Три мушкетери - Олександр Дюма
І кардинал показав юнакові на стілець. Але Д'Артаньяна все це так вразило, що його співрозмовникові довелося повторити запрошення.
— Ви хоробрий юнак, пане Д'Артаньяне, — провадив кардинал, — і обережний, що ще важливіше. Я люблю людей розсудливих і запальних водночас. Не лякайтеся, — усміхнувся кардинал, — говорячи про людей запальних, я маю на увазі сміливців. Проте, незважаючи на вашу молодість і на те, що ви тільки-но починаєте своє життя у світі, ви вже маєте ворогів. Якщо ви не стерегтиметесь їх, вони вас згублять.
— Авжеж, ваша світлосте, — відповів юнак, — і, на жаль, їм буде дуже легко це зробити. Вони сильні й мають могутню підтримку, а я сам один.
— Це правда; та хоч ви й один, а вже встигли багато чого зробити й зробите ще більше — не маю в цьому жодного сумніву. А втім, на мій погляд, ви потребуєте керівництва на тому сповненому випадковостей шляху, який собі обрали; адже, коли я не помиляюсь, ви приїхали до Парижа з честолюбним наміром зробити кар'єру.
— Мій вік, ваша світлосте, — це вік безумних надій, — сказав Д'Артаньян.
— Безумні надії існують лише для дурнів, добродію, а ви — розумний юнак. Слухайте, а що б ви сказали про чин лейтенанта в моїй гвардії та про командування ротою після кампанії?
— О, ваша світлосте!
— Ви згодні, чи не так?
— Ваша світлосте… — розгублено повторив Д'Артаньян.
— Невже ви відмовляєтесь? — здивовано вигукнув кардинал.
— Я служу в гвардії його величності, ваша світлосте, і не маю жодних причин бути невдоволеним.
— Але мені здається, — відповів кардинал, — що мої гвардійці — це водночас і гвардійці його величності, і що хоч в яких частинах французької армії ви служитимете, ви однаково служитимете королю.
— Ви не так зрозуміли мої слова, ваша світлосте.
— Вам потрібен привід, чи не так? Розумію. Гаразд, у вас буде такий привід. Підвищення, кампанія, що починається, вигідні умови, які я вам пропоную, — так можна це пояснити стороннім людям. А для вас самих — необхідність мати надійний захист; бо не завадить вам знати, пане Д'Артаньяне, що мені дуже серйозно скаржаться на вас. Не всі свої дні та ночі віддаєте ви королівській службі.
Д'Артаньян почервонів.
— До речі, — кардинал поклав руку на стос паперів, — мені приготували цілу справу на вас. Та, перш ніж прочитати її, я хотів поговорити з вами. Я знаю — ви людина рішуча, і служба, якби її належним чином спрямувати, могла б, замість шкоди, принести вам велику користь. Тож подумайте і вирішуйте.
— Ваша доброта бентежить мене, ваша світлосте, — мовив Д'Артаньян, — і перед душевною величчю вашого високопреосвященства я відчуваю себе нікчемним хробаком. Але якщо ваша світлість дозволить мені говорити щиро…
Д'Артаньян замовк.
— Кажіть, я слухаю.
— Тоді я скажу вашому високопреосвященству, що всі мої друзі належать до мушкетерів і до гвардійців короля, а всі вороги, з незбагненної для мене фатальної випадковості, служать вашому високопреосвященству. Отож, мене погано зустріли б тут і зовсім не зрозуміли б там, якби я пристав на пропозицію вашої світлості.
— Чи не зайшла ваша зарозумілість так далеко, що ви вирішили, ніби я пропоную вам менше того, чого ви варті? — спитав кардинал, зневажливо посміхаючись.
— Ваше високопреосвященство в стократ добріші до мене, ніж я на те заслуговую, і я, навпаки, вважаю, що дуже мало зробив для того, аби бути гідним вашої ласки. Незабаром почнеться облога Ла-Рошелі, ваша світлосте. Ваше високопреосвященство зможе пересвідчитися в тому, як я служитиму. Якщо я матиму щастя діяти під час цієї облоги так, що заслужу вашу прихильність, тоді принаймні за мною буде хоч якийсь подвиг, що пояснив би ваше заступництво, коли ви матимете ласку здійснити його. Всьому свій час, ваша світлосте: можливо, в майбутньому я дістану право безкорисливо віддати себе вам, тоді як зараз можуть подумати, ніби я вам продався.
— Інакше кажучи, ви відмовляєтесь служити мені, добродію, — сказав кардинал з досадою, за якою, проте, вгадувалося щось схоже на повагу. — В такому разі залишайтеся вільним і тримайте при собі ваші симпатії та антипатії.
— Ваша світлосте…
— Гаразд, гаразд, — урвав кардинал, — я не маю на вас зла. Але ви самі розумієте: коли ми захищаємо й винагороджуємо своїх друзів, то це зовсім не означає, що ми хоч чимось зобов'язані своїм ворогам. І все-таки я дам вам одну пораду: стережіться, пане Д'Артаньяне, бо з тієї хвилини, як ви позбудетесь мого заступництва, я не дам за ваше життя й мідного шеляга.
— Постараюся, ваша світлосте, — відповів Д'Артаньян з благородною певністю.
— Якщо з вами колись скоїться нещастя, — багатозначно мовив Рішельє, — згадайте тоді, що я сам посилав по вас і зробив усе, що міг, аби лихо вас не спіткало.
— Хоч би що сталося зі мною в майбутньому, — вигукнув Д'Артаньян, притискаючи руку до серця і вклоняючись, — я завжди буду вдячний вашому високопреосвященству за те, що ви зробили для мене в цю хвилину!
— Отже, пане Д'Артаньяне, як ви й самі сказали, побачимося після кампанії; я стежитиму за вами, бо теж буду там, — додав кардинал, показуючи Д'Артаньянові розкішну зброю, яку йому приготували для походу, — і коли ми повернемось… що ж, тоді й поквитаємось! — О ваша світлосте, зніміть з мене тягар вашої немилості! — сказав Д'Артаньян. — Будьте неупереджені, ваша світлосте; адже ви певні, що я вчинив так, як годиться порядній людині.
— Юначе, — мовив Рішельє, — як тільки я зможу колись сказати вам ще раз те, що сказав сьогодні, обіцяю це зробити.
В останніх словах кардинала вчувався страхітливий сумнів; вони жахнули Д'Артаньяна більше, ніж пряма погроза, бо він зрозумів, що це — пересторога. Отже, Рішельє застерігав юнака від нещастя, яке чатувало на нього. Наш герой відкрив було рота для відповіді, але кардинал гордовитим жестом дав йому зрозуміти: аудієнцію закінчено.
Д'Артаньян вийшов. Та коли він переступив поріг, мужність мало не зрадила його, — ще трохи, і він повернувся б до кабінету. Але в ту ж мить перед його очима несподівано постало серйозне й строге обличчя Атоса: якби він згодився на пропозицію кардинала, Атос більше не подав би йому руки, Атос назавжди зрікся б
