Галка - Павло Федорович Автомонов

— Дозвольте, мій генерал, зауважити, що OPA зробив навпаки — нікуди не пішов, а став працювати з цього трикутника, — показав Вундерліх на карту.

— Кмітливості їм не позичати! — невдоволено мовив командуючий групою «Курланд». — Ким послані вони? Генеральним штабом росіян? Прибалтійськими фронтами Єременка і Баграмяна?

— Уперше вони заслані в наш тил маршалом Говоровим. Це — кадри Ленінградського фронту…

— І ваші давні знайомі… — додав Шернер.

— Так точно! Трьох з семи ми вбили ще взимку! — похвалився гауптштурмфюрер Вундерліх.

— Ви почали з шпигунами OPA війну, вам її і закінчувати, гауптштурмфюрер! Так. Вам і закінчувати. Ні про яких вивідувачів під Кулдигою, під носом нашого штабу я й чути більше не хочу! Все!

Командуючий натиснув кнопку дзвінка. З'явився черговий офіцер в букетом троянд. Квіти він поставив у фарфорову вазу.

— Приготувати машину.

— Машини готові! — чітко доповів офіцер.

— Дозвольте, мій генерал! — ще вихопився Вундерліх. — Треба посилити охорону й солдатами, озброєними фауст-патронами.

— Та ви боягуз, гауптштурмфюрер! — сказав Шернер, одягаючи білі рукавички. — Ви що, на фронті ніколи не були?

— Я турбуюся про вашу безпеку, — відповів, червоніючи, Вундерліх.

— Залиште при собі такі попередження. Їздити на фронт мій обов'язок. Я повинен бачити своїх офіцерів і солдат. Я повинен дивитися в очі солдатам, бо Курляндія — останній бастіон перед фатерляндом. Я наказав боронити до останнього набою цей бастіон, цей поріг нашого дому! — з гордістю промовляв новий командуючий, ніби перед ним був не есесівський офіцер, а особисто сам фюрер, котрий саме за сміливість, рішучість і поважав Шернера.

— Пробачте. Я сказав тільки з відданості вам до останнього свого подиху! — виструнчився Вундерліх.

На подвір'ї стояло кілька машин, серед них — авто Шернера.

Високий, підтягнутий, у чорному шкіряному пальті, у картузі з емблемою — орел розправив крила, повернувши хижу і голову на схід, а в кігтях свастика, — генерал-полковник твердим кроком ішов до машини.

У кількох метрах зняв широкополий бриль і схилив голову у покорі й відданості садівник. У руках мітла. Шернер усміхнувся і кивнув головою, ніби дякував за троянди.

— Айзпуте, Прієкуле! — назвав водієві пункти, куди збирався їхати, Шернер, недбало махнув рукавичкою.

Гауптштурмфюрер Вундерліх, похиливши голову, ледве йшов до свого «опеля», в якому сиділи водій машини і Кротов, котрого нікуди не хотілося відпускати від себе вже по одній тій причині, що той знав віч-на-віч російського радиста, чиї діяння сидять у печінках ось уже десять місяців.

— Щось ви не в настрої, гер гауптштурмфюрер! — насмілився зауважити Кротов.

— Треба було тобі ще зимою стріляти, не в розвідника, одягненого в уніформу німецького лейтенанта, а в радиста! — просичав Вундерліх.

— Діждеться свого і радисті — впевнено заспокоїв Кротов шефа.

— Ви почали з тією групою війну, вам її і закінчувати, І якнайшвидше! — процитував Вундерліх Шернера. — Такий наказ командуючого!

— Теж мені невидаль — цей молодший сержант із запасного, радист! — сплюнув Кротов. — Не добили його під Псковом, під Алуксне і Цесісом — доконаємо тут. Нікуди вони від нас не дінуться, гер гауптштурмфюрер! У Курляндії скільки дивізій німецьких військ. Тисячі нашого брата, котрий ненавидить більшовиків. Тут скоро скрізь будуть лінії оборони! Як можна розвернутися у таких умовах? Тиждень, другий — і хана.

Поблизу «опеля» підмітав високий, сутулий, у брилі садівник. Мітла монотонно шкрябала по усланій валунами стежці, біля якої стояло авто гауптштурмфюрера. Це дратувало Вундерліха, і він вигукнув:

— Замітатимете, коли ми поїдемо!

Садівник розвів руками, відставивши мітлу, немов на караул, утверджуючи цим жестом, що не розуміє по-німецькому.

— Шкребеш тут, як ножем по серцю! — втрутився Кротов. — Геть звідси!

«Гадаєте, мені приємно дивитися на ваші фашистські пики? — подумав садівник. — Та доведеться. Племінник Август просив стежити за вами. Легко сказати: стежити. А що я можу вистежити? На свої зібрання генерали не запросять…» — І потупив погляд, боячись зустрітися з очима гауптштурмфюрера. Однак по недовгій паузі садівник таки сказав російською мовою, звернувшись до Кротова:

— Ця дача — реліквія вільної Латвії, й мені не хотілося, Щоб у саду, на подвір'ї було сміття.

Такі слова сподобалися Вундерліху, і він байдужо махнув рукою.

«Опель» покинув охайне й затишне подвір'я вілли командуючого.

Садівник пішов до липової алеї, що вся золотилася в променях жовтневого сонця і листя. А скільки таких лип посаджено у Ризі? Август смів ще й ображати його, колишнього червоного латиського стрільця, сказавши, що рідний Дядя прислужується генералам і буржуазії, доглядаючи дерева. Що тямить Август у житті? Рига уже визволена Червоною Армією, у лавах якої був і латиський корпус. І липи, і дуби у парках, на вулицях пломеніють уже сьогодні у Ризі не для німецьких генералів, а для людей, для народу, бо загарбники приходять і відходять, а липи, дуби, сосни залишаються як вірні друзі трудящих. Залишаються, прикрашаючи зелену землю Латвії.

А ось під Каховкою, під Перекопом восени земля не зелена, а сіра. Червоний латиський стрілець Єдуард Єрмуш зупинився під розлогою липою, гілки якої від найменшого подиху ронили листя. Один листочок упав на плече Едуарду Робертовичу, та довго не втримався і впав на землю. «Яка краса — липи, дуби, трава на землі!..»

Він дивився незрушним поглядом на крони дерев, що палахкотіли, й думав про юність свою. Якраз минуло двадцять п'ять