Три мушкетери - Олександр Дюма

Портос гордо випростався, і пані Кокнар зрозуміла його.

— Я питаю про деталі через те, — пояснила вона, — що, маючи чимало родичів і клієнтів з-поміж комерсантів, майже певна: можна придбати потрібні вам речі вдвічі дешевше, ніж якби ви купували їх самі.

— А-а! — мовив Портос — Он ви про що!

— Аякже, любий пане Портосе! Тож, передусім, вам потрібен кінь?

— Авжеж, кінь.

— Чудово! В мене є саме те, що вам потрібно.

— Он як! — зраділо вигукнув Портос — Отже, з конем справу владнано; але мені потрібна ще повна амуніція для коня, яка складається з таких речей, що їх може купити тільки сам мушкетер. Вона коштуватиме не більше трьохсот ліврів.

— Трьохсот ліврів! Що ж, хай буде триста ліврів, — сказала дружина прокурора, зітхаючи.

Портос усміхнувся: ми добре пам'ятаємо, що в нього було вже сідло, подароване герцогом Бекінгемом, тож ці триста ліврів він просто збирався покласти нишком до своєї кишені.

— До того ж, — вів далі мушкетер, — треба буде ще купити коня для слуги та чемодан для мене; що ж до зброї, то вам нічого про неї турбуватись: вона в мене є.

— Коня для слуги? — нерішуче повторила дружина прокурора. — Знаєте, мій друже, це вже надто розкішно.

— Он як, добродійко! — згорда мовив Портос — Може, ви вважаєте мене жебраком?

— Та ні! Я тільки хотіла сказати, що гарний мул часто не гірший за коня, і мені здається, що, коли придбати для Мушкетона гарного мула…

— Хай буде гарний мул, — погодився Портос — Ви маєте слушність, я сам бачив дуже знатних іспанських вельмож, у яких весь почет їздив на мулах. Але тоді, як ви самі розумієте, пані Кокнар, мул має бути з китицями й бубонцями.

— О, звичайно! — відповіла дружина прокурора.

— Лишається чемодан, — вів далі Портос.

— Хай це вас не хвилює! — вигукнула пані Кокнар. — Мій чоловік має п'ять чи шість чемоданів — можете вибрати собі найкращий. Один з них він завжди брав із собою в подорожі, бо він такий великий, що туди можна упхати все, що завгодно.

— То цей чемодан порожній? — простодушно спитав Портос.

— Звичайно, порожній, — так само простодушно відповіла дружина прокурора.

— Але ж чемодан, потрібний мені, мусить бути повним, моя люба! — вигукнув Портос.

Пані Кокнар знову важко зітхнула. Мольєр ще не написав тоді свого «Скупого». Отже, пані Кокнар виявилась попередницею Гарпагона[178].

Кінець кінцем було домовлено і про решту спорядження. Дружина прокурора пообіцяла дати вісімсот ліврів грішми й придбати коня та мула, які мали б честь нести на собі Портоса та Мушкетона до слави.

Приставши на ці умови, Портос попрощався з пані Кокнар. Вона, правда, хотіла затримати його ніжним поглядом; але Портос послався на службові справи, і дружині прокурора довелося поступитися цим перед королем.

Мушкетер повернувся додому голодний і в дуже поганому настрої.

III. Покоївка та господиня

Тим часом, як ми вже казали, незважаючи на докори сумління й на мудрі поради Атоса, Д'Артаньян дедалі більше закохувався в міледі. Він щодня бував у неї. Заповзятливий гасконець упадав біля молодої жінки, певний, що рано чи пізно вона неодмінно відповість на його залицяння.

Якось увечері, підходячи до будинку міледі з переможним і щасливим виглядом людини, для якої немає нічого недосяжного, він зустрів під ворітьми покоївку. Цього разу гарненька Кетті не обмежилася тим, що мимохіть торкнулась його, а ніжно взяла за руку.

«Чудово! — подумав Д'Артаньян. — Певно, вона має передати якесь доручення від своєї господині. Зараз вона запросить мене на побачення, про яке міледі не наважується сказати сама». І він глянув на вродливу дівчину поглядом переможця.

— Я хотіла б сказати вам кілька слів, пане кавалере… — прошепотіла покоївка.

— Кажи, дівчинко, кажи, — відповів Д'Артаньян. — Я слухаю.

— Тільки не тут; те, що я маю вам сказати, — велика таємниця.

— Гаразд! То що ж нам робити?

— Якби пан погодився піти зі мною, — несміливо мовила Кетті.

— Куди ти скажеш, красуне.

— Тоді ходімо.

Не випускаючи Д'Артаньянової руки, Кетті повела його потаємними крутими сходами і, піднявшись на десять-п'ятнадцять сходинок, відімкнула двері.

— Заходьте, пане, — сказала вона. — Тут ми будемо самі й зможемо поговорити.

— А чия це кімната, моя чарівна красуне? — спитав Д'Артаньян.

— Моя, пане кавалере; ці двері відчиняються в спальню моєї господині. Але будьте певні, міледі не почує нас, бо ніколи не лягає раніше півночі.

Д'Артаньян оглядівся. Маленька затишна кімнатчина була опоряджена зі смаком і сяяла чистотою. Але очі його мимоволі зверталися до тих дверей, що, як сказала Кетті, вели до спальні міледі.

Кетті здогадалась, що діялося в душі юнака, і зітхнула.

— Ви дуже кохаєте мою господиню, добродію! — вигукнула вона.

— О, в мене немає слів, Кетті! Це просто якесь шаленство! Кетті знову зітхнула.

— Ну що ж, пане! — сказала вона. — Це дуже прикро.

— Чому ж це так прикро, хай йому чорт? — спитав Д'Артаньян.

— Тому, пане, — відповіла Кетті, — що моя господиня вас зовсім не кохає.

— Маєш! — мовив Д'Артаньян. — Ти мені це кажеш за її дорученням?

— О ні, пане, ні! Я сама, співчуваючи вам, вирішила це сказати.

— Дякую тобі, люба Кетті, але тільки за добрий намір. Бо ти й сама розумієш — не дуже приємно мені це чути.

— То ви не вірите тому, що я сказала?

— Завжди важко буває вірити таким речам, бодай із самолюбства, моя чарівна красуне.

— Так-таки не вірите?

— Поки ти не доведеш мені, що…

— А що ви скажете ось на це?

І Кетті витягла з-за корсажа записочку.

— Це мені? — спитав Д'Артаньян, вихоплюючи записку.

— Ні, іншому.

— Іншому?

— Так.

— Ім'я, його ім'я! — вигукнув Д'Артаньян.

— Гляньте на адресу.

— «Панові графу де Варду».

Спогад про випадок у Сен-Жермені миттю промайнув у голові самовпевненого гасконця; блискавичним рухом він розпечатав листа, не звертаючи анінаименшої уваги на дівчину, яка, збагнувши, що він збирається робити, або, точніше, побачивши, що він уже зробив, перелякано скрикнула:

— О Боже, пане кавалере! Що ви робите?

— Нічого особливого!

І Д'Артаньян прочитав:

«Ви не відповіли на мого першого листа: чи захворіли, чи вже забули про те, як дивились на мене на балі в пані де Пз? Ось вам слушна нагода, графе! Скористайтеся з неї».

Д'Артаньян зблід; його самолюбство було вражене;