Українська література » Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Читаємо онлайн Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
І я клянусь вам, що мій привид супроводжуватиме вас у Іспанію та з Іспанії далі, в пекло, що чекає на вас. Слухайте мене, Карлос д’Агвілар, маркізе Морелла, адже я знаю, що ви вірите в бога і боїтеся його гніву. Так я накличу на вас помсту всемогутнього. Вона обрушиться на вас, чи спатимете ви, чи не спатимете, кохатимете чи ненавидітимете, чи житимете, чи помрете. Творіть зло, та це все одно марно. Чи буду я жива, чи мертва, будь-яке приниження, що ви приневолите мене випробувати, будь-яке лихо, яке заподіяли або заподієте моєму коханому, моєму батькові й цій жінці, оплатиться вам у мільйон разів на цьому і на тому світі. Ви все ще хочете, щоб я вас супроводжувала до Іспанії, чи ви відпускаєте мене?

— Я не можу, — хрипло відповів д’Агвілар, — надто пізно.

— Ну що ж, я супроводжуватиму вас до Іспанії, я та Бетті Дін, і з нами разом помста всемогутнього бога, що нависла над вами. В одному ви повинні бути впевнені: я ненавиджу вас, я зневажаю вас, але я не боюся вас. Ідіть.

Д’Агвілар, спотикаючись, вийшов із каюти, і обидві жінки почули, як за ним зачинилися двері.


Розділ X
ПОГОНЯ

Приблизно в той самий час, коли Маргарет та Бетті піднялися на борт “Сан-Антоніо”, Пітер Брум зі своїми слугами під’їхав до будинку в Холборні. Пітера на годину з чимось затримала багнюка на шляхах. Цілий місяць мріяв він про ту хвилину, як може мріяти людина, переконана, що її гарно зустрінуть. Адже наступного дня відбудеться його весілля з прекрасною, коханою жінкою. Він уявляв собі, як Маргарет чекатиме його біля вікна, як вона кинеться до дверей, як він скочить з коня й обніме її — на очах у всіх. Кого їм тепер соромитись, якщо завтра вони стануть чоловіком та жінкою!

Але Маргарет біля вікна не було; в усякому разі, він її не побачив — було темно. У вікнах навіть не світилося. Старий будинок стояв похмурий. Однак Пітер діяв так, як уявляв собі в мріях. Він зіскочив з коня, підбіг до дверей і хотів розчинити їх, але не зміг — двері були замкнені. Тоді він став тарабанити в них колодкою меча, поки нарешті хтось не прийшов і не відімкнув. Це виявився незнайомий йому слуга, якого недавно прийняли в дім, той самий, кому Маргарет залишила листа. В руці він тримав ліхтаря.

У Пітера похололо в серці, коли він побачив його.

— Хто ти? — спитав він і, не дочекавшись відповіді, продовжив: — Де пан Кастелл і пані Маргарет?

Слуга сказав, що хазяїн ще не повернувся з корабля, а леді Маргарет години три тому поїхала разом з Бетті та матросом — усі верхи.

— Вона, мабуть, поїхала зустрічати мене, і ми в темряві роз’їхалися, — висловив припущення Пітер.

Тоді слуга запитав його, чи не Пітер Брум він, бо для нього залишили листа.

— Так, так! — вигукнув Пітер і вирвав листа з рук слуги.

Він наказав йому зачинити двері й тримати ліхтаря так, аби можна було читати. Він одразу впізнав почерк Маргарет.

— Дивна історія! — пробурмотів він, дочитавши листа. — Я повинен їхати.

Пітер уже попрямував до дверей і простягнув руку, щоб їх відчинити, як раптом двері розчинилися, і зайшов Кастелл, здоровий, неушкоджений.

— Здрастуй, Пітере! — весело привітався він. — Я знав, що ти вже тут, я помітив коней, але чому ти не з Маргарет?

— Бо Маргарет поїхала до вас. Адже ви мало не смертельно поранені, так, у всякому разі, говориться в цьому листі.

— Поїхала до мене? Смертельно поранений? Дай-но сюди листа. Чи ні, краще прочитай сам, я нічого не бачу.

Пітер прочитав уголос.

— Тут якась змова, — ледве вимовив Кастелл, коли дослухав листа, — і гадаю, що це справа рук іспанця, чи Бетті, чи обох. Нумо, чоловіче, кажи нам усе, що ти знаєш, та швидше, коли хочеш зберегти шкуру.

— Та я що! — поквапливо відповів слуга і розповів усю історію з приїздом матроса.

— Біжи скажи слугам, щоб вивели назад коней, — перервав його розповідь Кастелл. — А ти, Пітере, щоб отямитись, мусиш випити склянку вина. Нам обом це не завадить. Гей, є хтось тут із моїх слуг? — гукнув він.

Слугам, які прибігли, Кастелл наказав подати щось випити та попоїсти і, поки вони пили, розповів їм про те, що викрадено їх хазяйку Маргарет і треба лаштувати погоню. Почулася метушня — це привели коней із конюшні. Всі вибігли на вулицю, скочили в сідла і помчали дорогою до Тільбюрі. Вони поскакали тим самим шляхом, яким їхала Маргарет, не тому, що вони здогадалися про те, а тому, що він був найкоротший.

Проте коні були притомлені, ніч темна, йшов дощ, і, коли вони ще тільки під’їжджали до Тільбюрі, в якійсь церкві годинник пробив третю. Вони якраз проїжджали мимо тієї маленької пристані, де Маргарет та Бетті сідали в шлюпку. Пітер і Кастелл скакали поряд, попереду всіх, мовчазні — говорити не було про що, — як раптом їх оклякнув знайомий голос. Це був голос грума Томаса.

— Я побачив на тлі неба голови ваших коней, — пояснив він, — і впізнав їх.

— Де твоя хазяйка? — в один голос запитали Пітер і Кастелл.

— Поїхала, поїхала разом з Бетті Дін у шлюпці ось од тієї пристані. Вони попливли, мені здається, до “Маргарет”. Я відвів коней на заїжджий двір, як мені наказали, і повернувся, аби дочекатися їх. Це було кілька годин тому. Відтоді я не бачив жодної живої душі й нічого не чув, окрім шуму вітру та води, поки не долинув тупіт ваших коней.

— Треба їхати в Тільбюрі

Відгуки про книгу Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: