Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— Може б, татку, краще зачекати, доки містер М’юр сам освідчиться й висловить бажання стати моїм чоловіком, чи, правильніше сказати,— взяти за жінку вашу дочку, а то щоб часом не вийшло так, як у тій байці про лисицю та кислий виноград!

— А що це за байка, Мейбл? — жваво зацікавився Слідопит, який, з усією своєю славою, часто-густо не знав багатьох найпростіших речей, відомих майже кожній білій людині.— Ви так гарно розповідаєте все,— розкажіть нам цю байку; по-моєму, сержант її теж ніколи не чув.

На догоду своєму залицяльникові Мейбл і справді майстерно, як це вона вміла, переказала всім відому байку про «Лисицю й виноград», а Слідопит, слухаючи й милуючись її красою, аж мінився на обличчі від щирого захоплення.

— Так воно й буває у лисиць! — вигукнув він, коли Мейбл скінчила.— Та й у мінгів теж, бо й вони підлі та жорстокі, як ті лисиці; у кожному разі, в цих гадів багато спільного. Ну а щодо винограду, то він у наших краях взагалі кислий навіть для тих, хто може його дістати, хоча, я б сказав, часом та за деяких обставин він видається ще кислішим тому, хто не спроможний доп’ястися до нього, я вважаю, наприклад, що мій скальп для мінгів досить кислий.

— На те, що виноград кислий, дочко, нарікатимем не ми, а містер М’юр. Правда ж, ти ніколи не погодишся вийти за нього заміж?

— Факт, що ні! — відповів за дівчину Кеп.— Та й за кого йти: він же, зрештою, тільки напівсолдат. Ця байка про лисицю та кислий виноград наче саме для нього складе.

— Якщо хочете знати, дорогий тату, і ви, дядечку, в мене тепер менш за все заміж на думці. Та навіть коли б я раптом і надумала виходити заміж, то аж ніяк не за чоловіка, який уже ощасливив своєю ласкою трьох чи чотирьох жінок!

Сержант вдоволено підморгнув Слідопитові: бач, мовляв, як усе складається на твою користь, після чого він уже мав достатньо підстав не турбуватися більше про погляди своєї дочки і перевів розмову на іншу тему.

— Ні за тобою, Мейбл, ні за тобою, шуряче,— вів далі сержант,— я не залишаю офіційного права розпоряджатися залогою, що зостанеться на острові, проте я дозволяю вам давати поради і, коли треба, підказувати капралові Мак-Небу, який за моєї відсутності виконуватиме тут обов’язки командира. Між нами кажучи, я зробив усе зі свого боку, аби зміцнити в ньому почуття власної гідності, щоб він, бува, не дуже схилявся перед авторитетом поручника М’юра, що як волонтер не має права втручатися у дії командування експедиції, до якого він, власне, не належить. Тому я раджу тобі, шуряче, підтримувати капрала, бо досить квартирмейстерові забути, хто він тут, як йому захочеться командувати не тільки Мак-Небом, а й мною.

— Тим більше, якщо Мейбл і справді посадить його на мілину за твоєї відсутності. Але, сподіваюся, усі судна ти, сержанте, залишиш під моїм командуванням? Адже найгірше безладдя завжди виникає від непорозумінь між головнокомандувачами суходільних військ та адміралами.

— Взагалі, шуряче, над усіма головнокомандувачем буде один капрал. Історія вчить, що саме поділ влади найчастіше призводить до всіляких непорозумінь, а я хочу уникнути цієї небезпеки. Командуватиме усіма капрал, а ти будеш йому підказувати, особливо у справах, що стосуються човнів, з яких я одного залишаю тут, на той випадок, якщо б вам довелося звідси тікати. Капрала я добре знаю: він порядна людина і добрий солдат, і на нього можна цілком покластися, якщо не підпускати його близько до чарки з ромом. Не треба також забувати, що він шотландець, а отже — схильний легко піддатися впливові квартирмейстера, тож ви тут з Мейбл добре пильнуйте.

— Але нащо ви, тату, залишаєте нас тут? Я ж з тим і покинула місто, аби бути коло вас; чому б мені й цього разу не піти з вами?

— Ти молодця, Мейбл, уся в Дангемів! І все-таки тобі доведеться залишитися тут. Ми звідси вирушимо ще вдосвіта, аби, бува, надміру цікаві не запримітили, коли ми будемо виходити з нашої схованки. З собою ми беремо два найбільших човни, а вам залишаємо, третього і ще пірогу. Ми гадаємо непомітно увійти в протоку, якою здійснюють свої рейси французи, і там зробити засідку десь на тиждень, щоб вистежити ворожі судна, що, як нам здається, йдуть тим шляхом на Фронтенак, доставляючи силу різних товарів для індіян.

— А документи в тебе всі в порядку, шуряче?! — стурбовано запитав Кеп.— Ти ж, певне, знаєш, що захоплення суден у відкритому морі розцінюватиметься як піратство, якщо в тебе не буде документів, котрі потверджували б право здійснювати рейси на державному чи на приватному озброєному судні?

— Я мав честь бути удостоєним звання старшого сержанта п’ятдесят п’ятого полку самим полковником! — з гідністю відрубав, виструнчившись, Дангем.— І цього досить навіть для французького короля, а якщо ні, то в мене ще є спеціальне посвідчення від майора Данкена.

— Ну, а все-таки — документів на право водити в рейси озброєне судно в тебе ж так і нема?..

— Вистачить із мене й тих документів, які в мене є, шуряче. Найголовніше для його королівської величності у цій частині світу полягає в тому, щоб ми захопили всі ті судна і привели їх до Освего. їхні трюми забиті ковдрами, рушницями, амуніцією та різними цяцьками — одне слово, всіма тими предметами, за допомогою яких французи підцуплюють цих осоружних дикунів — своїх союзників і спонукають їх чинити всі ці злочини. Вони зневажають нашу святу віру та її заповіді, топчуть закони людськості і взагалі все, що є святого для людей. Обрізавши ворогові постачання, ми зірвемо його плани і виграємо час, тому що нових поставок з-за океану цієї осені вони вже одержати не встигнуть.

— Але ж, любий мій тату, хіба його величність англійський король не використовує індіян теж? — не без цікавості запитала Мейбл.

— Авжеж, використовує, дочко, але він,— хай благословить його бог,— має на це повне право. Бо ж велика різниця, хто використовує індіян у війні,— англійці чи французи. І це, либонь, кожному зрозуміло!

— Це досить-таки зрозуміло, щуряче, от я тільки ніяк не доберу, як у тебе все-таки із судновими документами.

— Кожен француз і так зобов’язаний