Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів - Андрій Кузьменко

командування. Я успішно пройшов певний випробувальний термін, і мудрі єврейські командири зробили висновок, що варто використати мій ресурсу більш важливих галузях, ніж робити уколи і розносити таблетки. В кожному госпіталі була військово-лікарняна комісія — група віртуальних людей, які своїми підписами завіряли документи на комісацію осіб, не гідних до військової служби. Віртуальних — тому, що за них всю роботу виконувала і підписи ставила Таня, секретар цієї неіснуючої комісії, сексуальна мрія 95 процентів нашого санаторію для військових збоченців. Вона виглядала в ноль, як зірка німецького гостросюжетного кіно з голими артистами, — щоб довго не описувати, скажу двома словами — така вчителька, курва в окулярах. Кожен школяр в сьомому класі, відчуваючи певний незнаний досі рух в штанах як реакцію на гіпертрофовані тілесні форми молодої географічки або англічанки, у своїх мріях жорстоко кохав її не раз і не два, помогаючи собі руками, фотографіями з дорослих журналів і всілякими можливими способами, які придумало людство за довгі віки існування, спрямованими тільки на одне — скоріше задушити змію між ногами, щоб та дала нормально функціонувати голові, хоча б годинку на день. На Таню дивилися всі, але це були короткі півтори хвилини, які були їй необхідні, щоб дійти від КПП до штабу. А в штабі мучився за всіх я. Я дивився на неї годинами, впритул і скоса, тратячи зір і свідомість, безперестанку кидав ручки на підлогу, щоб перевірити знизу, які секрети цього об’єкту приховує від нас дебільний стіл з фанери, за яким вона сиділа. Здавалося, Таня настільки звикла, що всі її постійно зжирають очима, що перестала на це реагувати, а може, десь в глибинах своєї жіночої суті вона робила зарубки якоюсь феміністичною сокирою на грубому стовбурі чоловічої похоті, ставлячи в журнал собі переможні бали. ББ рідко заходив до Тані, бо точно знав: як зайду — то виїбу. І просто переміг це в собі. Як? Досі невідомо ні йому, ні академіку Целковському, який довгі роки займався цим питанням. А Танєчка ще й до всього була до всіх живих мужчин холодна, як пам’ятник Лесі Українці в Новоград-Волинську. І ця її реакція на оточення заставляла все оточення сходити з розуму і жорстоко рукоблудити по ночах, закриваючи очі і уявляючи себе і цю сексапільну курву-вчительку в окулярах. Коли Таня перекидала з ноги на ногу свою ногу, люди, я фіксував цей рух у своїй голові на відео на величезній швидкості, щоб прокручувати потім заповільнену версію і довго смакувати кожну його детальку. Я міг би розказати і вигадати багато неіснуючих пригод про мене і Танєчку, але ви бачили моє фото з тих часів і маєте розуміти мої реальні шанси. Таня відносилася до мене, як до йоркширського тер’єра, який виріс завбільшки з дога і ще й вмів говорити. Я відчував якусь материнську ласку від неї, і це мене бісило, бо кожну хвилину я чекав, що вона вискочить на стіл, зірве з себе свою напівпрозору кофточку і стрибне на мене, як Матросов на амбразуру. Цього не відбувалося довгими тягучими місяцями. Мозолі невпинно росли в мене на обох руках. А Танєчка, судячи зі всього, досить активно скакала на іншу амбразуру, бо в кінці осені в неї вималювався якось дуже швидко шестимісячний такий животик. Весь госпіталь одягнув траурні тапочки і, понуривши голову, намагався не травмувати себе видом зіпсованого кимось нашого чуда. Чудо, натомість, добувало останні дні на роботі, і всю її роботу вирішили спихнути на мене...

— Почєму я? Юрій Ізраілєвіч!!! — майже з плачем я звернувся до командира за спасінням.

— Ти толковий парень, Андрєй, ти дєлал с нєй всю работу, знаєш специфіку, ну і єсть єщьо одін значімий момент, ти будеш єздіть раз в нєдєлю в Москву утвєрждать коміссованних.

— Я не хочу в Москву, я не люблю Москву, там... мокро как-то, — відповів я цитатою Паштєта про Ленінград, не знайшовши інакшого оправдання.

— Андрєй, ЕТО АРМІЯ, іді осваівай профєссію і пріступай, — Ізраілєвіч одів окуляри з носу на очі, і було видно, як я розмазався в його фокусі.

Освоювати професію — означало вникати в специфіку кожної історії хвороби і виписку робити так уважно і достеменно, щоб головна комісія у Москві відразу ставила свою згоду, інакше — наступне переосвідчення могло бути можливим тільки через місяць, і із-за неграмотності подавальщика ця фігня могла повторюватись роками. І головне — я мав навчитися печатати на машинці, причому в досить стислі терміни. Дні за два я з дикою швидкістю і страшними помилками одним пальцем молотив по клавішах, аж деякі з них позападали і назавжди відмовилися зі мною співпрацювати. Перші виписки я печатав без границь на полях, і слова дуже часто виходили за межі печатного листка, але видимий текст, видно, був настільки переконливим, що, незважаючи на візуальні дефекти, мої справи ніколи не повертали з Москви. Можливо, спрацьовував ще ефект присутності єврейської крові в моїх венах, бо я був єдиним чуваком з цілої черги подавачів справ, який запихав в рулон документів фляшку коньяку і конфети.

Як кожна бюрократична професія — моє замісництво Танєчки перекреслило активну медичну практику, і я фундаментально віддалився від операцій і перев’язок, на які мене таскали всі, кому було там скучно. Але папіркова робота мала і свої плюси — день за днем я отримував все нові і нові доступи і ключі до сейфів і шуфляд, які завжди могли знадобитися. Я не знав тоді для чого, але коли сам себе демобілізував з армії додому всього два дні після наказа міністра — ще тиждень в своїй квартирі в Новоєврейську чекав озброєного патруля, не вірячи в можливість такої афери. Але про це в свою чергу.

Щотижня в п’ятницю я відправлявся в столицю в джинсах і курточці, які мені списав з гардероба свого сина вдячний Начмед. Він навіть запропонував мені перевод з Петрозаводського універа в Ленінградську медичну академію на курс до його малого, на що я, завжди ніяковіючи, відмовляв і дякував перестрашений, пам’ятаючи, що вулиці Пітера кишать від литовських геїв. Кожна затверджена в Московській лікарняній комісії справа — це фактично врятована доля людини, яку комісують з військових лав по причині відсутності здоров’я. У випадку відхилення справи негідним до стройової служби приходи лося карячитися і нести її в будь-якому випадку, так як військовий закон не визнавав їх хворими. Я навчився давати взятки у вигляді коньяка і конфет, і моя нова професія