Українська література » Пригодницькі книги » Карнавал у Марокко - Мирко Пашок

Карнавал у Марокко - Мирко Пашок

Читаємо онлайн Карнавал у Марокко - Мирко Пашок
class="p1">Айша засміялася:

— Знаю. Ота.

— Це не повне моє ім'я. Друга половина — Скала. Повтори: Скала.

— Скала, — сміялася вона. — Гарно. По-французькому це означає фортеця.

— Так. І якщо у нас буде син, він теж так називатиметься, Скала. Фортеця.

— Це означає також кілька Гармат. У французів це називається батарея.

— Гаразд. Але твоєю і моєю мовою це Скала!

— Так, — усміхнулася вона. — У нас буде великий, гарний син, і він стрілятиме з гармати. А може, й з трьох гармат. Буде Скала.

— Тільки він повинен буде знати, куди треба стріляти, — мовив Ота. — І це скажу йому я.

Він з'їв те, що принесла Айша, й зіжмакав масний папір.

— Айшо, я мушу тікати.

— Куди? — злякалася вона. — До Легіону?

Ота здивовано глянув на неї, звідки їй таке могло спасти на думку.

— Ти що, збожеволіла? Навпаки! Я піду в порт у Каса, між твоїх людей. Загублюся там.

Айша засміялася.

— Не смійся! — вигукнув Ота роздратовано. — Я піду туди!

— До мого дядька? До Мусси?

— Так, до Мусси й до решти.

— Але ж то злодії, бандити! — вигукнула вона. — Чого тоді приходила поліція?

— Через Ганеша! — відповів він. — Ти сама це сказала. Злодій тільки він, а решта ні!

Айша знову засміялася:

— Не роби дурниць, любий! Ти ж так боявся пацюків! Сам про це казав і тремтів так… так…

Оту пойняла лють, що Айша не ставиться до нього серйозно, що легковажить ним і досі бачить його таким, яким він був колись.

— Не смійся! Мовчи! — вигукнув він. — А то я тебе вб'ю, і в нас ніколи не буде сина!

Та Айша не могла здолати усмішку: ні, він ніколи її не вб'є, бо він гарний білий голуб у гарних білих штанях, а голуби не вбивають. Голуби тільки літають довкола шпилів мінаретів, і туркочуть, і любляться з голубками, а вона його голубка. Його коричнева голубка Айша, яка його кохає і кохала б, навіть коли б він пив її кров, щоб утамувати спрагу. На підборідді й на переніссі в неї синіло дрібненьке татуювання, очі її палали, і в цю хвилину вона була невимовно гарна.

— Так, так! — кричала вона. — Навіть якби ти хотів пити мою кров, я б кохала тебе!

Перш ніж він устиг схаменутися, вона вп'ялася нігтями в своє зап'ястя, щоб проколоти артерію, але нігті були не досить гострі, і з роздряпаної шкіри виступила тільки крапелька крові.

— Байдуже, пий! — сміялася вона. — Випий свою дружину Айшу! У мене ще багато крові. Отам є гострий ніж. Я принесу його, і з мене вдарить ціле джерело. Айн-ель Демм! Джерело крові! Айн-ель Демм! — співала вона і кружляла в ритмі вальсу. — Айн-ель Демм! Ходи обійми мене!

— Ні, — сказав він, не встаючи з ліжка, яке вона так старанно застелила. Часу гратися з нею вже не було. — Годі, Айшо. Йди до міста і спробуй знайти машину, яка сьогодні їде до Каса. Мені не хочеться їхати автобусом.

Вона все ще кружляла по кімнаті.

— Йди до міста! — крикнув він.

Та вона кружляла далі.

— Йди до міста! — загорлав Ота й підвівся.

Айша зупинилася.

— Ти білий навіжений гмама, — засміялася вона, вирішивши називати його відтепер «гмама», що по-арабському означає «голубчик». Йому це видалося смішним, але приємним після усіх тих базілїв і густів, з якими він покінчив уже остаточно. Тільки з Ахлем іще не кінець, навпаки — в Каса він знову буде «Такої ж крові» — Ахль.

— Так, ти білий навіжений гмама! — вигукнула Айша. — Я не боюся тебе, проте до міста піду. Знаєш чому?

— Не знаю, — відповів він.

— Бо я твоя коричнева дружина Айша, а ти назавжди будеш мій білий…

— Я вже не буду білий!

— Ти завжди будеш мій голубчик!

Вона протанцювала до дверей, потім вернулася назад, далі — знову до дверей. Ота вже почав сердитися. Вона засміялася:

— Ну, ну, не сердься, гмама! Звикай!

— До чого?

— Бути терпеливим. І дозволь мені трохи потішитися, бо сьогодні я ладна обійняти цілий світ.

Нарешті вона пішла, замкнувши за «собою двері. Ота стомлено прихилився до стіни. Він і справді не знав, що про неї думати.

8

Спочатку все йшло гаразд. Не минуло й двадцяти хвилин, як Айша повернулась і сказала, що знайшла вантажний автомобіль, котрий о пів на четверту їде до Каса. Був початок другої, час обіднього відпочинку, й вона легко провела Оту на вулицю, бо в домі всі спали.

— Зачекай на мене в парку біля Кутубії, гмама, — шепнула вона йому в коридорі.. — Я прийду до тебе за годинку.

Ота, весь у білому, наче турист, неквапливо пішов по Авеню де Гелі в напрямку Кутубії, накульгуючи трохи на ліву ногу і насунувши на очі новий тропічний шолом. Хмари вже розтанули, й Кутубія знову стирчала на тлі неба, ніби вирізана з картинки й приліплена на блідо-голубий папір; на сході блищало крижане пасмо Атласу.

Перш ніж увійти в парк, Ота завернув до кафе й замовив біля стойки чарку анісетти. Йому хотілося випити й другу, проте він боявся, що після неї запаморочиться в голові, й посидів іще хвилину, стискаючи в жмені порожню чарку. Барменові руки — це був араб у білій куртці — були унизані перснями, наче в магараджі.

— Гарна погода, мосьє, правда ж? Просто чудова, — молов бармен без угаву, — Не дуже гаряче, не дуже холодно. Вам пощастило, мосьє: вітер повернув з гір, і на вас чекає в Марокко гарна погода й гарна пора. Кожен турист із приємністю проведе час у Марокко, коли він, звичайно, знає, як його проводити. А коли не знає й запитає мене, то я охоче йому прислужуся. Моє ім'я Амор, мосьє, не Омар, а Амор. Амор по-італійському означає кохання, знаєте, мосьє? Ха-ха-ха! Я, Амор, знаю гарних, чистих, гідних кохання жінок. Одна з них навіть каїдова дочка. Каїд, мосьє, це великий арабський пан.

— Знаю, знаю, — сказав Ота. — Я був знайомий з одним таким. Це була велика свиня.

— Ха-ха-ха! — засміявся Амор. — Мосьє, я бачу, спостережливий! Ваша правда: каїди здебільшого свині. Але цей, про якого я кажу, між іншим, не такий, і його дочка — надзвичайно гарна дама.

Ота розплатився й дав барменові півфранка на чай, але тому це, мабуть, видалося мало, бо він залишив гроші на стойці і навіть не» подякував. Тоді Ота. забрав їх і вийшов у парк. Ставши на сонці, він утупив очі в шпиль Кутубії, який, здавалося, хитався під вітром. Потім подивився на власну тінь, що скидалася на крапку з комою —

Відгуки про книгу Карнавал у Марокко - Мирко Пашок (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: