— Майже так воно і є. Я сподівався, що це комета, але, здається, що це лише пляма на місяці.

— Хто?

— Кліуна-ай.

— Повний місяць сьогодні перетворився на пляму на місяці. Чому?

— Я запитав її, чи хоче вона знову вийти заміж, а вона сказала: «Ні».

— Але це не повинно викликати у вас зневіри. Рим теж не за день побудували.

— А мій новий костюм теж шився не одну годину. Ваша правда, сер, я все ще наречений.

І він пішов до своєї Кліуни-ай.

А через день, коли я сідлав коня, щоби разом із Віннету їхати полювати на бізонів, до нас підбіг Сем і запитав:

— Можна з вами?

— На бізонів? Ні. Ви, здається, планували полювання на кращих звірів.

— Зовсім ні.

— Справді?

— Мені не щастить. Вона ставить свої вимоги.

— Чому?